Один із захисників 128 окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле» – Віктор. Він збиває ворожі дрони з автомата та служить інженером у підрозділі безпілотників Збройних Сил України. Його історія — це приклад стійкості, адаптивності та непохитної відданості захисту рідної землі, пише «Наше місто» з посиланням на пресслужбу бригади.

Віктор, батько трьох дітей віком від 8 до 33 років, має майже 40 років мисливського досвіду.

«Я мисливець зі стажем під 40 років, був в Оріхівському полку мисливців, звик до зброї», — каже Віктор, пояснюючи свої навички стрільця.

На початку повномасштабного вторгнення у 2022 році Віктор одразу пішов добровольцем, але йому сказали, що він «трохи застарий». Це не зупинило його: він приєднався до підрозділів самооборони, охороняв із поліцією важливі залізничні вузли та разом із односельцями боровся з мародерами.

«Я ж місцевий. Коли стало зрозуміло, що окупанти зовсім недалеко — багато людей покинули свої домівки й поїхали. Завелися мародери, наркомани всякі. Тому ми зробили загін, ловили таких, здавали поліції й уберегли майно односельців від грабунку», — згадує він.

У вересні 2023 року, коли прийшла повістка, Віктор зітхнув із полегшенням: «Нарешті». Спочатку він служив водієм на іншій ділянці фронту, а згодом попросився до 128 окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле», де став інженером у підрозділі, який полює на різні типи дронів — ударні й розвідувальні. Освоїти новітні технології у 59 років? Для Віктора це не було проблемою.

«Я за два дні зрозумів суть роботи. Якщо людина хоче, якщо зацікавлена — більше й не треба. А ще я все життя працюю з технікою, можливо, тому справа пішла легко», — міркує він.

Холоднокровність Віктора вражає не менше. Описуючи напружений момент, він розповідає, як почув звук FPV-дрона. «Вийшов з укриття й почув знайомий звук FPV-дрона. Часу на роздуми не було, головне — не панікувати, не стріляти навмання. Побачив дрон і холоднокровно відкрив вогонь. FPV легше збити, ніж здається», — ділиться він. В одному з драматичних епізодів Віктор збив дрон із сьомого пострілу, а восьмий патрон заклинило — на щастя, він уже не знадобився. Коли постріли стихли, побратими гукали: «Невже збив?», а Віктор відповів: «Є таке діло!».

Поза бойовими подвигами Віктор залишається люблячим батьком. Нещодавно до нього приїжджали дружина з восьмирічним сином, які привезли смачний домашній обід для бійців. Під час візиту Віктор навчив сина заряджати автомат і зводити затвор ногою, адже рук хлопчика поки що не вистачає сили. Згадуючи час, проведений окремо, він із сумом каже:

«Дуже шкодую, що з 6 до 8 років не міг бути поряд із сином. Це той вік, коли йому дуже потрібен батько, коли він стає особистістю».

Тепер, повернувшись на передову, Віктор воює з новим запалом, чітко усвідомлюючи, кого захищає. Його історія — це свідчення сили українських захисників, звичайних людей, які стають героями, незалежно від віку.

Нагадаємо, захищає країну з 2015 року: історія головної сержантки мінометної батареї з ТрО Дніпра.

Раніше ми писали: Від адвоката та яхтсмена до захисника України: історія Героя з ТрО Дніпра, який з перших днів війни став на захист.

Фото: 128 окрема важка механізована бригада «Дике Поле»; Валерій Кравченко.

Категорія: Війна, Новини Дніпра, Суспільні та соціальні новини Дніпра

Позначки: Війна, Дніпропетровська область, Історія