Збірна УРСР з футболу – сам вислів звучить нетипово для інформаційного простора та історичного дискурсу. Але це не представники альтернативної реальності чи спортивних коміксів, а реальні дієві особи, які представляли Україну вже століття тому. Як же грала команда, якій не судилося брати участь у кваліфікаціях ЧС та ЧЄ?
4 травня 1924 року новосформована збірна УРСР програла команді Харкова на полі спортмайданчика ім. Спартака у Харкові, двічі пропустивши ще до 15-ї хвилини (2:3). До складу збірної переважно увійшли одесити та харків’яни. Щодо останніх – так, футболістів “першої столиці” було достатньо, щоб і колектив міста створити, і до збірної республіки відправити своїх вихованців. Прем'єрний гол в історії команди УРСР також забив харків'янин – Іван Натаров, майбутній нападник “Металіста” (тоді – ХПЗ), в якому він гратиме до 42-х років. Через декілька днів суперники провели ще один спаринг і цього разу вже не такий результативний (0:0). 11 травня колектив здобув першу перемогу, розгромивши збірну Донецька (Юзівки) – 5:1.
Ймовірно, перший склад "Металіста", 1926 рік. Натаров приєднається до команди у 1928-му
До своїх перших змагань футболісти поступилися у товариській зустрічі збірній Криму, в якій переважно виступали гравці з Севастополя (0:3), а також взяли реванш у колектива Харкова (1:0). Склад УРСР вже доповнили представники Миколаєва. За іншою версією, після поразки кримчанам, на першість СРСР відправилася все ж збірна Харкова, оскільки виглядала більш зіграною.
У ½ міні-турніру чемпіонату СРСР “металісти” (один з варіантів прізвища команди через спортсменів-працівників промисловості) без проблем розібралися із збірною Закавказзя (4:0), а у фіналі перемогли в Москві колектив РРФСР (2:1). В обох поєдинках відзначився ще один харківський нападник – Яків Алфьоров, майбутній форвард “Металіста” та місцевого “Динамо”. Він же і забив переможний м’яч у вирішальній зустрічі.
Варто відзначити, що в деяких джерелах згадується не Україна/УРСР, а збірна Харкова, яка виграла першість республіки у серпні, здолавши Сталіно та Одеську губернію. Але в газеті "Известия" інша версія. Скріншот з книги "Енциклопедія радянського футболу. Том 1"
В статусі чемпіона СРСР збірна у Москві зіграла у вересні 2 спаринга. Команда засмутила колектив радянської столиці (2:1) і завдала поразки збірній СРСР у першому матчі в історії – 1:0 (за офіційною версією дебютна зустріч СРСР пройшла у листопаді 1924 року проти турків, 3:0). Вікторію приніс точний удар Івана Натарова, автора дебютного гола УРСР в історії.
Збірна Харкова у вересні 1924 року. Фото з місцевої газети "Вестник физической культуры"
“Все предсказывали победу сборной и при том с большим результатом, но все предсказания оказались ложными: Украина показала блестящую игру, темпераментную и умную, чрезвычайную подвижность всех своих игроков и прекрасную тактику, выявила колоссальную волю к победе и провела всю игру блестяще, вырвав в конечном счете победу у сильнейшего противника”, – газета “Спартак”, №7, 10.1924.
Що ж у підсумку? Харків виграв першість УРСР, тому на той момент команду міста прирівняли до колективу республіки. Але подібна історія спостерігається і зі збірною РРФСР, яка в деяких джерелах все ж була представлена Ленінградом
“По окончании первенства страны, была впервые сформирована сборная СССР, состоявшая из игроков Москвы и Ленинграда. На стадионе “Красная Пресня” в Москве она провела 8 сентября первый матч, окончившийся ее поражением от сборной Украины – 0:1”, – довідник “Футбол-74”.
Перша збірна СРСР, вересень 1924 року. "Известия Физической культуры"
Після того, як колектив УРСР навів галасу в Москві у вересні 1924 року, команда не збиралася 24 місяці.
Після спарингів проти столичного ЦСКА (2:3) та чемпіона Харкова “Штурма” (тоді вже перейменованого у “Рабіс”, 3:1), восени 1926-го збірна поїхала у Відень, щоб зустрітися з футболістами Вільної Асоціації Аматорських Футбольних Асоціацій Австрії. Поступаючись 0:3 до 75-ї хвилини, гості врятували, здавалося б, “мертвий” поєдинок – 3:3. Постарався Яків Алфьоров, який оформив дубль. У наступному матчі форвард “Металіста” знову відзначився дублем, а УРСР здолала Робітничу Збірну Нижньої Австрії у Вінер-Нойштадті (4:3). У липні 1927-го опоненти зіграли повторну зустріч у Харкові і господарі здобули впевнену вікторію – 4:1. У складі колективу проти австрійців виступали футболісти Харкова, Сталіно, Миколаєва, Краматорська, Дніпропетровська.
Впродовж наступних 13 місяців збірна УРСР брала участь лише у трьох спарингах. Двічі гравці перетиналися уже в своєрідному дербі з командою Харкова (0:2, 2:2), а Яків Алфьоров вже забивав за колектив рідного міста. Після цього вперше сформували молодіжний склад до 21 року, який поступився старшим колегам (0:1).
В рамках підготовки до радянської першості, “металісти” у контрольних зустрічах перемогли збірну робітників Комуністичної партії Уругвая (6:0, 3:2) та знищили у Москві збірну Північного району РСФРР (13:1). В ⅛ фіналу чемпіонату СРСР команда оформила вольову перемогу над Закавказзям (2:1), а потім розгромила БРСР (6:2) та вже знайомих “червоних” уругвайських робітників (7:1). На жаль, це була не та збірна, яка через 2 роки виграє чемпіонат світу У цих матчах запалював ще один харківський форвард, нападник міського “Динамо” Олександр Шпаковський (7 голів, зокрема 2 хет-трика). Але у вирішальному поєдинку УРСР поступилась Москві (0:1).
Журнал "Фізкультура та Спорт", 1928, № 34
За іншою версією, розгром уругвайців вже був у фіналі і збірна УРСР знову була майже копією команди Харкова за виключенням одного одесита. Харків'яни не мали рівних у першості республіки 1928, тому і представляли український футбол того часу. В чемпіонаті УРСР тоді взяли участь 25 колективів, зокрема Коростень, Бердичів, Тульчин, Кам'янець-Подільський, Первомайськ, Умань, Прилуки.
У 1928-1929 роках щонайменше 26 футболістів з Горлівки, Одеси, Миколаєва, Дніпра та інших міст було на 6 місяців дискваліфіковано Президією ВРФК України за проведення несанкціонованих матчів під прапором збірної, зокрема з московським “Спартаком”, та самовільне турне по країні. Фактично від ігор усунули два склада команди. Загальний проміжок дискваліфікації охоплював період з вересня по липень (когось відсторонили раніше, когось – пізніше). Попри втрати, колектив гідно двічі зіграв з РСФРР (0:1, 1:1). Вже після завершення усіх “банів” збірна розгромила у Харкові старих знайомих – робітників Нижньої Австрії (4:1), а у жовтні розписала ефектну нічию з молодіжкою (4:4).
На цьому насичені 1920-ті для республіканського колективу закінчилися. Всього за 5,5 років команда провела третину усіх матчів в своїй історії.
