Українська федерація гімнастики та її віцепрезидентка Стелла Захарова мають вкрай напружені стосунки з Олегом Верняєвим. Його звинувачували в організації бойкоту чемпіонату Європи, у роботі на російські спецслужби та боротьбі за керівне місце в організації.
Чемпіон вирішив поспілкуватися з Верняєвим, щоб зрозуміти, наскільки ці звинувачення виправдані та в чому причина таких напружених стосунків.
– Коли почався скандал із відстороненням, я мав розмову із Сартинським. Він сказав, що якби вас не взяли на чемпіонат Європи, то ви б завершили кар’єру. Були такі думки?
– Слухай, якщо чесно… Цей чемпіонат Європи був для мене дуже важливим. Після болячки. Я захворів у січні – "випав" із Кубків світу. Потім були травми спини – я лікувався. Потім захворів перед останніми етапами Кубку світу. Я коли вийшов із клініки, лікар мені сказав, що треба місяць на відновлення. Я кажу: "Ага, окей". Але вже ввечері був у залі. Голова крутилася, важко дихав.
Підготовка була складною і в моральному, і у фізичному плані. Також оці всі "ігри" з федерацією. Я коли їхав, то дуже сильно хвилювався. Напевно, цей чемпіонат Європи був найскладнішим для мене. Тренер заспокоював: "Усе нормально, ти їдеш, щоб набрати форму".
Я розумів, що навіть якщо не зможу виграти, то це буде чудовий поштовх, щоб швидше набрати форму перед чемпіонатом світу. Намагався про такі негативні думки не думати, адже вік йде, але я розумію, що ще можу змагатися. Цей чемпіонат Європи мені це показав. Просто потрібно відновитися, набрати форму, підготувати декілька приладів і боротися за фінали. Це було важливо зрозуміти для мене. Так і вийшло.
– Сартинський сказав: "Захарова і Дерюгіна розуміють, що Верняєв рано чи пізно посяде їхнє місце". У вас є такі амбіції?
– Наразі у мої амбіції входить підготовка до чемпіонату світу і виграш медалі. У мене є амбіція, щоб наша школа розвивалася, щоб виховати новеньких чемпіонів. Ми того року виграли першу медаль на Кубку Києва. Є амбіції розвивати це далі, зробити свій зал. Такі амбіції є.
Стосовно федерації. Та хай працюють. Але працюють! Є люди, які можуть їх замінити, але ж вони не віддають цього місця. У мене немає такого, що я хочу бути зараз і спортсменом, і президентом світу або ще чогось (сміється).
– Чи засуджували українських гімнастів на Олімпійських іграх у Парижі?
– Знаєте, слово "засуджували" не зовсім правильне. Є гра і всі вболівають за своїх спортсменів. Авжеж після чемпіонату Європи нас сприймали у ролі конкурентів. Авжеж є інші країни, де більш прихильне суддівство.
Чи засуджували нас? Як каже мій тренер: "Якщо знайшли за що зняти – значить було за що". Ще з перших своїх змагань я зрозумів, що треба бути не на одну голову сильніше – бо були випадки, коли я був на голову сильніше, але програвав – я зрозумів, що треба бути на дві голови сильніше, щоб тебе не змогли "зажати".
Як зараз, наприклад, стосовно англійця. Багато спортсменів думає, що стрибок виграв Джерман, а не Артур із Вірменії. Це гра. Кожен тягне на себе. Потрібно виходити та робити так, щоб до тебе не докопалися. Якщо ти даєш привід – тебе жахнуть по повній програмі. Не даєш – може пропустять. Ось якось так. Просто потрібно працювати й не думати, що там хтось і щось за тебе.
В Україні є суддя молодий, і замість того, щоб "обкатувати" молодих, у нас головним суддею є дядько, який сидить за кордоном. Навіщо він потрібен, якщо він не може проводити курси в Україні, не може навчати суддів. Нам потрібно вкладати великі кошти в суддів, щоб вони приїжджали, працювали, говорили, домовлялися. Ось що потрібно робити, а не думати, хто, що, як і куди.
Після чемпіонату Європи я зрозумів, що ми дуже відстаємо від усіх. Не в плані корупції, скандалів чи ще щось. У нас дуже багато не розвинуто того, що у них. У них розвинені соцмережі, вони там усіх вітають, у них команда. Ми на трибунах сидимо самі по собі. У нас немає якогось цільного механізму, який потрібно зробити, щоб ми були однією, великою та класною командою.
У нас якщо публікуються пости, то тільки Стелла Захарова, федерація, дівчата молодці, а хлопці… А, Назар Чепурний виграв? Ладно, напишу, щось про тебе. Це неправильно. У нас є люди, які могли б зламати все це. Я впевнений, якщо дати волю деяким людям, то за два роки у нас би все змінилося й вийшло на такий рівень, що капець.
– Здається, у Мудрика виявили таку саму речовину, як і у вас. Як вам вдалося скоротити термін дискваліфікації?
– Це робота адвоката. У мене запитали, що і як я робив. Це тривала робота, була тисяча запитань, щоб зрозуміти, що сталося. Я просто відповідав все як є.
Знаєте, найцікавіше, коли перед судом я спілкувався з адвокатом, він казав: "Не хвилюйся, ми нічого не придумуємо, нічого не вигадуємо, ми кажемо все як є". Він додав, що, вигадувати історії не варіант.
Там же теж сидять люди не прості, які можуть тебе заплутати. І було багато випадків, коли спортсмени говорили щось не те. Я відповідав усе як є. Нічого не вигадував – і ми досягли такого результату.
– Просто була інформація, що якщо відкривається друга проба, то важко скоротити термін дискваліфікації.
– У 99,9% випадків друга проба покаже такий самий результат. Це один на мільярд випадків, коли щось буде не так. Лабораторія у Кельні настільки прогресивна, що там помилка можлива один раз на мільярд.
Слава Богу, що ми зуміли довести, що я не вживав це. Ми розповіли свою історію і змогли довести, що я навмисно нічого не вживав.
Зараз розповім смішну історію – хоча для мене вона була не дуже веселою. Коли дізнався про допінг, про цей мельдоній, то я не знав, що це: пігулка, ін’єкція чи це порошок. Почався хаос.
Я приїхав додому на наступний день, включив YouTube – у мене не було преміум-підписки – і мені відразу реклама мілдронату. Я хоч дізнався що це. Нас прослуховують (посміхається). Було багато роботи, але я працював без федерації.
– Стелла Захарова постійно повертається до вашого допінгу...
– Що вона про мене каже? Допінгіст! Дискваліфікувати! Дивіться. Юл Молдауер, лідер американської команди. У нього були три пропущені тести – його дискваліфікували на два роки. Виходить ця новина, він пише пост в Instagram, що сталася така ситуація. Ось якось так.
Я дивлюся коментарі, а там всі спортсмени, й не тільки гімнасти, пишуть: "Тримайся". "Кеп". "Ми тебе чекаємо". "Будемо разом готуватися до Лос-Анджелеса". Зараз ситуація з Мариною Бех-Романчук. Ольга Валеріївна (Саладуха, президентка федерації легкої атлетики України – прим.) підтримала максимально. А у нас… зжерти його з потрохами! Знищити!
У світі, коли таке трапляється, є підтримка. А у нас… Що вона зараз каже? Сартинський щось зробив у залі, але що він зробив? Він зробив щось, але ми не скажемо що?
– У розмові з Чемпіоном вона говорила, що Сартинський ударив ногою іншого тренера...
– Лоу-кік, чи що? Чи може в 74 роки він кікбоксер чи тайський боксер. Це смішно.
– Хтось був у залі під час того епізоду?
– Я був на інтерв’ю, всі інші – в залі. Всі були там.
– Ні. Містика. Містика! Нічого немає, нічого. Що придумувати?
У нас була перепалка з тим тренером, коли було голосування. Всі тренери проголосували, щоб взяти мене на чемпіонат Європи, а Лаврухін – ні. Я підходжу: "А чому ви так зробили?". Він щось там шик-мик. Я кажу, що: "зачекайте, ви ж у свій контракт вписали мене з таким-то результатом, за що вам будуть платити премії". Хоча він до мене не причетний жодним чином, нуль відсотків просто.
Питаю: "Чому ви проти мене голосували?". Виникла перепалка, він почав розповідати, що зробив з мене гімнаста, ще щось. Я кажу: "Не ганьбіться, приберіть моє прізвище". Бо мені соромно стояти поруч із ним. Чесно. До нього у мене багато питань. Якщо ви такі класні й голосуєте проти мене – тоді розходимось, і все.
У нас і до федерації, самі бачите, дуже багато запитань, на які у них немає відповіді і вони не зможуть відповісти. У нас ідея-фікс давно – організувати очну ставку. Це було б чудово, якщо чесно. Запросити спортсменів, тренерів. Типу, якщо хоче казати – кажи. А не потім казати, що хтось продався за рублі КДБ.
Та навіть у нас на базі є конференц-зали, де можна поспілкуватися. Але вони уникають нас. Навіть на змаганнях у залі, коли Захарова приїжджає, вона нас уникає.
