Хто сьогодні в Україні не знає про Івана Фірцака? Навіть якщо не знає про Фірцака, то про Івана Силу точно знають – з відомого кінофільму з Дмитром Халаджи в головній ролі. Та, власне, про Івана Фірцака вже вийшла безліч матеріалів в українських ЗМІ – щороку до його дня народження (28 липня) з’являється черговий текст про легендарного Івана Силу. Наше завдання – не примножити цей досить одноманітний ряд, а спробувати застосувати трохи критичного аналізу.
Історія Івана Фірцака нагадує мені історію знаменитого колись радянського екстрасенса та ясновидця Вольфа Мессінга. Чим? А тим, що більшість різних дивних фактів з життя реального "естрадного телепата" Мессінга були вигадані журналістом Михайлом Хвастуновим, завідуючим відділом науки газети "Комсомольськая правда". Після зустрічі з Мессінгом у підмосковному санаторії та декількох бесід з ним Хвастунов збагнув, що натрапив на "золоту жилу" та написав від імені Мессінга "автобіографічну" книгу "О самом себе" (1965). Потім сюжети з неї розійшлися по телефільмах і передачах: мовляв, Мессінг зустрічався з Ейнштейном, Гітлером, Сталіним, Берія та іншими історичними особами – які насправді його ніколи в очі не бачили та про нього не чули.
Для Івана Фірцака, реального закарпатського силача та циркового артиста, таким Михайлом Хвастуновим виступив ужгородський журналіст Антон Копинець.
На "Історичній правді" 14 грудня 2012 року вийшла анонімна колонка, присвячена завершенню зйомок фільму "Іван Сила". У ній згадується:
Антон Копинець (1941-1980) був особисто знайомий з Фірцаком та записав історії його життя безпосередньо з розповідей старого силача. Його книга була написана 1969 року, а друком вийшла у 1972-му. А вже після появи фільму "Іван Сила", у 2014 році в Києві вийшла книга Копинця "Іван Сила на прізвисько Кротон", яка є повною версією, не спотвореною радянською цензурою.
На базі першої книги Копинця закарпатський письменник і драматург Олександр Гаврош написав повість для дітей "Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу", яка вийшла у 2007 році. Саме за цією повістю було знято фільм "Іван Сила".
Ключовою фразою в статті про Івана Фірцака в українській Вікіпедії є: "За книжкою Антона Копинця "Іван Сила на прізвисько „Кротон"", яка має ознаки як документальної, так і художньої, і містить чимало не підтверджених даних…" А ще там же: "За деякими даними, 1928 року був визнаний найсильнішою людиною планети".
Вага такої інформації (за книжкою, за деякими даними) не може бути значущою. Принаймні для серйозного видання, яким є "Чемпіон". Інформація має бути підтверджена документами: матеріалами преси, афішами, світлинами, кінозйомками, протоколами та статистикою спортивних змагань, спогадами різних очевидців або учасників подій тощо. А зі слів "о самом себе" та джерел "за деякими даними" або "за непідтвердженими даними" можна створювати лише міфи та легенди. Якими б вони не були приємними для нас – це не наш жанр.
Тому, якщо хтось обуриться цим матеріалом, прохання не писати у коментарях "цю статтю писав баран", а надати кваліфіковані докази тих чи інших фактів.
Про Івана Фірцака після виходу фільму "Іван Сила" (2013) було багато написано в українських ЗМІ. Але переважно автори переписували один в одного те, що було викладено в книзі Антона Копинця.
Серед великого масиву однотипних за змістом текстів про Фірцака я виділив два найбільш оригінальних та цікавих матеріали. Перший з них під назвою "Іван Фірцак-Кротон: три життя Івана Сили" ("Історична правда", 29.07.2024) належить ужгородському письменнику Володимиру Кришенику. А автором другого тексту, під назвою "Син Івана Сили був чемпіоном з боксу і створив осередок ОУН" ("Радіо Свобода", 28.07.2024), є той самий Олександр Гаврош. Про другий матеріал ми поговоримо нижче – коли мова піде про сина Івана Фірцака. А щодо статті Володимира Кришеника (власне, то був передрук його тексту з часопису "Екзиль", 2018), то вона дала мені правильний кут, під яким треба дивитись на історію Івана Фірцака.
Володимир Кришеник, односелець Фірцака, який особисто бачив його у дитинстві, влучно зазначає: "Так немовби в одній людській подобі перебуло їх троє: звичайний білецький господар Іван Фірцак, потому був відомий цирковий атлет Іван Сила і, нарешті, легендарний силач Кротон. Кожен у свій час". Це саме не хронологічний поділ життя атлета, яке почалось та закінчилось в селі Білки на Закарпатті, а поділ концептуальний, який чітко відрізняє реального Івана Фірцака від міфічного Кротона, легенда про якого народилася вже після його смерті.
Отже, канва життя Івана Федоровича Фірцака виглядає наступним чином.
Він народився 28 липня 1899 року в великому селі Білки (нині – Хустського району Закарпатської області, а тоді – комітату Береґ Угорського королівства Австро-Угорської імперії), у селянській родині, яка належала до середняків. Прізвище Фірцак чітко вказує на русинське походження.
З юних років виділявся великою фізичною силою. У віці 20 років подався на заробітки до Праги (на той час Закарпаття входило до складу Першої чехословацької республіки). Працював вантажником на заводі, потім на вокзалі. Займався спортом: важка атлетика, гирьовий спорт, рукопашний бій.
Після аматорського спорту перейшов до професійного цирку – що цілком природно. Працював у празькому цирку "Герцферт", з яким нібито об’їздив 64 країни світу. Виступав з вражаючими силовими номерами.
Одружився з чеською гімнасткою Руженою Зікловою, з якою мав восьмеро дітей: Іван, Ольга, Мілан, Софія, Зірка, Віра, Петро й Богдан.
Наприкінці 1930-х років розірвав 10-річний контракт із цирком раніше домовленого терміну, через суд виплатив власникові велику компенсацію – 100 тисяч крон. Повернувся в рідне село Білки, де мешкав решту життя, переживши угорську окупацію після розділу Чехословаччини, Другу світову війну та прихід радянської влади.
Після війни певний час працював керівником сільського відділку міліції. Потім разом з дітьми виступав з силовими номерами по закарпатських селах. Помер Іван Фірцак 10 листопада 1970 року в рідному селі Білки. Поховали його на цвинтарі в присілку Телятинець.
Це сухі факти, що не викликають подиву та сумнівів. Не викликають таких почуттів й різні сюжети побутового характеру. Такі, наприклад, як те, що на сніданок богатир з’їдав яєшню з 40 яєць; що він міг спокійно тримати на витягнутих руках 30-літрові чавунні бідони з молоком; що був здатен зрушити з місця дерев’яну хату тощо. На те він і силач.
А ось певні розповіді, які не мають підтверджень, проте суперечать відомій інформації, змушують згадати фразу з матеріалу про Фірцака на сайті Karpat.in.ua від 29.07.2020. Там влучно сказано: "Після повернення додому він стає героєм різних небилиць". Наведемо лише декілька з таких небилиць – на всі місця та часу не вистачить.
Примітно, що про всяк випадок, є теза, що після встановлення радянської влади НКВС конфіскував у Кротона всі його нагороди, відзнаки й навіть фотографії. Тож які можуть бути підтвердження – вірте байкам. Можливо, тим, які сам Фірцак розповідав за пивом підпилій компанії у кафе "Зірка" в Білках у 1966 році, коли його вперше побачив 11-річний Володимир Кришеник (про це він пише у згаданій статті).
Отже, небилицями виглядають, зокрема, ствердження про те, що Фірцак був чемпіоном Чехословаччини 1922 року з важкої атлетики (знайти підтверджень не вдалося). Або захоплюючий сюжет про бій ФІрцака з чемпіоном чи то світу, чи то Великої Британії у важкій вазі Джоном Джексоном. Наведу його за матеріалом Олександра Рудяченка "Легенда батярської вдачі" (Укрінформ, 28.07.2018): "Юрбою сунув народ, аби побачити напівміфічного атланта. І навіть після місяця щоденних циркових вистав у розпещеному Лондоні 1930 р. його покази відбувалися за аншлагів, а місцева преса постійно підігравала інтерес до гастролерів із Праги. Отож, зацікавившись слов’янським феноменом, королева Великої Британії Марія Вікторія, котра зі своїм чоловіком Георгом VI та Двором відпочивала у курортному Блекпулі, запросила гостей на виставу в місцевий цирк – Тауер (The Blackpool Tower Circus)".
Річ у тім, що Георг VI вступив на престол 11 грудня 1936 року, а його дружину звали Єлизавета. Теоретично у байці про Фірцака могла бути його мати Вікторія Марія, дружина короля Георга V. Припустимо, що так. Але біда в тому, що у 1930-ті роки ані серед чемпіонів світу у важкій вазі (вони всім добре відомі), ані у Великій Британії не було боксера на ім’я Джон Джексон (або Джон Джебсон, як написано у Вікіпедії). Відповідні списки можна побачити просто у Вікіпедії.
Фірцак-Кротон нібито завдав тому Джексону-Джебсону єдиного удару, який проломив тому грудну клітку. Після поразки Джексон викинувся з вікна, а його прихильники каменюкою пробили череп Фірцаку, внаслідок чого йому імплантували в череп пластину – чи то золоту, чи то платинову. За іншою версією, травмував Фірцака сам Джексон під час бою. Та після попередніх неточних даних все це видається підозрілим.
Дивно, що всі згадки про "відомий празький цирк "Герцферт" в Гуглі пов’язані виключно з матеріалами про Івана Фірцака-Кротона.
"За його феноменальну силу, трюки та унікальні рекорди світова громадськість нарекла Фірцака ім'ям античного героя Кротона", повідомляє Вікіпедія. Перепрошую, але Кротон був не античний герой, а скромний чолов’яга з давньогрецького міфу, якого вбив Геракл – за те, що той заступився за свого тестя, який украв у Геракла корів Геріона (це, до речі, відзначив Володимир Кришеник). Моя версія: менеджери Фірцака або зробили алюзію на античного силача Мілона Кротонського, або просто сплутали, бо погано вчились у школі.
А чого варта така теза: "Іван Фірцак-Кротон у 1928 році був визнаний найсильнішою людиною планети". Ким і де визнаний?
Проте справжній інтерес викликала у мене афіша виступу Івана Фірцака у місті Мононгахела (штат Пенсильванія, США) 3 лютого 1931 року у залі Elk’s Ballroom. Там поруч із фото Фірцака, який рве на грудях цепі, написано: Mr. Kroton, World’s Champion, Awarded First Prize in Paris. Two full hours of great feats of strength (Мистер Кротон, чемпіон світу, нагороджений першим призом у Парижі. Цілих дві години прояву великої сили). Ціна квитків для дорослих – 75 центів.
Це дуже цікавий та пізнавальний артефакт. Адже з нього видно, що Іван Фірцак безсумнівно гастролював у США. Згадка про Париж наводить на ще одну тезу з Вікіпедії: "став переможцем конкурсу краси тіла в Парижі". Але як і напис "чемпіон світу" (з якого виду спорту?), ця інформація послуговує виключно для зацікавлення публіки маленького містечка, передмістя Пітсбургу. Закон жанру: коли на афішах дореволюційних цирків писали: "Чемпион мира и окрестностей".
Іван Фірцак безумовно був надзвичайно обдарованим силачем. Проте не унікальним. По цирках та аренах світу в ті роки виступали такі феноменальні богатирі, як Олександр Засс (Самсон), Зіше Брайтбарт (Залізний Король, про нього знято кінофільм "Непереможений", 2001), Іван Заїкін, Джо Грінштейн (Могутній Атом) та інші. Усі вони виконували схожі трюки та кожен з них на афішах носив титул "Найсильніша людина Землі". Це ж не офіційне звання, а фігура мови, піар-назва для приваблення публіки.
З тієї ж міфічної опери і такий сюжет. Коли угорці після окупації Закарпаття в 1939 році захотіли конфіскувати у Фірцака автомобіль "Форд", він розтрощив його кувалдою. За це був покараний: його посадили до в'язниці й побили. Мабуть, то був той "Форд", який Іванові нібито подарували 1927 року в Америці (за непідтвердженими даними). За іншою версією, того "Форда" Фірцаку подарували в Німеччині, коли він на спір з власником автосалону виніс машину на спині.
Проте не викликає сумніву ствердження, що Іван Фірцак знав багато мов. Адже, будучи уродженцем Закарпаття, він за визначенням зростав та жив у мультилінгвістичному середовищі, і для нього українська, чеська, угорська, німецька мови були близькими змалечку. Тому, поїздивши світом, він міг без проблем на таку базу додати ще кілька мов.
А ось цікавий спогад Володимира Кришеника про реальний виступ вже старого Івана Фірцака у рідному селі – коли у Білках урочисто відкривали новий стадіон, названий на честь космонавта Павла Поповича. "Він розривав ланцюг, гнув на шиї товстелезну залізяку, вертів гирями, вбивав ударом долоні товстий цвях у міцну дошку, затим витягував його зубами. Кульмінацією стало перекочування коліс автомобіля через незахищене богатирське горло. Допомагали з виставою його ж діти".
Щодо дітей. Така ж неточність інформації спіткала й сина богатиря Івана-молодшого. Про нього пишуть, що він був чемпіоном УРСР з боксу, а у згаданій статті "Легенда батярської вдачі" сказано: "У 1948 р. за те, що 18-річний Іван Фірцак-молодший необачно співав закарпатських народних пісень, хлопця звинуватили в націоналізмі, сфабрикували справу про належність до ОУН та засудили на… розстріл. На щастя, в останню мить вирок замінили на 25 років позбавлення волі у таборах, заславши в ГУЛАГ".
Проте стосовно Івана Фірцака-молодшого (1929-1996) ми маємо коректну інформацію, викладену Олександром Гаврошем у розлогому матеріалі на сайті "Радіо Свобода". На відміну від байок про силача Кротона, цей матеріал багато ілюстрований фотографіями та документами. Там, до речі, зазначено, що Іван-молодший у травні 1947 року переміг на боксерському чемпіонаті Закарпатської області (з цитатою з газети "Закарпатська правда" від 25.05.1947). Таки не чемпіон України, вже ближче до правди.
З цього матеріалу можна дізнатися, що Івана-молодшого засудили не за співання закарпатських народних пісень, а за спробу організувати в Білках осередок ОУН – разом із сусідами Ольгою Кришеник та Іваном Павлюком. Цікаво, що у постанові про обрання запобіжного заходу (фото з архіву Закарпатського обласного управління СБУ) вказано: "специальность – боксер", "сын борца", "место работы – сырзавод с. Билки Иршавского округа". Оце вагомо. Документ переконливіший за чутки та байки. Хоча у масовій свідомості не сильніший – ми це розуміємо.
І ще кілька беззаперечних фактів стосовно увічнення пам’яті атлета. В будинку в селі Білки, де жив спортсмен, діє музей Фірцака-Кротона, а на Будинку культури встановлено пам'ятний бронзовий барельєф атлета. 26 липня 2009 до 110-річчя від дня народження Івана Фірцака в центрі сіла Білки йому відкрили пам'ятник. Монумент виконав скульптор Микола Глеба із суцільної гранітної брили вагою 7,5 т. Позував для пам'ятника Василь Вірастюк. На честь Івана Фірцака названо (перейменовано) вулиці в Ужгороді (2016), Мукачеві (2017), Києві (2023) та Краматорську (2023).
Гідними нащадками Івана Фірцака сьогодні є видатні українські стронгмени Василь Вірастюк, Олександр Лашин, Олексій Новіков та інші. Але з міфами їм буде важче: адже їх кар’єри зафіксовані у безлічі відео, фото та текстової інформації – тому простору для вигадок та фантазій немає.
Сенс нашого альтернативного погляду на постать Івана Фірцака не в тому, щоби якось принизити його досягнення або у чомусь викрити. Але, якщо ми руйнуємо радянські міфи штибу "матчу смерті", то маємо прагнути бути об’єктивними і стосовно самих себе. Принаймні на спортивному сайті, який сповідує принцип фейр-плей.
