Забута депортація: як Росія 110 років тому виселила мільйони українців

Біженці на залізничній станції в Озерянах на Волині (зараз Рівненська область) / © Історична правда

Улітку 2025 р. виповнюється 110 років від масового вигнання українського населення з Холмщини, Підляшшя, Берестейщини, Волині, Поділля і Галичини в глиб Російської імперії.

Про це пише Національний музей історії України у Другій світовій війні.

Явище отримало назву «біженство», проте фактично це була депортація. Причиною вигнання українців і білорусів (а також частково поляків і литовців) була російська політика «випаленої землі» під час Першої світової війни. Росіяни перетворювали на пустелю ті території, які могли зайняти німецькі і австро-угорські війська.

Історик та краєзнавець Станіслав Цалик вважає, що «біженство» могло охопити близько 4 млн людей. Більність з них — українці.

Польська письменниця і журналістка Анета Примака-Онішк у своїй книзі «Бєженство 1915. Забуті вигнанці» розповідала про цю трегедію. Родина письменниці — родом з-під Білостока, проте не ідентифікувала себе ні українцями, ні білорусами, а «тутейшими», або просто православними.

За її даними, з Гродненської губернії (частково територія українського регіону Підляшшя) з двомільйонного населення вглиб Росії виїхали понад 800 тисяч. Із деяких повітів зникає 80-90% населення. Безлюдніє і українська Холмщина — звідти виїздить близько 300 тисяч людей, переважно — українці.

У книзі авторка зокрема згадує, що «біженство» було цілеспрямованою політикою імперської влади. Росіяни ще тоді поширювали моторошні чутки, що німецькі солдати ґвалтують «відрізають жінкам груди» і кидають людей живцем у вогонь. Тобто, бачимо, що історія про «розп’ятого хлопчика» не виникла на пустому місці — росіяни мають уже сторічний досвід поширення подібних ІПСО.

Важливу роль у підбурюванні до виїзду мала Російська православна церква. Саме її попи агітували селян покидати домівки, палити хати і виїздити світ за очі.

У таборах біженців українці голодували, мерзли від холоду, страждали від різних хвороб.

Що цікаво, католицькі ксьондзи не так активно долучалися до агітації. Через це поляки значно менше виїздили, що призвело до разючої зміни в етнічному складі населення після Першої світової війни. Чимало українців так і залишилися у внутрішніх губерніях Росії, де були асимільовані, і вперше на Холмщині стали переважати поляки. «Біженство» спричинило зменшення питомої ваги українців на західних українських етнічних землях.

Інша сторінка біженства — виїзд жителів Галичини (яка була у складі Австро-Угорщини) услід за відступаючими російськими військами.

Галичани боялися (і часто небезпідствано), що австрійці і особливо угорці будуть мстити їм за будь-які контакти з росіянами.

«На одній гілляці висів шматок перерізаного мотузка, на якому недавно гойдався місцевий греко-католицький священик, повішений за доносом місцевого директора школи — поляка. Священика звинуватили в тому, нібито він був членом групи старорусів і під час російської окупації правив службу за перемогу зброї російського православного царя. Це була неправда. Бо в той час обвинуваченого взагалі в селі не було», — писав чеський письменник Ярослав Гашек у відомій книзі «Пригоди бравого вояки Швейка».

Прості австрійці і особливо угорці часто не розуміли різниці між «русинами» (як тоді називали укрїнців) і «русскими», тому місцеве населення Галичини було між двох вогнів.

«З теренів Західної Волині, Холмщини, Підляшшя, Берестейщини вигнали українців, багато з яких не повернулися назад і були асимільовані в росіян. А ті, хто повернувся, думали що так можна буде і надалі, і коли в 1944 р. комуністична влада оголосила холмщакам і підлящукам, що буде їх вивозити, багато хто наївно мислив, що повернеться, як і тоді», — пише український історик Роман Кабачій.

Нагадаємо, що Верховна Рада визнала депортованими українців, виселених протягом 1944–1951 рр. з етнічних українських земель, що відійшли до Польщі. Вони та їхні нащадки отримають компенсації.