Коли сонце досягає свого зеніту, а ніч із 23 на 24 червня огортає Україну, оживає одне з найдавніших і наймістичніших свят – Івана Купала. Це свято, що сягає корінням у дохристиянські часи, поєднує поклоніння силам природи, ритуали очищення та ворожіння на кохання. Вогнища палають на пагорбах, вінки пливуть річками, а легенди про цвіт папороті запалюють уяву. Купальська ніч – це час, коли межа між світом людей і духів стає тоншою, а кожна рослина чи крапля роси набуває чарівної сили. Які таємниці приховує це свято і чому воно залишається таким особливим для українців? «Трибуна-Бровари» віднайшла 20 цікавих фактів про це свято.
Археологічні знахідки, зокрема кераміка трипільської культури, свідчать, що обряди, схожі на Івана Купала, існували на українських землях ще 4000 років тому. Трипільці вшановували сонце як джерело життя, влаштовуючи ритуали біля водойм і розпалюючи вогнища. Ці традиції, пов’язані з культом родючості та природних циклів, лягли в основу сучасного свята, що стало одним із найстаріших у Європі.
У дохристиянські часи Івана Купала святкували під час літнього сонцестояння, яке за юліанським календарем припадало на 6–7 липня. Після хрещення Русі свято пов’язали з Різдвом Івана Хрестителя, зберігши цю дату. У 2023 році Православна церква України та Українська греко-католицька церква перейшли на новоюліанський календар, змістивши церковні свята на 13 днів раніше. Відтоді Івана Купала офіційно святкують 23–24 червня, що ближче до астрономічного сонцестояння. Однак у деяких громадах, зокрема на Поліссі, збереглися традиції святкування за старим календарем, що додає регіонального різноманіття.
У слов’янській міфології свято пов’язане з божествами Купалом і Костромою (або Мареною). Купала, бог кохання та продовження роду, уособлював літнє буйство, тоді як його сестра Кострома символізувала смерть і відродження природи. Легенда розповідає про їхню трагічну любов і розлуку, що завершується ритуальним потопленням або спаленням опудала Костроми.
Цей обряд відображає вічний цикл життя, де смерть однієї сили дає початок іншій.
Купальське багаття, відоме на Західній Україні та в Польщі як соботка, було не просто вогнищем, а священним символом єднання громади. Його розпалювали на високих пагорбах, щоб вогонь було видно здалека.
Кожна родина приносила дрова, а відмова долучитися вважалася поганою прикметою. Соботка об’єднувала людей у боротьбі проти темряви та злиих сил, а стрибки через багаття символізували очищення.
Купальське вогнище розпалювали виключно «живим полум’ям», отриманим тертям дерева об дерево. Цей архаїчний метод вважався священним, адже лише такий вогонь мав силу проганяти злих духів, зцілювати хвороби та захищати від нещасть. У деяких регіонах України, як-от на Поліссі, цей ритуал зберігався до початку XX століття.
До купальського багаття кидали зношений одяг, поламані знаряддя праці чи солому з хати. Вірили, що вогонь знищує все старе й негативне, відкриваючи шлях до нового життя. Цей обряд мав і практичне значення: громада позбувалася мотлоху, що накопичувався за рік, а попіл від багаття розсипали на полях для родючості.
Купальська ніч вважалася єдиним часом, коли рослини набувають магічної сили. Збирати їх дозволялося лише босоніж, з чистими думками та до сходу сонця. Трави, зібрані в цю ніч, використовували для лікування, ворожінь і захисту від злих сил. Наприклад, звіробій вважався оберегом від нечисті, а ромашка – символом кохання.
Полин був незамінним атрибутом Купала. Дівчата вплітали його у вінки, носили на поясі чи вішали над дверима, вірячи, що його гіркий запах відлякує відьом, русалок і водяників. У деяких селах Полісся господині навіть обкурювали хати полином, щоб захистити родину від лиха.
Купальські вінки — це не просто прикраса, а магічний артефакт. Їх плели з 12 різних трав, кожна з яких мала своє значення: барвінок символізував вічність, м’ята – здоров’я, а волошки – вірність. Дівчата пускали вінки зі свічками по воді: якщо вінок плив далеко, це віщувало щасливе заміжжя, а якщо тонув – розлуку.
Легенда про цвіт папороті, що розквітає опівночі лише в купальську ніч, обіцяє тому, хто його знайде, багатство, мудрість і здатність бачити скарби. Хоча ботаніки заперечують існування такої квітки, адже папороть не цвіте, ця історія надихає сміливців вирушати в ліси.
У деяких регіонах вірили, що цвіт охороняють духи, які випробовують шукачів.
Вода в річках, озерах і джерелах у купальську ніч вважалася живою та цілющою. Купання в ній очищало від хвороб і гріхів, а ранкова роса, зібрана до сходу сонця, могла омолоджувати шкіру чи навіть повертати зір. У деяких селах дівчата вмивалися росою, щоб зберегти красу.
За повір’ями, у купальську ніч оживає всяка нечисть: водяники та русалки тягнуть до води необережних, лісовики плутають стежки, а мавки заманюють юнаків. Щоб захиститися, люди співали обрядових пісень, танцювали навколо вогнища чи носили обереги, як-от часник чи полин.
Купальська ніч була ідеальним часом для ворожінь. Дівчата пускали вінки по воді, спостерігаючи за їхньою долею: якщо вінок плив до берега, кохання буде взаємним, якщо крутився на місці — суджений ще далеко.
Іншим популярним ритуалом було кидання вінка через багаття: якщо він не згорав, це віщувало щастя.
Етнографи, як-от Віктор Давидюк, припускають, що в дохристиянські часи Купала супроводжувалося ритуальними оргіями, які символізували родючість і початок нового циклу життя.
Ці обряди, пов’язані з укладанням шлюбів і вшануванням плодючості, згодом трансформувалися в символічні танці, хороводи та пісні.
Після хрещення Русі в 988 році церква намагалася замінити язичницьке свято Купала християнським Різдвом Івана Хрестителя. У XV–XVI століттях до назви додалося «Іван», але язичницькі обряди, як-от стрибки через вогнище чи ворожіння, збереглися. Ця синкретична традиція робить свято унікальним прикладом поєднання двох вірувань.
Купальські пісні, що лунають під час обрядів Івана Купала, є унікальним культурним скарбом, який поєднує архаїчні мотиви слов’янської міфології з християнськими елементами. Їхні тексти, що збереглися з часів Київської Русі, містять стародавні слова та образи, пов’язані з культом сонця, води й родючості. Наприклад, пісня «Купалочка, Купалочка» оспівує магію ночі, коли дівчата ворожать на кохання, а хороводна «Ой на горі та й Купайло» супроводжує ритуали біля багаття, символізуючи єднання громади.
Ці мелодії, часто виконувані а капела або з традиційними інструментами, як-от сопілка чи бубон, передають дух свята, де природа й людина стають одним цілим. Етнографи зазначають, що купальські пісні не лише розважали, а й виконували ритуальну функцію, закликаючи добрі сили та відганяючи злих духів. Сьогодні вони відроджуються на фольклорних фестивалях, зберігаючи зв’язок із предками та магією купальської ночі.
Окрім трав, у купальських обрядах використовували гілки верби, берези чи дуба. Дівчата прикрашали дерева стрічками, щоб задобрити духів природи, а в деяких регіонах споруджували «купальське дерево» – символ родючості, яке спалювали або топили наприкінці свята.
Аналоги Івана Купала святкують у багатьох країнах: Midsommar у Швеції, Jāņi в Латвії, São João в Португалії чи Яновден у Болгарії. У Швеції, наприклад, плетуть вінки з польових квітів і танцюють навколо трав’яного стовпа, а в Португалії влаштовують феєрверки. Ці традиції об’єднує вшанування сонця та природи.
У купальську ніч заборонялося спати, адже це час, коли світ духів найближчий до людей. Молодь гуляла до світанку, співала, танцювала та брала участь у ритуалах. Вірили, що той, хто засне, пропустить магічні моменти або стане вразливим для нечисті.
У XXI столітті Івана Купала вийшло за межі сільських громад і стало популярним фестивалем. У містах, як-от Київ, Львів чи Одеса, влаштовують масштабні реконструкції обрядів, концерти фольклорних гуртів і ярмарки.
Ці заходи приваблюють туристів з усього світу, які прагнуть відчути магію купальської ночі.
Івана Купала – це не просто свято, а жива нитка, що з’єднує нас із тисячолітньою історією, віруваннями та любов’ю до природи. Кожне вогнище, кожен вінок і кожна пісня в цю ніч розповідають про наших предків, їхні мрії та прагнення. Купальська магія продовжує надихати, нагадуючи, що ми – частина великого циклу життя. Нехай це свято залишається джерелом єдності, творчості та поваги до української спадщини.
День праці 1 травня: не радянське, а міжнародне свято
Цікаві факти про святкування Нового року
Різдво 25 грудня: коли Святий вечір 2023 року та які традиції свята
Великдень: 15 маловідомих фактів
