Дві смужки на тесті на вагітність не зажди омріяні, проте завжди означають про вихід на новий рівень відповідальності, якщо жінка вирішить залишити дитину. До того ж тест – це лише початок довгого шляху виношування малюка.
За 40 тижнів жінки можуть стикатися з безліччю проблем, страхів, тривог та побоювань щодо власного стану здоров'я чи малюка.
Частина "страшилок" лунає від рідних, подруг чи в лікарні. Але деякі з них можуть навʼязати й щиросердні історії в соцмережах, коли жінки розповідають про досвіди завмерлої вагітності, самовільного викидня чи смерті немовляти.
З ментальними перепонами до щасливої та осмисленої вагітності допомагають боротися перинатальні психологи. Це фахівці, що працюють у галузі акушерства та психології.
Чого бояться жінки до та під час вагітності, а також з якими страхами "зустрічаються" після народження дитини, розповіли для "УП.Життя" колишні акушерки, нині – перинатальні психологині Юлія Шпилевська, Дарʼя Люлько та Марія Мельнікова.
У період вагітності мозок жінки функціонально змінюється – сірої рідини стає менше. Всі ресурси організму направлені на те, щоб виносити дитину. Як зауважують перинатальні психологині, працювати з глибокими запитами в цей період важко, бо психіка "закривається". Але можна працювати зі страхами та переконаннями, які є "на поверхні", щоб зробити вагітність менш тривожною.
Одним зі страхів, з якими звертаються майбутні мами – тривожність через різну кількість рухів дитини. До перинатальної психологині Марії звернулась 30-річна жінка з першою вагітністю терміном 25 тижнів. Попередніх скарг або медичних застережень не було, але вона постійно рахувала рухи майбутньої дитини. В один з днів було на 3 рухи менше, ніж в інший.
"Жінкам не варто лякатися, бо один день – не показник. Сьогодні може бути 20 рухів, завтра – 23, а післязавтра – 18. Це все в межах норми. Крім того, дитина "зчитує" емоційний стан матері і може завмерти через високий рівень хвилювання. В такі моменти добре працюють дихальні практики на заспокоєння, прогулянка або чашка теплого чаю", – зазначає фахівчиня.
Інша пацієнтка працювала акушером-гінекологом в пологовому будинку. Зараз вона вагітна другою дитиною і звернулась до перинатального психолога через страх передчасних пологів, які часто приймала сама впродовж останніх кількох років практики.
Лікарка "ховала" свою тривожність у частих візитах на роботу після виходу в декрет. Там вона отримувала не тільки спілкування з колегами, а й постійний контроль своєї вагітності на УЗД та оглядах. Страх передчасних пологів її клієнтки найбільше проявлявся вночі. Його "диктував" досвід нічних чергувань. Але за три тижні роботи з перинатальним психологом інтенсивність страху у жінки знизилася, налагодився сон та покращилось самопочуття.
Перинатальна психологиня Дарʼя додає, що у вагітних інколи справджуються страхи, бо вони уявляють їх дуже реальними. Наприклад, у Дарʼї була пацієнтка, в якої у дитинстві були серйозні проблеми зі здоров’ям. Вона боялася, що всю вагітність і дитинство її дитини буде таким самим хворобливим.
Ще один поширений страх серед вагітних – важкі або ускладнені пологи. Особливо у тих, які вже мали такий досвід (хірургічні втручання, розриви, кесарів розтин тощо). Однак перинатальні психологи зауважують: кожна вагітність та пологи – індивідуальні. Є чимало життєвих прикладів, коли перші пологи пройшли важко та тривали довго, а другі – ідеально.
Інша пацієнтка Дар'ї боялась, що їй не сподобається дитина, яку вона народить. Звучить смішно, але страх – цілком реальний.
"Діти, коли тільки-от народяться, мало схожі на ту лялечку, як на фотосесіях чи картинках в інтернеті. Але я ще не бачила жодної жінки на пологах, а при першому контакті наказала б забрати дитину, бо та страшна.
Кожна дитина прекрасна для своєї мами і найкраща для своєї мами, а мама – найкраща для своєї дитини," – пояснює Дарʼя Люлько.
Також низка страхів у вагітних жінок навʼязана оточенням та інформаційним полем. Наприклад, коли мама, бабуся, сестра розповідають, як важко протікала їхня вагітність, які були ускладнення, про нескінченний час в лікарні "на збереженні" тощо.
Або ж історії від подруг, знайомих, в соцмережах про завмерлі вагітності, акушерське насилля, лікування хвороб або виявлення патологій під час скринінгів.
"Сприйняття та "примірка" цих страхів на себе залежить від емоційного настрою та стійкості жінки. Бо можуть бути вагітні з однаковим страхом, але долатимуть вони його по-різному та на індивідуальній швидкості. Також залежить від психологічної зрілості та впевненості в собі", – додає Дарʼя.
З війною "безпекових" запитів побільшало – у жінок є тривожність та певні страхи щодо майбутнього, продиктовані сучасними реаліями.
"Раніше жінки переживали виключно через страх пологів, біль та здоровʼя дитини. Зараз до списку додаються ракетні обстріли, блекаут, страх залишитися без медичної допомоги через окупацію тощо. Плюс багато жінок народжують без підтримки партнера, бо він на фронті або – в іншій країні (якщо жінка виїхала за кордон з міркувань безпеки).
При тому у суспільстві немає підтримки для молодих мам. Є позиція "всім важко, чого ниєш?". Це також дається взнаки на психологічному стані вагітних", – зауважує психологиня Юлія Шпилевська.
Переживання через безпеку та майбутнє відображається на жінках, які не можуть завагітніти. За медичними показниками подружжя може бути здоровим та абсолютно сумісним, але омріяні дві смужки на текст ніяк не з'являються. У таких випадках фахівці говорять про психогенне безпліддя.
"У 2016 році для атестаційної роботи я проводила дослідження про психосоматику безпліддя у жінок військовослужбовців. Пари, в яких чоловік пройшов через воєнні дії в АТО/ООС, частіше стикались з проблемами під час зачаття. Або ж у когось з партнерів на фоні стресу розвивались супутні хвороби, які теж заважали вагітності", – каже Юлія.
Фахівчині наголошують, що у жінок також часто виявляють захворювання щитоподібної залози через хронічний стрес. Відсутність повноцінного сну через нічні тривоги також впливає на гормональну систему та цикл у жінок. Це також обумовлює низку проблем із зачаттям.
"До мене звернулась 32-річна жінка, яка проживає у шлюбі понад 10 років. За медичними показами – жодних перепон до вагітності. Але вона з чоловіком пережила блокаду Маріуполя. Їм вдалося виїхати з окупації в кінці березня 2022 року. Спершу вони подались на захід країни, потім – знайшли свій дім в Одесі. Коли відчули стабільність, вирішили повернутися до планування вагітності," – згадує випадок Марія Мельнікова.
Але через високий рівень стресу та тривоги всі спроби подружжя були марні. Через 3 місяці роботи з перинатальним психологом жінка нарешті побачила омріяні дві смужки на тесті.
Також жінки зараз частіше відкладають рішення про материнство, а у "золотий вік" для вагітності будують карʼєру.
Найбільший страх жінки перед пологами, як зауважують перинатальні психологині, – страх невідомого. Це стосується не тільки перших вагітностей, бо пологи – природний процес, перебіг якого складно передбачити.
"На курсах свідомого батьківства, які проводять у пологових будинках, в якому детально розповідають про стадії та перебіг пологів, тривалість, медикаментозний супровід, покази до кесарського розтину тощо. Чимало говорять про немедикаментозне знеболення перейм, дають дихальні практики, вправи, діляться лайфхаками", – розповідає Юлія Шпилевська.
Досвід мам, бабусь чи подруг може відрізнятися від того, що нині радять фахівці гінекологи, бо змінюються підходи та протоколи.
"Я не пропагую те, що наше тіло знає, що робити. Звичайно, воно знає, але й ми живемо у XXI сторіччі – у нас купа інформації!" – наголошує Марія.
Тому варто дізнатися, як відбуваються пологи, які бувають етапи, як правильно дихати тощо. Бо від дихання залежить дуже багато в пологах: крім насичення киснем дитини, це ще й "стабілізатор" для нашої психіки (знімає напругу, зменшує тривогу та допомагає контролювати біль).
"Пологи це досить непередбачувана історія – в моменті можуть виникнути показання до кесарського розтину або для акушерського втручання – епізіотомії (розрізання тканин піхви, аби уникнути фізіологічного розриву). І хоча в суспільстві досі існує парадигма "не народжувала – не мама", це не так, бо перш за все йдеться про здоровʼя як матері, так і малюка. Тож треба максимально бути обізнаними та емоційно підготуватися", – додає Марія.
На курсах свідомого батьківства також є юридична консультація, яка пов’язана з акушерською діяльністю. Тобто що медичний персонал може з вами робити під час пологів, а які дії – недопустимі (зазвичай залишилися з радянського періоду). Наприклад, акушерська агресія, коли видавлювали дитину з живота і в жінки були поломані ребра, додає Дарʼя.
Втрата дитини є ментально важкою для жінок на будь-якому терміні – завмерлої вагітності на перших тижнях, викидня або народження мертвої дитини.
"Такі запити дуже глибокі та делікатні. Жінку треба максимально підтримати, дати можливість проговорити втрату, пережити горе, вийти з відчуття порожнечі та найголовніше – пояснити, що її провини у цій втраті немає.
Часто вагітні жінки, які втрачають дитину, починають карати себе – що багато працювала, стресувала, не відпочивала тощо", – зауважує Юлія.
У перинатальної психологині була пацієнтка з Харкова, у якої за рік сталось три втрати. Вона повʼязує їх зі стресом, хоча лікарі запевняють, що зі здоровʼям жінки все було добре. Вона і далі прагне стати мамою, але для того хоче пропрацювати свої страхи, щоб ситуація не повторювалася.
Марія Мельнікова зауважує, що суспільстві досі не заведено горювати за дітьми, яких втратили під час вагітності.
"Якщо жінка втратила чоловіка – вона вдова, якщо чоловік втрачає дружину – він вдівець, діти, що втратили батьків – сироти. А для батьків ненароджених дітей немає окресленого терміну, тому їх називають батьками ангелів.
В Україні є громадська організація – "Опіка ангелів", яка опікується батьками, що пережили такі втрати. Це свого роду терапевтичні групи, в яких люди не лишаються на одинці зі своїм горем, а можуть поділитися та підтримати один одного", – розповідає вона.
Наприклад, у Марії зараз є подружжя, яке втратило дитину на терміні до 30 тижнів, хоча перебіг був нормальний. Але жінка в кінці березня народила передчасно, у дитини не розкрились легені. Провели дві операції, але так і не змогли врятувати його життя. Зараз ця пара перебуває в процесі горювання, але вони переживають втрату за підтримки перинатального психолога.
Після пологів чимало жінок відчувають виснаження (як фізичне, так і ментальне), бо пологи можуть тривати від кількох годин до доби. А після народження дитини їхній організм стикається з новим потужним гормональним сплеском.
За 2-3 днів після пологів може виникнути бейбі-блюз – емоційний стан жінки, який характеризується раптовим погіршенням настрою, дратівливістю, смутком, відчуттям постійної втоми та схильністю до плачу.
"Жінка починає усвідомлювати, що вона – мама. Часом вона не може позбутися думки, що безтурботне життя скінчилось, адже тепер несе величезну відповідальність за життя і здоров'я дитини. В ці моменти жінка не відчуває ейфорії та тотального щастя від материнства. Навпаки – виникає сум за життям без клопотів, а з ним – і відчуття провини за такі думки", – зауважує перинатальна психологиня Дарʼя.
Від післяпологової депресії бейбі-блюз відрізняє те, що триває він близько 2-3 тижнів і самостійно минає.
"Зазвичай жінки з післяпологовою депресією перебувають у важчому емоційному стані та потребують медикаментозного лікування. Жінка може бути або надміру емоційна або закриватися в собі; істерика або плач як реакція на потреби дитини, крик, струшування та навіть удари дитини. Вона може нашкодити як собі, так і малечі; часом можуть виникати навіть суїцидальні думки", – пояснює Юлія.
