На самому початку великої війни мільйони українців з захопленням дивилися десятки відео випалювання російських колон із засідок протитанковими ракетними комплексами "Джавелін", "Стугна", NLAW.
Українським оборонцям вдавалося збивати з ПТРК навіть російські вертольоти. Що вже говорити про колони з десятків, а іноді й сотень одиниць бронетехніки, паливозаправників, САУ та РСЗВ чи інженерних машин, які ставали легкою здобиччю для протитанкістів.
Маневрена оборона з постійними ударами по російських колонах не давала противнику можливості повноцінно забезпечувати власні підрозділи, які відірвалися на сотні кілометрів від тилового забезпечення. Дороговартісні танки та БМП стояли у лісосмугах без палива і втратили військову цінність. Водночас паливозаправники та вантажівки з запчастинами і боєприпасами стали пріоритетною ціллю Сил оборони.
Протитанкові ракетні комплекси (ПТРК) виявились настільки популярною зброєю, що на YouTube почали з’являтися десятки відео з інструкціями їх використання. І вони набирали сотні тисяч переглядів. А деякі особливі фанати цієї зброї з народу називали дітей ім’ям "Джавеліна" та "Джавелін".
Проте з появою дешевих та масових FPV-дронів та "бомберів", роль ПТРК почала різко відходити на другий план. Велика дальність польоту безпілотників, їх можливість зробити кілька заходів на ціль, неочікуваність та ціна стали основними факторами значного зменшення кількості ПТРК у фронтових окопах. До того ж розрахунки ПТРК самі почали страждати від ворожих безпілотників, які швидко виявляли та знищували позиції українських протитанкістів.
Сьогодні відео з роботою протитанкових комплексів є великою рідкістю, а протитанкові підрозділи поступово переходять на FPV-дрони та "скиди". Чи є сьогодні місце на полі бою для вже легендарної української зброї?
На початку великої війни основну масу протитанкових ракетних комплексів в Силах оборони складали радянські та українські системи другого покоління. За кількістю пускових установок та ракет значно переважав радянський "Фагот". На складах також залишалися великі запаси застарілих ПТРК "Конкурс" та "Метис".
Українські ПТРК "Корсар" та "Стугна-П" теж займали помітну частку у війську, але не могли зрівнятися за кількістю з радянськими комплексами. Як розповів "Оборонці" фахівець з виробництва та обслуговування українських протитанкових систем, який побажав залишитись анонімним, державне замовлення на вітчизняні комплекси до повномасштабного вторгнення було недостатнім, щоб домінувати у військах.
До всього цього, перед вторгненням Україна отримала велику кількість західних ПТРК – шведсько-британські NLAW та американські FGM-148 Javelin. Це перша зброя, яку західні партнери надали нашим захисникам перед великою війною. Літак з нею прибув до України у ніч на 22 січня 2022 року.
Поставленої кількості ПТРК не вистачило, щоб забезпечити всі напрямки та міста. Більшість була зосереджена на Донбасі. Ще частину отримали бригади, які після початку вторгнення рушили захищати Київ та південь.
З усім тим протитанкові комплекси зіграли відчутну роль під час захисту українських земель на початку вторгнення. Ситуацію під Києвом трохи вдалося покращити за допомогою "експортних" українських ПТРК "Корсар" та "Скіф" у пустельному камуфляжі, які перебували на складах та готувались до відправки на Близький Схід. Вони стали одним із символів української зброї початку вторгнення. Ці комплекси передали підрозділам київської ТрО. Вони одразу вступили у бій з російськими колонами бронетехніки.
"Ворожа тактика просування колонами була зірковим часом для засідок з ПТРК різних типів. Вдало обрана позиція могла гарантувати майже 100% зупинку колони. Це за умови, якщо було декілька точок обстрілів і достатня кількість ракет. Працювали й класичні ручні протитанкові гранатомети (РПГ). Їх застосування по "голій" броні було достатньо ефективним", – розповідає згаданий співрозмовник "Оборонки".
Після стабілізації лінії фронту українські захисники почали отримувати європейські ПТРК "Milan", шведські АТ-4, важкі американські TOW-2 та інші системи. З екзотики – до України потрапили навіть йорданські ПТРК "Jadara Terminator", які є ліцензійною копією українського "Корсара".
Українські військові одразу знайшли сильні та слабкі сторони кожного з засобів. Шведсько-британські NLAW почали закінчуватись одними з перших. Вони ідеально підходили для міських боїв і відбитті бронетанкових атак на позиції.
Для проведення штурмових дій і засідок ідеально підійшли Javelin, оскільки вага ракети з пультом керування не перевищує 24 кг. Це забезпечувало набагато кращу мобільність у порівнянні з іншими комплексами. Для порівняння, український "Корсар", який використовується для подібних задач, має вагу у понад 35 кг.
Водночас "Стугна-П" і достатньо поширений американський TOW-2 через свою вагу (а це близько 90 кг) почали встановлювати на автомобільні платформи – пікапи, "хамві" та бронемашини. Це забезпечує комплексам мобільність і реагування на випадок ворожого танкового прориву. До того ж таке застосування стало "класичним" під час виконання рейдів ворожими позиціями.
Проте починаючи з 2023 року ситуація стала різко змінюватись. Бронетехніки на фронті ставало все менше, а FPV-дронів – більше. Будь-який постріл з ПТРК на передовій одразу потрапляв в об’єктив камер ворожих дронів. В результаті по розрахунку протитанкістів летіли всі наявні у ворога засоби.
"У таких умовах значно зросла ефективність та цінність не дистанційних легких комплексів, по типу "Корсара". Його можна швидко поставити, швидко здійснити постріл, без потреби розгортати пульт, та швидко втекти", – розповідає "Оборонці" фахівець з ПТРК.
Поступово функцію основного протитанкового засобу почали переймати на себе FPV-дрони та більші дрони-бомбери. Оскільки вони дешевші та уражають цілі значно далі, ніж може вразити протитанкова ракета, їх почали застосовувати частіше.
Таким чином перед протитанковими комплексами з’явився ще один ефективний ешелон оборони від ворожої бронетехніки на десяток кілометрів углиб фронту. І тепер саме він бере на себе більшу частину роботи зі знищення ворожої бронетехніки. А ПТРК включаються в бій здебільшого якщо ворог якимось чином зміг просунутись ще глибше.
"Роль підрозділів ПТРК не змінилась. Їхня задача – зупинка штурмів та обрізання логістики комбінованими засобами: дистанційним мінуванням, FPV-дронами, "бомберами" тощо. Але змінився їх головний інструмент. На класичних протитанкових комплексах проводяться регулярні тренування, але останній рік їх майже не застосовували, бо ворог не може підійти на таку дистанцію. Ми робимо все для того, щоб він не прорвався ближче, ніж на 7-10 км від лінії бойового зіткнення.
Звісно, у нас всюди є протитанкісти та автоматизовані протитанкові комплекси, які працюють без участі людини та очікують на будь-який раптовий прорив, щоб вони могли відбити цей штурм з близької дистанції. Але більше вони працюють в черговому форматі, тому що російський транспорт сюди не доїжджає.
Протитанкісти тепер в основному є дронщиками. Зрозуміло, що частина роти – це класичні протитанкісти. Але щоб вони не сумували, ми їх перенавчаємо на скиди з "мавіків", – розповів оборонці начальник служби безпілотних систем 13-ї бригади НГУ "Хартія" Ігор Райков.
"Стугна" зайняла нішу в глибині оборони. Завдяки дистанційному пульту керування, який можна розгорнути на відстані у понад 50 м під пускової установки, комплекс є чудовим засобом для розміщення на довготривалих оборонних укріпленнях на третій лінії оборони – для запобігання ворожому прориву. До того ж камера та тепловізор дозволяють вести спостереження на лінії державного кордону та фіксувати загрозливі переміщення техніки.
Розрахунок ПТРК складається від 2 до 4 військових – залежно від ваги та задач комплексу. Залишати таку кількість людей на передовій під загрозою ворожих дронів – великий ризик. Тож виникає питання, чи не можна інтегрувати протитанкові засоби на безпілотники або наземних роботів?
Голова експертної ради ГС "Асоціація виробників безпілотних наземних систем України" та розробник наземних роботизованих комплексів (НРК) Андрій Буковський вважає, що на цьому етапі війни інтегрувати протитанкові ракети на НРК просто недоцільно. Найлегший робот, на який можна встановити такий комплекс, матиме вагу близько 120 кг. Але щоб його перевозити та обслуговувати потрібно буде більше людей, ніж у звичному розрахунку ПТРК.
До того ж як відомо з матеріалу Forbes, вартість однієї ракети ПТРК стартує від 20 тисяч доларів, а робот не повезе більше ніж 2 чи 4 споряджені ракети, бо вони разом з прицільним комплексом занадто важкі. Водночас оператори БПЛА протягом 15 хвилин можуть налетіти на ціль кількома FPV-дронами, які матимуть набагато меншу вартість. Дальність польоту дронів на передовій значно переважатиме дальність польоту протитанкових ракет.
Ще одна проблема, з якою стикається подібна система – запилювання дорогою на позицію. Після кількох годин руху по піску і багнюці оптика ПТРК може вийти з ладу. Для її захисту можна розробляти спеціальні "шторки", але такі системи будуть дорожчими.
Буковський приводить порівняння, що за вартість одного НРК зі "Стугною" можна виготовити два роботи з хорошим зв'язком, оптикою та чотирма РПГ на кожному, які виконають свою задачу набагато ефективніше і матимуть функцію самопідриву після виконання завдання. Причому зроблять це на ворожій позиції, завдаючи ворогу додаткових втрат.
"Якщо ми хочемо полегшити роботу розрахунків – це можливо. Але якщо ПТРК зараз реально знаходяться в третьому ешелоні оборони й на державному кордоні, то більш зручно просто їх возити на пікапах, встановлювати на постійні вогневі позиції. (..) Швидкість реагування на прориви, знов таки, краща на пікапі.Він швидший, ніж НРК.
Я б по іншому поставив запитання. Чи доцільно включити в склад оснащення розрахунку легкий логістичний НРК? Відповідь – так. Саме як логістичний засіб для забезпечення життєдіяльності та виконання завдань. Доставка води, їжі, боєприпасів тощо", – говорить Буковський.
Водночас експерт не виключає можливості інтеграції ПТРК на автоматизовані броньовані машини нового покоління – такі, як важкий український НРК PROTECTOR. Подібна техніка добре броньована, розвиває хорошу швидкість і протитанкова ракета їй просто необхідна. Проте розвиток таких систем у нашій війні потребує часу.
"ПТРК має використовуватись у вузлах оборони під час захисту міст. Мають бути позиції на підвищенні, десь в прикритому місці. А у підвалі має сидіти екіпаж і ним керувати. Але рухатись "на передку" ПТРК зараз не можна. Тільки ховати в захищених місцях на потенційно небезпечних напрямках" – резюмує Буковський.
Ще однією ідеєю зберегти актуальність ПТРК на першій лінії є встановлення його на дрон. У жовтні 2022 з’явилася інформація, що на озброєння армії Білорусі прийняли дрони "Барражирующая труба" і "Квадро 1400", які оснащені РПГ-26 для знищення бронетехніки. У 2024 році схожа концепція з’явилася й у РФ – місцеві "майстри" встановили радянський ПТРК "Фагот" на великий квадрокоптер.
Українські підрозділи теж застосовували на фронті подібну ідею. Військові встановили на дрон "Королева Шершнів" болгарський гранатомет Bullskipe та опублікували відео його застосування по противнику.
Але таке застосування не є масовим, адже, по-перше, більшість тактичних дронів мають обмежену вантажопідйомність для розміщення ракет і прицільного комплексу. По-друге, буде важко забезпечити точність наведення та прицілювання, оскільки дрон в повітрі трясе як по вертикалі, так і по горизонталі. По-третє, постріл з дрона на висоті виявить його місце розташування, і оператору доведеться обирати між можливістю все ж довести ракету до цілі чи втрати дрон.
Сьогодні можна окреслити такі шляхи покращення протитанкових комплексів. Перш за все – збільшення дальності їх пострілу, щоб вони могли вести вогонь на віддаленні від лінії бойового зіткнення і забезпечити менший шанс виявлення противником.
Друге, на що радять звернути увагу опитані "Оборонкою" експерти, надання далекобійним ПТРК можливості вести вогонь з-за перешкоди та самостійно знаходити та уражати ціль. Після пуску ракета самостійно виявляє танк чи бронемашину противника і таким чином дозволяє розрахунку працювати поза прямою видимістю противника. За подібною схемою працює новітня версія французько-ізраїльського ПТРК "Spike".
Ще один шлях полягає у збільшенні потужності бойової частини легких ПТРК, що застосовують на нулі один чи два бійці. Мова про легкі та мобільні переносні комплекси, які можна використовувати як штурмову зброю. З посиленням власних спроможностей, вони будуть конкурентними перед FPV-дронами у знищенні важкоброньованих цілей чи оборонних укріплень ворога.
Важливо розуміти, що і кількість ворожої бронетехніки значно зменшилася. На фронті домінують автомобілі, легкі багі та мотоцикли. Це означає, що має бути перепрацьований підхід до фронтових ПТРК, де акцент має робитися на фугасну бойову частину з багатьма уламками, ніж ефективні проти бронетехніки кумулятиви.
Окреслені шляхи загалом уже є світовими трендами розвитку протитанкових систем і цілком відповідають досвіду російсько-української війни.
