Активні політичні процеси в Україні поставлені на паузу. Проте закулісна боротьба триває. Політтехнологи намагаються зазирнути в майбутнє і спрогнозувати, якою буде внутрішня українська політика після завершення військових дій. У цих футуристичних замальовках простежуються цікаві паралелі з минулим. А образ популярного в народі генерала Валерія Залужного дуже нагадує образ успішного фінансиста Віктора Ющенка.
На перший погляд здається, що між Ющенком і Залужним немає нічого спільного. Ці люди перебували на вершині професійного успіху в різні історичні епохи. Вони були змушені долати серйозні виклики, які постали перед Україною. Але якщо Ющенко боровся з потужною економічною кризою й колапсом фінансової системи, то Залужний працював над організацією військової відсічі російській агресії та командував ЗСУ. У кожного з них абсолютно інший життєвий шлях, сфера зацікавлень і самореалізації. Навіть за характером, манерами поведінки і стилем спілкування вони дуже відрізняються.
А проте життєві історії обох знакових особистостей після досягнення ними суспільного визнання й популярності аж надто схожі. Ющенко і Залужний досягли серйозних успіхів у своїх сферах діяльності та стали кумирами для значної частини українців. Після цього обоє були піддані опалі, звільнені з посад і перетворилися на жертв політичних інтриг на вершині владного олімпу. Але зберегли значну частину поваги й авторитету серед нації, що є перепусткою у велику політику.
Подальша історія Ющенка нам відома. Колишній голова НБУ до свого призначення прем’єр-міністром у грудні 1999 року не займався активною політичною діяльністю. Навіть очолюючи уряд, Ющенко спочатку концентрувався переважно на вирішенні економічних питань. Намагався не позиціонувати себе як самостійну політичну фігуру. І демонстрував лояльність до тодішнього президента Леоніда Кучми. Але згода засудити рух «Україна без Кучми» не врятувала Ющенка від відставки з посади прем’єр-міністра 26 квітня 2001 року. Популярного очільника Кабміну звільнили з формулюванням: «реалізація урядової програми “Реформи заради добробуту” не лише не призвела до реальної стабілізації у національній економіці, а ще серйозніше загострила соціально-економічні проблеми в суспільстві». Що, звісно, не відповідало дійсності. Бо насправді уряд досяг значних успіхів та заклав фундамент для відчутного економічного зростання. Саме з цього моменту розпочався тернистий шлях Віктора Ющенка до вершин українського політичного олімпу.
Валерій Залужний, тим більше, до свого звільнення з посади головкома ЗСУ не був помічений у будь-якій політичній діяльності. Уся його кар’єра була присвячена армії. Однак історія його звільнення з посади багато в чому повторює життєву епопею Ющенка. Генерал здобув всеукраїнське визнання і став легендарною постаттю. Але зіткнувся з політичними інтригами й поступово став сприйматися українською владою як потенційний конкурент у майбутній виборчій кампанії. Це і визначило його долю.
Отримавши посаду посла України у Великій Британії, Залужний поводиться обережно. Він намагається не переходити межу, за якою його можна буде чітко класифікувати як політичного діяча. Причина такої поведінки – війна, яка триває.
Хоча остаточний вибір Залужного до кінця незрозумілий, багато ознак вказує, що він не проти спробувати стати політиком. Посол України в Лондоні намагається балансувати на межі публічності і непублічності. Час від часу публікує дописи, дає інтерв’ю й коментарі. Працює над видавництвом власних книг. Але уникає прямої відповіді на запитання про свою подальшу кар’єру.
Після звільнення з посади очільника уряду Віктор Ющенко деякий час працював у сфері освіти. Він очолював українсько-російський Інститут менеджменту і бізнесу імені Бориса Єльцина при МАУП. Проте ця посада для Ющенка виявилася тимчасовою. Освітянином і науковцем він так і не став. Та дуже швидко став провідним опозиційним політиком України.
Валерій Залужний теж не є професійним дипломатом. Його нинішня посада в Лондоні сприймається радше як вимушена політична еміграція. Сумнівно, що генерал хотів би присвятити решту свого життя кар’єрі у сфері дипломатії. Значний рівень суспільної популярності відкриває перед ним значно цікавіші перспективи – шлях у велику політику.
Якщо ексголовком ухвалить принципове рішення й оголосить про свої наміри поборотися за посаду президента України, це матиме значний резонанс в українському суспільстві. У такому разі політичний сюжет в Україні може знову розвиватися за вже знайомим сценарієм першої половини 2000-х років. У ньому навіть братимуть участь деякі гравці, які вже зіграли свої ролі під час передвиборчої кампанії Ющенка. Наприклад, Петро Порошенко прозоро демонструє, що він готовий стати політичним союзником генерала. З Юлією Тимошенко все значно складніше. Але немає сумнівів, що кількість охочих долучитися до команди Залужного буде значною.
Партія Залужного, якщо вона виникне, напевно буде строкатим конгломератом різних політичних об'єднань і груп. Навряд чи Залужному вдасться сформувати дієву централізовану політичну силу до дати виборів. І тим більше забезпечити гідний якісний склад своєї команди на всіх рівнях. Імовірно, деякі прізвища, які можуть з’явитися в команді Залужного, ще викличуть гострі дебати. Ми можемо лише гадати, якою буде ідеологічна ніша цієї гіпотетичної сили. Хоча з фрагментарних висловлювань Залужного можна припустити, що з великою ймовірністю вона чимось нагадуватиме блок «Наша Україна». А значить, займатиме переважно правоцентристську позицію.
Судячи з інформації, яка просочується у ЗМІ, Володимир Зеленський має чіткі наміри балотуватися у другому турі виборів на посаду президента. У сценарії, в якому за посаду глави держави відбувається змагання між генералом Залужним та нинішнім президентом, Зеленський гратиме роль такої собі реінкарнації Леоніда Кучми. Тому для шостого президента було б дуже добре, щоб президентська виборча кампанія розвивалася за сюжетом 1999-го, а не 2004 року. Але для цього потрібно забезпечити низку умов: позбутися рейтингових конкурентів і знайти непрохідного кандидата на сучасну роль Петра Симоненка.
Та чи стане Залужний президентом, чи Зеленський таки зможе зберегти за собою цю посаду і виграти битву за другий термін, українська політика надалі розвиватиметься за власним унікальним сценарієм, у якому можливі різноманітні відгалуження й непередбачувані, важкопрогнозовані сюжети.
