Loqal – новинний агрегатор Loqal
Новини

Жемчужини Тихого центру Одеси: історія, архітектура і справжні одесити (відео)

Жемчужини Тихого центру Одеси: історія, архітектура і справжні одесити (відео)
Одеське Життя • 1 хв читання

А ще сьогодні ми розповімо вам:

Одним із головних символів Тихого центру став лютеранський Собор Святого Павла — відомий в Одесі як Кірха. Історія храму перегукується з долею самого міста: злети, падіння, нищівні пожежі та відбудова завдяки небайдужим людям.

Його зведення почалося на початку XIX століття за проєктом молодого архітектора Франца Боффо. Попри невдачу на старті (частина фасаду завалилась), архітектор не зупинився і залишив після себе понад три десятки інших архітектурних шедеврів Одеси. Новий, перебудований у кінці XIX століття храм вразив сучасників своєю величчю.

За радянської влади святиня зазнала руйнувань і профанації: тут були склад, спортзал і навіть пральня, а у 1976 році пожежа довела величну будівлю до руїн. Та у 1990-х роках почалося її відродження. Реставрацію завершили у 2010 році, витративши 6,5 мільйонів євро. Сьогодні Кірха знову діє — тут проходять служби та традиційні безплатні концерти органної музики. Дзвін Христа вагою в тонну подарувало Одесі місто-побратим Регенсбург.

Ще одна візитівка району — одеський Головпоштамт. Відкритий у 1895 році за проєктом архітектора Харламова, він став першим у Російській імперії Центром зв’язку. Його називали Палацом зв’язку: фасад прикрашав Садову вулицю, а величний зал із високим скляним дахом нагадував сучасні вокзали.

В радянську добу тут цілу добу працював пункт міжміського та міжнародного зв’язку. У залі можна було відправити телеграму чи грошовий переказ, а у підвалі зберігали … копійки з телефонних автоматів, які не рахували, а зважували: кілограм монет дорівнював десяти рублям.

Сьогодні, у час інтернету й поштоматів, будівля майже втратила функціональність. Її величезні площі більше не використовуються за прямим призначенням, а майбутнє Палацу вирішуватиметься вже після війни.

Головним ринком району є Новий базар, заснований у першій половині XIX століття. Колись тут відкрили і величний храм, і першу в імперії виноробну станцію. Та під землею, серед катакомб, сховані й темніша спадщина. У 1870-х роках тут промишляв бандит Зікандр, який викрадав дівчат для продажу в османські гареми.

Коли поліція зрештою викрила банду, катакомби замінували порохом. Під час вибухів ватажок разом зі скарбами залишився під Новим базаром назавжди. Так зникла новобазарна катакомба, але легенда про скарби живе й досі.

На вулиці Пастера у 1802 році почалося будівництво першої одеської лікарні. Першим головним лікарем став італієць Іван Францович Капелло, який, попри відсутність російського диплома, рятував одеситів і навіть загинув під час чумної епідемії 1812 року.

Саме тут працювали згодом Пирогов і Скліфосовський, а сучасна Інфекційна лікарня зберігає цю спадщину донині. Поруч височіє кафедральний Собор Різдва Христового (1814) — храм, що й зараз залишається духовним центром для тисяч одеситів.

Тихий центр сьогодні — це не лише архітектурні пам’ятки чи старовинні ринки. Це місце, де живуть справжні одесити — носії гумору, винахідливості та особливої життєвої енергії. Тут і досі не “ходять на базар”, а “роблять базар”.

Цей район формувався для людей і завдяки людям. І саме його мешканці залишаються головними творцями одеського духу, який не зникає ні за яких обставин.