Ні, це не про спорт. «Спартаківці» – це німецькі революціонери початку ХХ століття, які після Першої світової намагалися влаштувати в Німеччині комуністичне повстання за зразком більшовицького. Їх очолювали Карл Лібкнехт і Роза Люксембург, засновники так званого «Союзу Спартака».
У 1919 році їхнє повстання зазнало поразки. Лідерів убили. А радянська пропаганда зробила з них культ – героїв «боротьби за справедливість». Так з’явилися фільми, книжки, спортклуби, вулиці – все з назвою «Спартак». Одеса не стала винятком.
Але за цим героїзмом приховували зручну для СРСР ідеологію. Бо навіть сама Роза Люксембург критикувала більшовиків за диктатуру партії. І вулиця Спартаківська – це радше про імперську вигадку, ніж про свободу. Тож хіба не дивно, що така назва протрималась в Одесі до 2024 року?
На відміну від вигаданих символів, Ганна Михайленко – реальна. Народилась у 1929 році на Львівщині, в родині селян. Вони мали землю, працювали – й саме тому стали «ворогами народу» після приходу радянської влади.
Її брат Йосип – заарештований. Інший – підірвав себе гранатою, аби не здатися НКВС. Сестра – 12 років таборів за участь в УПА. Десятеро родичів Ганни пройшли через репресії. Вона сама – ще з підліткового віку – ховалася від обшуків, сиділа у в’язниці, жила під наглядом.
У 1951 році її село примусово переселили. Так родина опинилась в Одеській області.
Тут Ганна стала вчителькою, бібліотекаркою, вихователькою. І водночас – людиною, яка формувала українську свідомість у молоді.
Поворотний момент – знайомство з відомою правозахисницею Ніною Строкатою. Ганна починає підтримувати політв’язнів, передає посилки, розповсюджує заборонену інформацію. За нею стежить КДБ. Її квартиру обшукують. Фабрикують справи. Навіть звинувачують у «побитті дітей». Але їй вдається виправдати себе.
Вже у 1976 році Ганна виходить на мовчазний пікет біля пам’ятника Пушкіну в Одесі. Її мовчання – це протест проти репресій. Вона стає членкинею Української Гельсінської групи. Пише тексти. Допомагає іншим.
У 1980 році її заарештовують. Пропонують покаятися, але Ганна була горда і не погоджувалась. Її кидають у в’язницю. А потім – підключають каральну психіатрію.
Лікарі в Одесі підтверджують: здорова. Але в Харкові, під тиском КДБ, їй ставлять фальшивий діагноз – «шизофренія». Її відправляють до спецпсихлікарні в Казані, де вона проводить 7 років. Без вироку. Без суду. Під дією препаратів, що знищували памʼять, голос, здоров’я. Але навіть там Ганна не мовчить. Передає інформацію через сестру. Допомагає іншим в’язням.
Її ім’я з’являється у списках політичних в’язнів. На її захист виступають 42 сенатори США. У 1987 році – звільнення. Одеські лікарі офіційно скасовують діагноз. В Америці підтверджують: абсолютно здорова.
Після повернення вона знову в строю. Коли в Одесі на початку 90-х намагалися відновити радянську владу – Ганна була серед тих, хто йде під облраду, витирає ноги об червоний прапор і роздає листівки. Вона бере участь у роботі «Просвіти», Комітету солдатських матерів, Гельсінської спілки.Отримує державні нагороди – зокрема орден «За мужність» та орден княгині Ольги. А у 2015 році Ганна Михайленко помирає у вільній Одесі.
Замість німецького символу, використаного радянською владою, – справжній символ української боротьби. Без прикрас та з усією тугою складного шляху. Дізнатися більше деталей та цікавих фактів про біографію Ганни Михайленко та про те, як «спартаківці» стали пропагандою у Радянському Союзі, можете у нашому відео.
Читайте та дивиться також: Замість генерала Сабанєєва – філософ Савич: історія перейменування відомого одеського мосту (відео).
