Якщо ви схильні думати, що "іскра" – це запорука кохання, сварки – зло, а сон не в одному ліжку – початок кінця стосунків, вам варто переглянути свої переконання.
Психологи запевняють: це – лише міфи, а реальність дещо інша.
Найпоширеніші вони розвіяли у матеріалі The Guardian.
Психотерапевт Тобі Інгем звертає увагу на те, що у стосунках люди часто асоціюють "хімію" з миттєвою пристрастю чи захопленням, а тому продовжують шукати ту саму "іскру".
Щоправда, її роль сильно перебільшена, каже психотерапевтка Лохані Нур, засновниця Інституту реляційної та сексуальної терапії.
"Те збудження, прискорене серцебиття, відчуття раптового захоплення? Іноді це просто прояв тривожності", – каже вона.
Дослідження підтверджують, що фізіологічні реакції на нервозність, як-от пітливість чи пришвидшене серцебиття, дуже схожі на симптоми закоханості.
"Ми часто плутаємо емоційну інтенсивність із близькістю, а драматичні моменти – з глибиною почуттів. Буває й так, що "іскра" – це лише швидкоплинна пристрасть, яка згасає так само стрімко, як і спалахує", – пояснює Лохані Нур.
Замість того, щоб ганятися за ефемерною "хімією", фахівці радять звертати увагу на зв’язки, які формуються поступово, але мають глибші й стійкіші основи. Йдеться про емоційну безпеку (відчуття спокою поруч із партнером), спільні життєві цінності, взаємну залученість навіть у складні моменти й повагу, що зростає з часом.
"Саме ці речі – фундамент довготривалого кохання. Не швидкоплинне відчуття, а усвідомлений вибір будувати щось справжнє", – каже психотерапевтка.
"Багато хто вважає, що постійна згода свідчить про ідеальну сумісність. Це переконання часто виростає зі страху перед конфліктами, уявлення, що гнів – це щось негативне, або з сорому за власні потреби", – зазначає психотерапевтка Менді Салігарі, авторка книжки Proactive Parenting.
Але гнів – це просто одна з емоцій, і він показує, що вам щось дійсно важливо, каже фахівчиня.
Сімейний терапевт Ендрю Г. Маршалл погоджується:
"Сварка може бути проявом глибокої близькості. Якщо ви не висловлюєте своїх емоцій під час конфлікту, вам доводиться їх приглушувати. А тоді в парі накопичується невдоволення, з’являється сарказм, пасивна агресія. Ви починаєте жити як сусіди, а не як партнери чи коханці".
Наукові дослідження свідчать: пари, які не сваряться, менш щасливі. Ті, хто повністю уникають конфліктів, почуваються менш щасливими у стосунках, ніж пари, які дозволяють собі говорити про незручне.
Тому фахівці рекомендують не тікати від напружених розмов, а навпаки – дозволити собі проживати емоції. Слова партнера чи партнерки слід сприймати як спробу донести щось важливе.
"Слухайте з відкритістю. Намагайтеся вести діалог, який поглиблює зв’язок і сприяє самопізнанню", – радить Менді Салігарі.
Під час суперечок не варто відповідати агресією на агресію – це лише загострить ситуацію.
"Спробуйте сприйняти все, що говорить партнер, як істину. Принаймні на мить. Дайте людині відчути, що її чують і поважають. Адже жоден конфлікт не вирішується через спроби визначити, хто правий, а хто ні", – каже Ендрю Г. Маршалл.
Багато хто вважає, що в стосунках із "тим самим" партнером має бути легко. Але така віра може зіграти злий жарт, адже коли виникають неминучі труднощі, то з’являються сумніви, чи не приречені ці стосунки.
"Коли ви приймаєте, що стосунки – це складна робота, зникає відчуття власної неспроможності", – пояснює сімейний терапевт Ендрю Г. Маршалл.
Утім, це не означає, що партнери мають "терпіти" один одного.
"Так, буває непросто. Але це точно не повинно нагадувати каторгу", – додає він.
Як же розпізнати, що стосунки справді виснажують? Психотерапевтка Наташа Пейдж радить звернути увагу на тривожні сигнали:
Закохані мають бути найкращими друзями і ніколи не розлучатися
Ідея про те, що в ідеальних стосунках партнери завжди разом і не потребують нікого іншого, звучить романтично, але насправді може бути шкідливою.
Психотерапевтка Наомі Маґнус наголошує: здорові стосунки тримаються на балансі близькості та автономії.
"Особистий простір – необхідна умова для емоційного зростання. Час наодинці допомагає "перезавантажитись", переосмислити взаємини та наповнити їх новою енергією. Важливо, щоб ваш партнер не був єдиним джерелом щастя", – каже вона.
Коли вся увага зосереджена тільки на стосунках, без інших зв’язків і підтримки, хтось із партнерів рано чи пізно почне відчувати тиск або втому.
"Це може породити нездорову емоційну залежність, яка шкодить і вам, і вашим стосункам", – додає Маґнус.
Тож варто плекати зв’язок, але не забувати про себе: зберігати свої захоплення, підтримувати дружбу, проводити час із тими, хто важливий для вас за межами пари. Саме це – не егоїзм, а шлях до здорових, зрілих стосунків.
Існує поширене уявлення: якщо кохання справжнє, вам не захочеться бути окремо й ви не потребуватимете нікого, крім одне одного. Проте це уявлення може бути небезпечним.
Насправді, як наголошує психотерапевтка Наомі Маґнус, засновниця North London Therapy Practice, здорові стосунки будуються на балансі між близькістю і самостійністю.
"Особистий простір необхідний кожній людині для розвитку, відпочинку та відновлення. Час наодинці допомагає краще побачити партнера, переосмислити стосунки, додати їм нової енергії – і водночас не робити партнера єдиним джерелом щастя", – пояснює вона.
Якщо ж партнери постійно разом і не мають інших соціальних контактів, це може спричинити емоційне перевантаження або навіть роздратування через очікування постійного задоволення всіх потреб одне одного.
Тож важливо підтримувати баланс: цінувати спільний час, але не нехтувати власним простором. Розвивай себе, підтримуй зв’язки з друзями, родиною, колегами – і залишайся цілісною особистістю поза межами романтичного союзу.
Існує поширене уявлення, що окремі спальні – це сигнал про занепад любові.
"Нам нав’язали думку, що роздільний сон – це останній дзвіночок, мовчазне зізнання в тому, що кохання померло", – зазначає психотерапевтка Логані Нур.
Психологиня й коучка з інтимності Лорі Бет Бізбі додає: чимало людей помилково вважають, що сон порізно свідчить про відсутність емоційної або фізичної близькості.
Нур називає це "ілюзією близькості" та критикує те, що називає "культурою мучеництва сну" – уявленням, ніби справжня любов означає терпіти хропіння й поштовхи партнера всю ніч.
Насправді ж, якщо у партнерів несумісні графіки або поганий сон спричиняє втому й роздратування, роздільні ліжка можуть стати рятівним рішенням – і це зовсім не ознака кризи.
"Пари, які свідомо обирають спати окремо, зберігають близькість у інших формах: ранкові обійми, вечірній чай разом. Вони сприймають це як турботу: "Ми надто любимо одне одного, щоб перетворюватись на злих, недоспаних монстрів", – каже Нур.
Такі стосунки базуються на якісному зв’язку протягом дня, а не лише на нічній близькості.
І погляди суспільства щодо цього змінюються. Опитування Американської академії медицини сну, проведене у 2023 році, свідчить, що 35% пар у США іноді або постійно сплять окремо. Найчастіше це міленіали (43%), найрідше – бебі-бумери (22%).
Дослідження, що охопило 160 культур, свідчить, що зрада – найпоширеніша причина розриву стосунків.
"Чимало людей переконані: як тільки довіра зруйнована – стосунки стають приреченими. Зрада сприймається як межа, після якої з поваги до себе треба піти від партнера. Адже "справжнє кохання" такого не пробачає", – пояснює психотерапевтка Логані Нур.
Цей світогляд міцно вкорінився в суспільстві. Його підтримують і релігія, і мораль, і культура самоповаги, яка навчає: "Тебе зрадили – залишайся вірним собі, йди".
Але іноді зраду можна пережити – і навіть відновити стосунки. Для цього, наголошує фахівчиня, необхідна чесність, спільна робота обох партнерів, глибока рефлексія, відкритий діалог і, часто, терапія. Контекст також має велике значення:
"Це була одноразова помилка? А може, сигнал про глибші труднощі в парі – як-от емоційна відстороненість, проблеми з самооцінкою чи залежністю? Часто обидва партнери, самі того не помічаючи, створюють умови для зради", – пояснює фахівчиня.
Дехто справді змінюється. І хоча зрада – це серйозна травма, вона не завжди визначає людину на все життя.
"І не вся зрада однакова: емоційні зради, тривале приховування чи одноразовий випадок – це різні речі", – наголошує психологиня.
Іноді зрада стає поштовхом до зміцнення стосунків, а іноді – остаточною крапкою.
Обидва варіанти – цілком нормальні, каже Нур, головне, щоб рішення було вільним і усвідомленим, а не прийнятим під тиском.
Суспільство навіює: стосунки обов’язково мають бути "назавжди", а якщо вони закінчилися, значить, ви не змогли їх "врятувати". Багато хто вважає, що розлучення – це поразка, і змушує людей залишатися у стосунках, які, нерідко, шкодять психіці.
Психотерапевтка Наташа Пейдж каже, що часом партнери просто змінюються і рухаються в різних напрямках. І якщо вам постійно зле, ви не зростаєте, втрачаєте себе – ви маєте право піти.
"Минулі стосунки – це досвід. Якщо ви здатні згадувати їх із вдячністю, навіть коли вони завершились – ви подорослішали. Ви краще розумієте, що для вас важливо, а що – неприйнятне", – підкреслює психотерапевтка Наомі Маґнус.
Не всі стосунки створені для того, щоб тривати все життя. І це абсолютно нормально.
Ідея, що десь існує "та сама, єдина" людина, яка вирішить усі проблеми й зробить нас щасливими, звучить романтично, але це самообман, каже психотерапевт Ендрю Г. Маршалл.
"Він каже, що ця віра заспокоює, але водночас шкодить. Вона породжує сумніви: "А раптом я вибрав(ла) не ту людину? А якщо десь є хтось ідеальніший?"
"Я бачив безліч пар, де один із партнерів не може повністю зануритися у стосунки, бо постійно оглядається навколо в пошуках "кращого варіанту", – каже він.
Часто така тривога виникає у тих, хто в дитинстві пережив розлучення батьків. Але замість зміцнювати зв’язок, ця установка змушує людей втрачати хороші стосунки без реальної причини.
"Насправді існує багато потенційно сумісних людей. Але віра в "єдиного" робить будь-яке розставання схожим на катастрофу – ніби шанс на щастя втрачено назавжди. Це болісна, але неправдива історія", – пояснює фахівець.
