29 серпня, у Міжнародний день зниклих безвісти, в Києві відбулася зустріч представників держави та правозахисників із родинами військових, які зникли безвісти під час відбиття Бахмута у боротьбі з пвк «вагнер».За даними Медійної ініціативи за права людини, нині зниклими безвісти вважаються понад три тисячі українських захисників. Родини балансують між двома версіями — смерть чи полон, а держава досі не має достатніх механізмів пошуку й підтримки.

На зустрічі з родинами виступили:

За словами Олени Бєлячкової, отримати повну інформацію про зниклих безвісти воїнів складно, зокрема через запеклі бої на Бахмутському напрямку. Там проти «вагнерівців» одночасно діяли кілька українських підрозділів — 18-та танкова, 30-та, 56-та та 58-ма бригади.

«Кількість зниклих безвісти на цьому напрямку дійсно вражає. До того ж „вагнерівці“ — це окрема категорія ворога, яка вела власні списки як щодо полонених, так і щодо загиблих», — зазначила Бєлячкова.

Вона нагадала, що у травні 2023 року, коли «вагнерівці» виходили з позицій, відбувся обмін полоненими. Тоді стало зрозуміло, що передані українські військові — не всі, хто перебував у них у полоні. Є дані, що частину полонених залишили на окупованій Луганщині, а інших вивезли до росії.

Інформація надходить уривками і часто є суперечливою. «У „вагнерівців“ був власний Telegram-канал, де вони викладали фото й документи. Але були випадки, коли людину вже вважали загиблою, а вона насправді знаходилась у полоні. Довіряти таким джерелам немає підстав», — пояснила правозахисниця.

Не менш складною залишається і репатріація тіл. За словами Бєлячкової, російська сторона часто передає українській стороні тіла своїх військових разом із загиблими українцями, що перевантажує систему ідентифікації та затягує процес.

Вона наголосила на важливості роботи Координаційного штабу, який запровадив особисті кабінети для військових, звільнених з полону. Там вони можуть залишати дані про інших полонених і дозволяти передавати їх родинам зниклих.«Дуже важливо, щоб про цю можливість дізналися й ті, хто повернувся ще у 2022–2023 роках. Їхні свідчення можуть стати шансом для родин дізнатися правду», — сказала Бєлячкова.

Вона підкреслила, що українські органи мають активніше комунікувати з родинами.«Рідні дуже бояться, що з часом про їхніх близьких забудуть. Тому потрібно постійно тримати увагу на темі зниклих безвісти», — підсумувала правозахисниця.

Світлана Меркулова — представниця спільноти родин «Обов’язково повернусь» та мати зниклого безвісти воїна. Її син служив у 30-й окремій механізованій бригаді й зник на Бахмутському напрямку в серпні 2022 року.

«Моя історія схожа на тисячі інших. Я не знаю, чи мій син живий, чи він у полоні, але як мама відчуваю, що він живий. Є непрямі докази того, що він утримується на території росії», — розповіла Меркулова.

У пошуках сина вона спочатку приєдналася до спільноти 30-ї бригади, а згодом — до громадської організації «Обов’язково повернусь», яка об’єднує родини військових із 48 підрозділів. За її словами, лише на Бахмутському напрямку зниклими безвісти вважаються майже три тисячі воїнів.

Родини регулярно зустрічаються з державними структурами, відповідальними за пошук.

«Ми вдячні за комунікацію, нас чують. Але, на жаль, реальних результатів майже немає», — зазначила жінка.

Багато родин мають підтвердження, що їхніх близьких бачили у полоні. Водночас у деяких випадках статус «полонений» згодом зник зі списків Координаційного штабу.

«Нам пояснили: минуло багато часу, немає впевненості, що вони живі. Але ж підтвердження від МКЧХ мало б гарантувати, що полонені бодай у безпеці. Ми цього не розуміємо», — сказала Меркулова.

Вона наголошує, що відсутність інформації виснажує рідних морально. «Ми не живемо, ми існуємо. Ми шукаємо, добиваємося, але впевнені: потрібен інший підхід. Механізми існують, і ми знаємо, що українські спецслужби здатні проводити потужні операції навіть на території росії», — додала мати військового.

Світлана Меркулова підкреслює: питання зниклих безвісти не можна відкладати. «Ми не хочемо, щоб ця категорія відійшла на другий план. Не можна просто сказати нам „чекайте“. Це неможливо», — наголосила вона.

А сина Оксани Савалюк разом з іншими військовими могли передати чеченцям. У цій версії жінка майже не сумнівається й підкреслює: її відчуття не відпускає з перших днів після зникнення сина.

Анатолій Савалюк зник 16 вересня 2022 року під час боїв із «вагнерівцями» у селі Весела Долина Бахмутського району. Йому зараз 28 років.

«Від того часу я не чула про нього жодної звістки. Він і досі у статусі зниклого безвісти. Чекаю кожного обміну хоча б якоїсь інформації — якщо не його самого, то бодай новин про нього», — розповіла мати.

У той день зникло п’ятеро військових. Лише одного з них рідні впізнали на відео з полону — із зав’язаними очима та червоною стрічкою на руці. Про інших, у тому числі про Анатолія, даних немає.

Оксана переконана, що її сина могли продати. «Не раз з’являлася інформація, що хлопців, які потрапляли у полон до „вагнерівців“, продавали чеченцям — нібито на важкі роботи. Наші хлопці були молоді, сильні, витривалі. Саме тому я допускаю, що їх могли використати саме так», — каже вона.

Жінка зверталася до громадських організацій, які намагаються перевірити цю інформацію через контакти у Чечні. Прямих підтверджень поки немає, але сумніви лише посилюються. «Може, це внутрішній голос, але відчуття, що мій син у Чечні, мене не відпускає. Я навіть не розглядаю інших варіантів», — зізнається Савалюк.

Щодня вона шукає бодай найменші сліди про сина — від підписок на спеціалізовані групи в соцмережах до участі в акціях на підтримку родин зниклих безвісти та полонених. «Прокидаєшся з телефоном і лягаєш із телефоном, шукаєш, слухаєш, читаєш. Це вже стало частиною життя», — говорить мати військового.

Оксана Савалюк запитала представників держави, чи відома їм інформація про те, що українських військових, захоплених «вагнерівцями», нібито продавали в Чечні.

У відповідь ті зазначили, що наразі офіційного підтвердження такої інформації немає. Водночас вони наголосили, що діють програми, які дозволяють постійно відстежувати зниклих і проводити пошук, зокрема в колоніях: «Нашими працівниками було ідентифіковано понад 60 осіб, які відбувають покарання саме в колоніях у Чечні».

Анастасія Шидловська, начальниця відділу Управління з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин МВС України, наголосила, що головне завдання управління — координація розшуку та сприяння ідентифікації осіб.

За її словами, в 2023 році вдалося повернути тіла понад 10 000 загиблих захисників, що становить 69% від усіх репатрійованих. Для прискорення ідентифікації було розширено мережу експертних установ: на початку війни діяло лише 6, нині — 20 в областях та Києві. Також кількість повнопрофільних ДНК-лабораторій у системі МВС зросла з 13 до 20, ще три відкрив МОЗ.

З травня 2023 року управління запровадило анкети зниклих безвісти з фото та особливими прикметами (наприклад, татуювання). Це дозволяє проводити пошук за допомогою спеціального програмного забезпечення. Уже понад 2000 осіб ідентифіковано за цим методом.

«Будь ласка, якщо ви ще не подали анкету — зробіть це через Єдине вікно. Додавайте фото татуювань чи інших особливих прикмет. Це значно пришвидшує роботу і допомагає слідчим та експертам», — закликала Шидловська.

За її словами, нині активно застосовуються швидкі ДНК-тести, що дозволяють встановлювати особи буквально за лічені хвилини. Водночас навантаження на слідчих і експертів залишається колосальним, але робота системно удосконалюється.

На зустрічі рідні наголосили, що державні структури надають багато інформації щодо ідентифікації тіл загиблих, але майже нічого — про те, як знаходять живих і полонених українських захисників.

Анастасія Шидловська пояснила, що анкети не лише сприяють ідентифікації загиблих, а й допомагають у пошуку тих, хто перебуває в полоні.

«За допомогою програм на забезпечення лише цього року ми ідентифікували 1025 осіб, які перебувають у полоні, використовуючи дані з анкет, фото та інформацію від родичів», — зазначила вона.

«Тобто наші співробітники знаходять не тільки тіла, ми шукаємо й живих, і тих, хто повертається. Тому прошу надавати якомога більше інформації, яка допоможе здійснювати пошук», — підкреслила Шидловська.

На завершення заходу Олена Бєлячкова наголосила, що державі потрібно розробити чіткі механізми, щоб не втратити людей, які можуть перебувати в полоні або залишатися живими після завершення воєнного стану.

Вона навела приклад військового, якого вважали загиблим, але він повернувся з полону. Це показує, що навіть ті, кого в Україні офіційно вважають мертвими, можуть залишатися живими.

За словами Бєлячкової, головне завдання — фіксувати всю інформацію та доводити її до родин, щоб вони знали правду про своїх близьких.

«Вечірній Київ» також висвітлював щорічну пресконференцію Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитра Лубінця. Під час заходу омбудсман розповів про ключові напрямки роботи інституції, серед яких — повернення українських полонених, захист прав дітей і громадян, протидія воєнним злочинам росії та міжнародна співпраця. Особливу увагу приділили питанням 65 обмінів полоненими та близько 1,5 мільйона дітей, які залишаються під загрозою депортації.