У національному ботанічному саду імені Гришка з середини травня і до середини червня магнітом на ділянці «Пори року» є półонії. Представляють усю кольорову гаму — від насичених червоних до білосніжних квітів. На декількох клумбах представлені як старовинні сорти французької та американської селекції, так і гордість України — вітчизняні, які знані як серед своїх, так і закордонних колекціонерів.
Проте — це «видима» і невеличка частина величезної колекції ботсаду, яка налічує понад 760 сортів і разом з Садом бузків та Розарієм є «національним надбанням». Більшість рослин квітнуть на закритій для відвідувачів, науковій частині. А опікується усім цим багатством, власне створив його, селекціонер та науковець Василь Федорович Горобець. У Національному ботанічному саду імені М.М.Гришка він працює ось уже 55 років. І за цей час створив понад 110 сортів квітково-декоративних рослин та 69 півоній: «Антей», «Хмаринка», «Чарівник», «Чемпіон», «Геркулес», «Ірокез», «Ясочка», «Загадка Херсонеса» та багато-багато інших.
«Не уявляю свого життя без цих квітів, вони справді дарують молодість», — сміється Василь Федорович і запрошує показувати своє квітуче царство.
Василь Горобець народився у Лохвиці, мальовничому містечку на Полтавщині. Спочатку закінчив семирічку, через реорганізацію навчального закладу старші класи вчився уже в іншій школі. І саме у ній вчителька української мови зацікавила хлопця біологією — її син навчався у Полтавському сільськогосподарському інституті. І туди вона ж радила вступати й Василю. Проте, коли хлопець приїхав здавати екзамени, то через плутанину пропустив фізику, і через конкурс не пройшов.
Директор школи запропонував працювати піонервожатим. А через рік юнак блискуче здав екзамени і вступив на природничий факультет Полтавського педагогічного інституту імені Короленка. Після закінчення якого влаштувався вчителем біології та хімії у Полтавській середній школі №2. Там були прекрасно обладнані кабінети хімії та біології, можливість вести факультативи.
Проте через два роки з дітьми він зрозумів, що з рослинами йому цікавіше. І перейшов на посаду лаборанта відділу селекції Полтавської державної сільськогосподарської дослідницької станції. При цьому втратив 10 рублів на зарплаті, але йому дуже подобалася селекція. Тож він планував продовжити навчання в аспірантурі, склав кандидатський мінімум.
Саме в цей час його життя було на «розвилці» — одна знайома науковиця заохочувала вступати в Ленінград, а інший колега — в Інститут ботаніки до Києва. Молодий науковець зупинив свій вибір на столиці України. Так він потрапив в аспірантуру Центрального республіканського ботанічного саду АН УРСР. Відтоді і до сьогодні, ось уже 55 років, він самовіддано працює, пройшовши шлях від аспіранта до багаторічного завідувача відділу Саду.
«Керівником у мене був директор ботсаду, академік, видатний науковець, дуже ерудована людина — Андрій Гродзинський. Він десь якраз тоді побував в Америці, подивився на їхні ботсади і сказав мені: «Будете займатися півоніями».
У новому відділі «квітникарства» я нікого не знав, і мене ніхто не знав, то співробітниці «поставили» на лілії. Я знову подався до Гродзинського, перепитав. Він зібрався, прийшов у відділ і запитав наших інженерів: «Хто буде займатися дисертаційною роботою з півоніями?». Усі змовчали. Тоді він і сказав, що цим буде займатися Горобець. Так і визначив напрям моєї роботи, тож довелося адаптуватися до нового напряму», — розповів Василь Федорович.
На початку 1970-х років у ботсаду Гришка колекція півоній налічувала близько 70 сортів, які збирали ще з 1947 року, а «ядром» були старі французькі, які Київ отримав, як репарації з Німеччини, зокрема з розсадників у Дрездені. Тож Василь Горобець почав вивчати біологічні особливості цієї рослини, досліджувати процеси збереження пилку, а також механізми формування бруньок і квіток у різних умовах. Це вимагало ретельних зрізів, фіксації матеріалів та аналізу літератури.
«Окрім того, я проводив експерименти з пророщуванням пилку та відстежував відновлення рослинних структур на різних етапах розвитку. Дослідження допомогли визначити, коли саме формується квітка та як зберігати її життєздатність. Одним з ключових напрямів стало вивчення пилку.
Вивчаючи інші роботи, натрапив на дисертацію одного науковця з Узбекистану щодо пилку тюльпанів, яка підтверджувала, що пилок може проростати через 7–8 місяців. Згодом зрозумів, що метод зберігання впливає на життєздатність пилку. Відповідно, у мене пилок зберігався більше року в морозильнику, після чого я використовував його для запилення і отримував насіння», — Василь Федорович розповідає про наукову частину своєї роботи. Саме вона, вивчення природних та сортових півоній дозволила проводити таку масштабну селекційну роботу.
Науковець досліджував механізм формування махрових та немахрових квіток. Проводив запилення різних сортів на основі півонії молочноквіткової. Це був час, коли у моді були пишні, яскраві квіти. І в цей час ми з Інесою Тиран створили сорт, який мав чашоподібну, так звану японську форму квітки, перламутрово-рожевого кольору. «Жемчужна розсип» — так назвали, бо у цей час було прийнято давати назви російською мовою.
Щоб зареєструвати його, зрізані квіти відправляли літаком з Києва до Москви. Але там у держкомісії «перлині» вліпили 9,4 бали з 10 — сказали, що «не відповідає стандартам». І так декілька разів, тож уже на четвертий рік Василь Горобець сам поїхав представляти сорт — пояснювати, така форма квітки — це не вада, а достоїнство. І, зрештою отримав оцінку 9,9, визнання і досі цей сорт вирізняється з поміж інших, впадає у око. Його з задоволенням вирощують як любителі на своїх дачних ділянках, так і в ботсадах.
«З 2014 року ми не співпрацюємо з російськими колегами, хоча, раніше багато спілкувалися, обмінювалися посадковим матеріалом. Після 2022 року вони почали вдавати, наче нас нема. Але ж наші сорти активно вирощують. І в соціальних мережах бачу, як вони підписують наш сорт „Жемчужна розсип“ — отечественная селекция», — пояснює Василь Горобець. Він сміється, що доходить до смішного, коли сорт «Весільна» росіяни підписують, як «Весельє».
До слова, уже за незалежної України «Жемчужна розсип» отримав відразу кілька міжнародних нагород — зокрема, диплом виставки «Флоріада-92» у Нідерландах та срібну медаль міжнародного конкурсу національних садів «Експо-93» у німецькому Штутгарті.
За багаторічну творчу працю вчений отримав численні державні нагороди, премії та медалі. Він має звання «Кращий винахідник Національної академії наук України 2001 року».
До слова, навіть повномасштабна війна не зупинила селекційні роботи. Бо ж на дослідних ділянках свій час і процеси. Як розповів селекціонер, першочергово він визначає, які характеристики мають бути притаманні новому сорту — форма квітки, забарвлення пелюсток або ж, скажімо, раннє цвітіння. Створення нового сорту — це багаторічний процес, адже півонія розмножується через розподіл кореневищ, і з моменту запилення, збору насіння до першого повноцінного цвітіння може минути 4–5 років. Однак і після цього за розвитком рослини спостерігають ще декілька років.
«Лише після цього ми оцінюємо результат: якщо він відповідає очікуванням, наприклад, за формою квітки, кольором або періодом цвітіння, ми викопуємо рослину і розмножуємо її. Від старту роботи до моменту отримання офіційного визнання та реєстрації сорту може пройти від 15 до 25 років», — зазначає Василь Горобець.
Наразі офіційно в колекції зареєстровано 760 сортів. Обмін сортами зараз здійснюється переважно з аматорами, хоча раніше активно співпрацювали з ботанічними садами з колишнього радянського союзу. Але разом з тим, тоді всі рослини проходили через ретельну перевірку, включаючи карантинний контроль, який тривав два роки.
В Україні діє закон «Про карантин рослин», що регулює питання карантину рослин, захисту рослин від шкідників та хвороб, а також контролю за ввезенням і вивезенням об’єктів регулювання (рослин, продукції рослинництва, насіння тощо). Однак зараз багато посадкового матеріалу завозять «всіру», приватним порядком, що призводить до поширення небажаних вірусів та нематод. Віруси, такі як вірус мозаїки люцерни, полуниці, малини були виявлені у рослин півоній розсадниках США і «роз’їхалися» світом, і є вже і в нас. Спектр вірусів, що інфікують півоній значно розширився з розвитком сучасних молекулярних досліджень.
Півонії — розкішні квіти, які багато століть є окрасою ботанічних і навіть королівських садів в усьому світі. Але і вони чутливі до моди. Так зараз є тенденція до селекції пастельних сортів. Голландські покупці надають перевагу кремовим та рожевим квітам, уникаючи червоних, які у нас користуються популярністю.
На сьогоднішній день у колекції ботсаду домінують сорти білого та рожевого кольору. Один із голландських людительок півоній навіть назвав Василя Горобця «Червоним королем» через те, що у його селекційній роботі багато рослин з яскравими квітами. З яких, мабуть, найяскравішим є «Ірокез», пелюстки яких наче «посічені» і тріпочуть чубчиком на вітрі. Насичені червоні, махрові квіти і в «Геркулеса». Багряний колір і в новинки «Сотник», яку Василь Горобець назвав в честь Героїв Небесної Сотні.
Проте є у нього і пастельні півонії. Серед них — «Світлана» з ніжними, світло рожевими, величезними квітами з тонким ароматом. Цей сорт Василь Горобець присвятив своїй коханій дружині, з якою відзначив золоте весілля. А білосніжний «Чарівник» усі впізнають не так за формою квітки, як за густим запахом конвалій, які характерні саме для нього.
Зараз працює над селекцією нових сортів, створених на основі зареєстрованого у 2023 році сорту «Філіжанка коралів» із яскравими кораловими, немахровими квітами.
ПІВОНІЇ ДЛЯ ЗАМКІВ У ФРАНЦІЇ ТА САДІВ В УКРАЇНІ
Василь Горобець визнає, що в багатьох країнах селекція — це бізнес, у який вкладають чималі кошти. Нові сорти можуть коштувати тисячі гривень, і все одно на них є покупці. Їх вирощують на зріз для букетів, а кущами прикрашають сади у помістях. І саме в гонитві за новинками, мало де збереглися старі сорти. І через це колекція ботсаду Гришка займає особливе місце. Бо у Київ приїжджають з багатьох куточків Європи.
Так саме у Ботсад Гришка звернулася пані Бенедикта де Фуко з Франції. Її чоловіку вдалося викупити замок Шато-де-Сурш. Тож він займався реставрацією, а вона — відновленням саду. І саме за старовинними французькими сортами півоній її відправили у Київ. А разом з ними вона придбала і українські. У 2018 році Василь Горобець на запрошення пані Бенедикти їздив у Францію і милувався розкішними кущами «Жемчужна розсип», висадженими на місці рову з водою, біля стін старого замку. Вони мали такий мальовничий вигляд, що їхні фото перетворили на листівки та магнітики для туристів.
Розкішні сорти ботсаду можуть купувати всі охочі. Багато хто знає, що пересадку колекції у ботсаду проводять восени. І саме тоді є шанс придбати рослини на ярмарках. Любителі квітів уже чатують у цей час, пильнують за оголошеннями у соціальних мережах, і розбирають усе — ботсад пропонує дуже якісний посадковий матеріал за прийнятними цінами.
«У 2023 році у нас „назбиралося“ чимало посадкового матеріалу. Тож ми зробили анонс про „розпродаж“, думали-гадали, чи вдасться все реалізувати, і не сподівалися, що буде аж такий ажіотаж. Мені навіть дзвонили з магазину, бо у них була дуже засмучена жінка. Вона о 5-й ранку вставала, щоб з Чернігова добратися до Києва, і їй не вистачило „Бєлий парус“, то її відправили до мене, на ділянку за омріяним кущем. Це мене тоді так здивувало, бо обстріли, блекаути, а у людини сум, що закінчився якийсь сорт. І вона мені тоді сказала, що для неї квіти, як ліки. Вони допомагають відволіктися від реальності, побачити майбутнє. „Посадила квіти і розумію, що вони будуть квітнути на наступний рік. І чекаю цієї краси“, — сказала вона мені тоді. Що ж, я її розумію — півонії прекрасні. Саме тому, я працюю над тим, аби вивести як ранні, так і пізньоквітучі сорти — щоб чим довше мати можливість милуватися півоніями», — каже Василь Горобець.
У свої вісімдесят років він мріє створити ще багато різних сортів. Бо його «Байрактар», «Дзвони Михайлівського», не тільки будуть прикрашати клумби, а й нагадувати про нашу історію.
«Веселкова» перлина ботсаду: у Києві зібрали понад пів тисячі сортів ірисів
Наталка МАРКІВ, «Вечірній Київ»
