Північна Корея посідає особливе місце серед союзників Росії. Режим Кім Чен Ина – єдиний, хто наважився не тільки передати Путіну снаряди, ракети і гармати, а й надіслати свої війська для підтримки російських армій у загарбницькій війні проти України.
КНДР не приховує, що активно допомагає Москві. Навпаки, вона робить це показово й відверто, ніби підкреслюючи свою винятковість. Можливість нехтувати міжнародним правом, не побоюючись настання наслідків. Інші союзники Кремля принаймні намагаються не афішувати свою роль в озброєнні агресора. Тегеран не раз офіційно заперечував, що передає Росії будь-які дрони і ракети. Пекін, попри підозри у військово-технічній співпраці з Москвою, категорично відкидає звинувачення в постачанні зброї й виробництві товарів подвійного призначення на замовлення Москви. Кім Чен Ин подібних обмежень не має.
12 червня корейський диктатор звернувся до Путіна, якого раніше називав своїм найкращим другом і товаришем, з нагоди так званого дня Росії. «Я і Корейська Народно-Демократична Республіка завжди будемо з вами та Російською Федерацією. Завдяки бойовому братерству дружба між КНДР і РФ ще більше зміцнилась та перетворилася на чудову модель незламних відносин між бойовими товаришами і союзниками», – зазначив Кім. Лідер КНДР назвав загарбницьку війну Росії проти України «справедливою війною за захист суверенітету й територіальної цілісності РФ». І висловив переконання, що на Путіна чекає перемога. Таких компліментів на честь агресора не наважився робити ніхто.
Наразі Північна Корея продовжує надавати активну допомогу Росії й готується відправити додаткових вояків для посилення наступальних спроможностей агресора. Можливо, північнокорейські війська не належать до елітних армій світу. Але було б нерозумно недооцінювати їхню загрозу. Корейці продемонстрували, що швидко навчаються. Стиль їхнього командування схожий на російський і передбачає нехтування людськими втратами. Північна Корея раніше допомогла Росії витіснити українську армію з Курської області. А зараз може доєднатися до літнього наступу московських орд. За деякими даними, цього разу Кім Чен Ин може відправити свою армію на територію України.
КНДР дозволяє собі надто багато і не приховує своєї залученості до війни проти України, оскільки свого часу світова спільнота дозволила режиму Кімів створити ядерну зброю. КНДР, як і Іран, давно плекала мрію мати ядерну бомбу. Але вона виявилася більш успішною, хитрішою й підступнішою, ніж режим аятол. Пхеньян, безумно, є учасником осі зла. Але ця вісь стала можливою, бо хтось свого часу вирішив, що з диктаторами можна чесно домовитися чи настановити їх на праведний шлях суто за допомогою санкцій. На щастя, Тегеран зупинили буквально за пів кроку від ядерної зброї. Можна впевнено стверджувати: якби в аятол з’явилася атомна бомба, світ став би значно небезпечнішим.
На початку 1990-х років ніхто не очікував, що північнокорейський режим становитиме для когось загрозу, крім хіба що власного народу. Після розвалу світового комуністичного табору КНДР опинилася в надзвичайно скрутному становищі. І найбільшою проблемою, яку Пхеньян міг створити планеті, була можлива гуманітарна катастрофа внаслідок колапсу й падіння комуністичної влади. Проте на Заході недооцінили бажання режиму Кімів вижити за будь-яку ціну. Зокрема, прирікши на голод мільйони своїх співвітчизників.
Уже в березні 1993 року КНДР оголосила про намір вийти з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Того ж року країна запустила в Японське море балістичну ракету середнього радіуса дії. Для засновника північнокорейського режиму Кім Ір Сена і його сина Кім Чен Іра власна атомна зброя була потрібна, щоб гарантувати для себе збереження влади. Враження про північнокорейських вождів як про непередбачуваних лідерів з «висмикнутою чекою» справляло хороший стримувальний ефект. Чимось стратегія КНДР з отримання ядерної зброї нагадувала поведінку божевільного. І ця поведінка спричинила низку поступок з боку Заходу.
У 1994 році адміністрація Білла Клінтона всерйоз розглядала варіант удару по ядерному центру в Йонбоні. Американські військовики розробили плани щодо відправки крилатих ракет і винищувачів-невидимок, щоб перешкодити Північній Кореї видобувати сировину для виробництва ядерних бомб. Але відмовилися через страх гуманітарної кризи й можливого удару військ КНДР по Південній Кореї. Хоча якби було ухвалено відповідне рішення, ніхто б не наважився вступитися за Пхеньян. Росія в той час перебувала у глибокій кризі і їй було не до Північної Кореї. А Китай тільки починав свій шлях до другої економіки світу і не міг похвалитися потужною армією.
Натомість Вашингтон дозволив втягнути себе у тривалі переговори з режимом чучхе, повіривши в його щирість. Це стало фатальною помилкою. Пхеньян пообіцяв заморозити свою ядерну програму і дістав від США пальне. Але таємно продовжував розвивати свої ракетні технології, паралельно отримуючи з Пакистану науково-технічну допомогу у збагаченні урану. У 2002 році стало зрозуміло: КНДР обходить рамкову угоду і працює над створенням ядерної бомби. Американський президент Джордж Буш-молодший публічно зарахував Північну Корею до осі зла. У відповідь КНДР повторно заявила, що виходить з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.
США за інерцією намагалися тиснути на КНДР, але були в той час надто зайняті кампанією в Іраку. У Буша-молодшого не вистачило сміливості взяти на себе відповідальність і зупинити ядерно-ракетні амбіції Пхеньяну військовими методами. Можливо, якби на Далекому Сході був свій аналог Ізраїлю, таке рішення було б ухвалене. Проте ні Японія, ні Південна Корея, попри усвідомлення смертельної небезпеки від режиму Кіма, і близько не мали того рівня рішучості, який є у Тель-Авіва. Санкції, як метод тиску на КНДР, прогнозовано не спрацювали. Час для знищення ядерної програми країни-ізгоя було втрачено. У 2005 році Пхеньян оголосив, що створив ядерну зброю і вийшов з переговорів. А в жовтні 2006 року Північна Корея провела перше ядерне випробування.
Для північнокорейського режиму ядерна зброя стала гарантією існування. За два десятиліття диктатура, яка перебувала на межі колапсу, зуміла неабияк окріпнути. КНДР отримала не лише ядерні боєголовки, а й міжконтинентальні балістичні ракети, здатні долетіти до США. І зараз є головним союзником російського імперіалізму. А все розпочиналося з того, що в Білому домі вирішили погратися в переговори з диктаторським режимом і повірили в його миролюбність.
