У вересні цього року в Павільйоні 13 на ВДНГ у Києві відкриється інсталяція китайського художника Ай Вейвея під назвою "Три ідеально пропорційні сфери та камуфляжна форма, пофарбована в білий колір" (Three Perfectly Proportioned Spheres and Camouflage Uniforms Painted White). 

Ай – один із найвідоміших митців сучасності. В 2011 році журнал "Time" вніс його в сотню найвпливовіших людей світу, назвавши уособленням надії Китаю для світу. Того ж року британський журнал про мистецтво "ArtReview" поставив Вейвея на перше місце серед ста найвпливовіших митців у світі.

Все завдяки не лише роботам цього художника-концептуаліста, але й його публічній діяльності. Ай Вейвей не з тих, хто вважає, що митець має бути поза політикою. Він публічно критикує уряд Китаю за порушення прав людини та тісно вплітає політичну складову в свою творчість.

В інтерв'ю УП Ай зізнається, що міг приїхати в Україну ще багато років тому. Однак тоді на заваді стало те, що він потерпав від переслідувань китайською владою.

В 2022 році він став одним із 350 діячів культури, які підписали відкритий лист до політиків із закликом протистояти "путінській агресії". А цього року він нарешті дістався Києва, щоб створити свою першу роботу, присвячену Україні.

– Почнемо з проєкту, над яким ви працюєте в Києві. Що спонукало вас прийняти запрошення створити роботу в Україні саме зараз?

– Я вперше в Києві, але це не перше запрошення. Приблизно 15 років тому я отримав запрошення від Фонду Віктора Пінчука. Мене попросили бути членом журі премії Future Generation Art Prize. Але в аеропорту, перед тим як сісти на літак, мене зупинила таємна поліція і сказала, що я не можу виїхати. Тож того разу я втратив можливість приїхати в Україну.

Потім, приблизно два роки тому, друг [звернувся до мене і сказав], що дуже хоче, щоб я зробив виставку в Україні.

Чесно кажучи, я вагався, тому що в той час була велика увага до України, багато людей [приїжджали]. Ви знаєте, багато новин і все таке. Але за два роки все стало тихіше, війна все ще триває і навіть стала більш жорстокою.

Я прийняв запрошення, і ми готуємо виставку в Павільйоні 13, яку організовує RIBBON International (неприбуткова платформа, яка підтримує історичне та сучасне українське мистецтво і культуру – УП). Я вважаю, що вони щирі та професійні, тому я приїду. Але я завжди хотів приїхати.

На початку війни, 24 лютого 2022 року, в день народження мого сина, я був дуже здивований, що Росія вторглася в Україну. Я був дуже вражений тим, як українська жінка звернулася до російських солдатів: "Під час боїв покладіть у кишені насіння соняшника, щоб наступного року виросли соняшники". [Ай Вейвей має на увазі відео, на якому жінка в Генічеську підходить до російського солдата і каже йому: "Візьми ці насіння, щоб соняшники виросли, коли ти тут помреш".]

Для мене це поезія, дуже груба, але в цьому і є краса, бо це відображає надію і майбутнє. Війна закінчиться. Вона може тривати роками, але все одно закінчиться.

Тому я вважаю, що зараз саме час зробити свій внесок в Україну і допомогти людям зрозуміти війну, навіть якщо це так прямолінійно – вона не повинна тривати. Повинно бути краще життя, краще майбутнє, на яке можна сподіватися.

– Розкажіть більше про концепцію роботи, яку ви готуєте.

– Досить важко описувати роботу. Моя робота завжди має бути пов'язана з моєю особистою історією, з мистецтвом, з тим, що таке мистецтво. А також має стосуватися поточної ситуації. 

Якщо говорити про структуру та матеріал, робота складається з трьох сфер: великої, середньої та малої. Велика має приблизно 6 метрів, мала – приблизно 4 метри. Сфери з'єднані між собою і вкриті чимось, схожим на військовий одяг. Це виглядає як військове, але все це я сам спроєктував, тканина розроблена мною. [Візерунок включає] зображення котів – тварин, яких ми рятували протягом багатьох років. 

Як ми всі знаємо, війна – це втрата людських життів. Жодна війна не може бути справді виправданою, тому що ми втрачаємо життя. Але в багатьох випадках ми мусимо боротися, захищатися. Проте в кожній війні страждають і тварини, вони теж живі істоти.

Тому я використовую тваринні мотиви, створив цей військовий камуфляж. І я зробив весь цей військовий одяг, костюми, куртки та штани. І ми покриємо ними ці три сфери. І весь військовий одяг закріплений на сферах і пофарбований, покритий побутовою фарбою. Просто грубо пофарбований.

– Це не перший раз, коли ви використовуєте фарбування предметів. (У роботі 1995 року "Whitewash" Ай ВейВей пофарбував у білий колір стародавню китайську неолітичну кераміку, буквально стерши історичні візерунки та культурні ознаки – УП). Як ви бачите зв'язок між "відбілюванням" історії та контролем інформації під час війни – адже в цей період багато говорять про цензуру та самоцензуру.

– Це хороша тема для обговорення. Ви праві, це не перший раз, коли я використовую один шар фарби, щоб покрити об'єкти. Але це перший раз, коли я використовую один шар фарби, щоб зафарбувати камуфляж, що є досить іронічним, бо камуфляж сам по собі намагається приховати або покрити.

Ми живемо у світі, де існує авторитаризм, існує цензура. Де є влада, не обов'язково лише в авторитарній державі, але й у демократичних державах. Існує багато цензури. Цензура захищає виключно права правителя або владної еліти. Але вона знищує правду і спотворює її для громадськості, яка має право знати все.

– Павільйон 13, де ви готуєте виставку – це радянський простір. Наскільки важливим для вас був історичний контекст цього місця? Адже в сучасній Україні існує певна специфічна проблематика, пов’язана з радянською архітектурою та простором.

– Проблематика існує, тому що історія завжди містить горе і нещастя. Незалежно від того, чи це особиста історія, чи національна. Існують дуже різні способи роботи з цим. Я думаю, що змінити це середовище за допомогою сучасних втручань – це єдиний спосіб дати правильне тлумачення того, що сталося в минулому.

– Один із попередніх проєктів про Дон Кіхота став причиною вашої колаборації з "Українською правдою". Я прочитав, що образ Дон Кіхота важливий для вашої особистої історії. Що він означає для вас?

– Він символізує пристрасть, уяву, іноді божевілля, але все ж для мене – волю особистості. Ця постать дуже цікава тим, що вона намагається досягти неможливого. Для виставки в Іспанії я відтворив його з Lego за оригінальним малюнком Пікассо. [Те, що УП також використовує цей малюнок,] це збіг, але приємний. Тому мені сподобалася ця ідея.

– У своїх роботах, таких як фільм "Human Flow", ви виступаєте за спільну, універсальну людськість перед обличчям глобальної кризи біженців. Однак є думка, що такий універсалізм як підхід може ігнорувати особливості колоніальної агресії, де одна нація є явним агресором, а інша – жертвою. Як ви балансуєте універсальний заклик до "миру" з конкретною вимогою справедливості та відповідальності? Чи потрібно взагалі шукати цей баланс за допомогою мистецтва?

– Я думаю, що це неможливо, тому що ми живемо в дуже специфічних умовах і також у специфічній історії. Наше міркування і аргументи завжди мають стосуватися не тільки певних персонажів, але й пам'яті, а також історії. Тому не існує такого поняття, як тотальний універсалізм. Так званий "глобалістський універсалізм" – це новий словник нового колоніалізму. Цей новий колоніалізм, який стирає нашу історію, наше минуле і нашу пам'ять, який робить наше життя абсурдним, насправді говорить про відсутність альтернатив, а не про повагу до відмінностей.

– Нещодавно ви дали коментар про проєкт у Києві й описали цю роботу як "діалог про війну і мир, раціональність і ірраціональність". Яку роль ви відводите мистецтву в цьому діалозі?

– Для мене це особисте зусилля. Ми всі переживаємо драматичний час, бачимо, як люди страждають, як безжально, жорстоко порушують права людини, будь-яку раціональність. Тому я мушу продовжувати висловлюватися, і саме тому я докладаю таких зусиль, щоб зробити цю виставку.

– У 2022 році я брав інтерв'ю у Тімоті Снайдера тут, у Києві, і він сказав, що вторгнення Росії в Україну стало можливим завдяки Китаю, який дозволив цьому статися, надавши підтримку і відмовившись стримати Москву. З огляду на ваш досвід з китайським авторитаризмом і вашу поточну роботу в Україні – як ви оцінюєте таку позицію

– Це нісенітниця. Звичайно, я постійно критикую Китай, бо мені не байдужа доля цієї країни. Китай ніколи не був моїм ворогом. І навіть якщо він має відносини з Росією, Китай в стратегічному плані не сприяє боротьбі Росії з Україною. 

У багатьох випадках Китай також дотримується дуже зваженої позиції. Він ніколи насправді не підтримував військові дії Росії. Крім того, Україна також має відносини з Китаєм. Це довга, довга, довга історія, і хороша історія. [Такими заявами] люди очевидно намагаються розділити нації.

Питання в тому, як зупинити війну. Китай постійно повторює, що війну треба зупинити. Що не повинно бути стільки жертв і стільки міжнародного інтересу до війни. Занадто багато людей зацікавлені в ресурсах України. Як хтось зі сторони, як китаєць я бачу це чітко. Це може бути недобре для майбутнього України.

– Китай зараз є однією з двох найпотужніших країн світу. Ви були свідком перетворення Китаю з ізольованого режиму на глобальну супердержаву протягом свого життя. Яка ваша загальна думка про сучасну роль Китаю у світі?

– Я думаю, що Китай відігравав досить збалансовану роль на міжнародній арені. [Тому що він стояв на тому,] що ніяка країна не може втручатися у справи інших країн. Ви знаєте, вони насправді так вважають. А також вони сподіваються далі розвивати можливості для свого зростання, тому що вони поступово стають справді дуже потужними. Їм довелося змінити всю свою структуру, виробничу структуру, а також торговельну структуру.

Ми бачимо, що в Китаї панує авторитарний режим, це безперечно. Але все ж, відносно, Китай є дуже стабільним і розвивається дуже швидко.

– Ну, як ви сказали, це, очевидно, авторитарний режим. Як, на вашу думку як художника, буде розвиватися це середовище?

– Я думаю, ви маєте на увазі, що в авторитарній державі неможливо створювати важливе мистецтво, з чим я не згоден. Дуже часто люди думають, що свобода надає кращі можливості. Захід транслює цей наратив, я б сказав, навіть пропаганду. Демократія і свобода не обов'язково дають можливість створювати велике мистецтво. Справді важливе мистецтво походить від протистояння існуючій системі, політичній і культурній, що ми рідко бачимо на Заході. Тому на Заході не створюються значущі мистецькі роботи. 

Захід просто, знаєте, заохочує дитячі ігри. "Окей, ти такий класний. Ти такий креативний". Та годі. Ми ж люди. Ми маємо розум. Ми маємо зосередитися на гуманізмі, який є боротьбою проти цензури, порушень прав людини, несправедливості. А якщо ти вважаєш, що ти вже вільний, тобі кінець. Ти не повинен навіть існувати як митець.

Повертаючись до питання про Китай, навіть якщо він стає сильнішим, це не означає, що він може отримати краще мистецтво або що він може домінувати в мистецтві. Мистецтво – це диво. Мистецтво походить з неможливого. Немає значення, в якій країні це відбувається.

– Але ти все одно повинен мати здатність працювати. Ви працюєте по всьому світу, але не в Китаї.

– Я думаю, що люди, які працюють по всьому світу, можливо, просто комерційно успішні. Але вони необов'язково створюють справді хороше мистецтво.

Поезію можна створювати в тюрмі. Можна створювати в трудовому таборі. Можна створювати під час дуже щасливих канікул на пляжі. Це не має значення. Це не означає, що якщо ти в трудовому таборі, твоя поезія гірша за ту, що написана на пляжі. Візуальне мистецтво – те саме. Це дуже особисте відображення світу.

– Чи бачите ви можливість повернутися до Китаю в майбутньому?

– Я думаю, що я ніколи не покидав Китаю.

– Я маю на увазі фізично, звичайно.

– Я фізично пов'язаний з Всесвітом і пов'язаний із землею, горами та річками. Без цього я не маю нічого фізичного.

– Останнє запитання – про ідентичність, збереження культурної ідентичності через мистецтво. Адже це одна з проблем, з якими зараз стикаються українські митці та культура загалом. У ширшому контексті, як ви ставитеся до мистецтва як засобу збереження культурної ідентичності?

– Ви трохи ускладнили питання. Адже мистецтво саме по собі є ідентичністю. Якщо мистецтво існує, то культурна ідентичність зберігається. Але якщо немає справжнього мистецтва, то немає значення, як ви намагаєтеся захистити культурну ідентичність. Цього не буде. Тож все залежить від зусиль.

[Під час мого візиту до України] я бачив багато людей – від заводських робітників до виробників дронів, фермерів, людей усіх рівнів. Найбільше враження на мене справила залізниця. Вони роблять так багато. Це неймовірно! Щоранку ми йшли на вокзал, щоб побачити, як люди прощаються зі своїми близькими. А щовечора ми бачили, як поранених солдатів відвозили до лікарень. 

Я глибоко вражений цією залізницею. Залізнична система може бути настільки креативною. Вона може бути набагато креативнішою за митців. Чому? Тому що вони мають віру, вони мають пристрасть, і вони мають засоби для досягнення своєї мети. І ніщо не може їх зупинити.

Тому в цьому сенсі росіяни ніколи не зможуть виграти цю війну. Немає значення, наскільки ви сильні. Немає значення, які аргументи ви наводите. Якщо інша сторона, як Україна, хоче захищатися до кінця, [Росія] не зможе виграти цю війну. Я дуже сильно в це вірю.