Український захисник "Арсеналу" Олександр Зінченко вкотре нагадав громадськості про страшну війну в Україні.
– Що ти відчуваєш після трьох років російської агресії?
– Відчуваю біль від того, що ми втратили та продовжуємо втрачаємо. Я з нетерпінням чекаю, коли це все закінчиться. Сподіваюся, що це станеться якнайшвидше.
Користуючись нагодою, хочу щиро подякувати полякам за всю допомогу, яку ми щодня отримуємо від вас. Багато українців, біженців, живуть у вашій країні, і я знаю, як сильно ви нам допомагаєте. Тож дякую вам від усього серця, бо без цієї допомоги було б набагато важче.
Найгірше – це, звісно, коли втрачаєш когось із родини, друзів чи свого оточення. Це найстрашніше, що тільки можна собі уявити. Крім того, багато людей втратили домівки, роботу, інші речі. Ця війна знищує Україну.
– Під час інтерв’ю ти не уникав дуже сильних заяв про війну. У тебе були й емоційні моменти – наприклад, сльози на пресконференції. Як ти, як відомий футболіст, сприймаєш свою роль у цій війні? Чи почуваєшся амбасадором України в Європі?
– Часто чую це запитання, і моя відповідь завжди однакова. Я думаю, що кожен українець має усвідомити свою роль у цій війні. Я переконаний, що мій обов’язок, як і обов’язок кожного українського футболіста, – допомагати настільки, наскільки можемо, надсилати речі, гроші, що завгодно.
З іншого боку – ми також повинні говорити про це. Це дуже важливо, бо, на жаль, навіть у Європі деякі люди починають забувати, що війна досі триває. Це, мабуть, через втому. Навіть зараз, у ці дні, деякі гравці чи члени персоналу запитують, яка ситуація в Україні, чи війна ще триває.
Коли чуєш такі запитання – розумієш, що люди справді можуть бути втомлені цією темою. Я нікого не звинувачую, але це один із моїх обов’язків – нагадувати світові, що війна ще не закінчена. Люди досі гинуть, і ми маємо завершити цю війну якомога швидше.
– Ти відчуваєш, що твої слова мають відгук, коли публічно говориш про війну?
– Чесно, я не вважаю себе найкращим оратором. Я ніколи не був готовий говорити про такі речі, як і всі ми. Але, на жаль, ми мусимо прийняти цю роль. І щоразу, коли маю можливість, навіть коли писав свою книгу – я мушу говорити про це.
Я мушу нагадувати людям, що насправді відбувається. І мені соромно кожного разу, коли я прошу про допомогу, про пожертви. Але в нас немає вибору. Тільки якщо ми будемо разом, об’єднані, ми зможемо пережити цю війну.
Будь-яка агресія у світі має бути зведена до нуля. Якщо хтось зараз має в голові план зробити щось божевільне, він має побачити на нашому прикладі: ОК, я це зробив – але тепер у мене проблеми. Весь світ проти мене. Тобто, мабуть, це було не надто вигідно, правда?
Він знатиме це на майбутнє. Інші, хто подумає про щось подібне, вже знатимуть, що світ не стане на їхній бік. Агресія не потрібна світові. Я просто хочу жити в мирі – і бажаю цього всій країні.
