Генерал Плієв народився в Північній Осетії у бідній сім’ї, з ранніх років працював батраком, але здобув освіту і зробив військову кар’єру. У Другій світовій війні він командував кавалерійськими частинами та особливо відзначився в Одеській операції 1944 року.
Плієв двічі ставав Героєм Радянського Союзу, воював проти Німеччини та Японії. Водночас його ім’я пов’язане з трагічними подіями 1962 року — придушенням виступів у Новочеркаську.
У 1962–1963 роках Плієв керував радянськими військами на Кубі під час секретної операції «Анадир» (“Карибська криза”), коли СРСР розміщував ядерну зброю, щоб урівноважити США. На щастя, тоді вдалося уникнути війни.
Перейменування не пов’язане з персоналіями: нова назва відсилає до вихідців з міста Броди, які заснували в Одесі хоральну синагогу в 1840 році. Подібно названо й інші одеські вулиці — Львівська, Полтавська, Чернігівська.
Ісса Олександрович Плієв народився у 1903 році в бідній селянській родині в Північній Осетії. У 1908 році батько виїхав на заробітки до Канади і за 4 роки там загинув під час катастрофи на шахті.
Ісса Плієв з ранніх років батрачив, але зміг отримати освіту. Спочатку церковно-приходська школа в його селі, а потім реальне училище. В армії з 1922 року, червоноармієць.
У 1926 році закінчив Ленінградську кавалерійську школу, після неї служив курсовим командиром Північнокавказької кавалерійської школи горців. Потім навчався в академії, після закінчення командував кавалерійськими частинами, військовим училищем у Монголії. З липня 1941-го — командир дивізії, згодом — командир кавалерійського корпусу. Воював на різних фронтах.
Особливо він відзначився в Одеській наступальній операції, проведеній навесні 1944 року. У рейді по тилах противника кінно-механізована група генерала Плієва забезпечила оточення й розгром частин 6-ї німецької армії, форсувала Південний Буг, перерізала головні комунікації ворога й сприяла оволодінню військами фронту низкою великих населених пунктів, у тому числі Одесою.
Плієв став Героєм Радянського Союзу. Далі — Забайкальський фронт, перемога над Японією, друга зірка Героя. Після війни — служба в різних округах, у т.ч. й у Північнокавказькому, де 2 червня 1962 року війська округу брали участь у придушенні виступів новочеркаських робітників.
За спогадами генерала Шапошникова, який був заступником Плієва, саме Плієв вислав у його розпорядження танки й наказав у разі потреби атакувати. Якби Шапошников підкорився наказу і танки атакували натовп, загинули б сотні беззбройних людей.
А ще під час Карибської кризи з липня 1962 року по травень 1963 року генерал армії Ісса Плієв командував Групою радянських військ на Кубі в ході операції «Анадир». Розповімо про неї докладніше на тлі нинішнього “українського кризису” (будь тричі проклята кривава росія!!!)
“Анадир” — кодова назва секретної операції Генштабу Збройних сил СРСР із прихованого перевезення та розміщення на Кубі армійських бойових частин, які мали на озброєнні ядерну зброю — авіабомби, балістичні ракети середньої дальності, тактичні ракетні комплекси та крилаті ракети з атомними боєголовками. Сім радянських підводних човнів, озброєних ракетами й торпедами з атомними боєголовками, забезпечували безпеку морських перевезень радянських військ та вантажів в Атлантиці (про це див. нижче).
Операція була спробою урівноважити стратегічну перевагу США, які розмістили ракети середньої дальності в Туреччині та Італії. Це була так звана Карибська криза.
Там, на щастя, не пролунало жодного пострілу, жодного вибуху. Якби нинішній «многомудрий» китайський правитель Сі бодай раз у житті заглянув у якусь розумну книжку на цю тему, то зараз би не “тупив”, демонстративно й зухвало називаючи кризою жорстоку війну, розв’язану росією проти України.
Ми з цим Сі тоді були хлопчаками (ми однолітки, він молодший від мене рівно на місяць), але я ж не якийсь там пекінський — я херсонський хлопець! Чудово пам’ятаю, як у 2-му класі нам оголосили, що піонери по всій області мають зібрати металобрухт, щоб на нашому суднобудівному заводі з нього збудували суховантаж «Херсонський піонер» (чи, може, вже точно не згадаю, «Піонер Херсонщини»).
Ми нишпорили по дворах старенького Херсона, по горищах і сараях у пошуках усякого іржавого мотлоху. За тиждень у дворі моєї 14-ї школи ютилася зовсім невеличка купка іржі.
Це був пік наших піонерських можливостей: пригадую, я «спіонерив» із сусідського сараю аж три іржаві обручі від дерев’яних бочок. А оголошений строк здачі наближався… Та у передостанній день ця купка раптом перетворилася на гору блискучого металу.
Однокласниця Іра Тряпицина, чий батько був директором нашої школи, «по секрету всьому світу» прошепотіла, що чула, як тато телефоном домовлявся з якимось заводом, щоб допомогли відходами чормету. От і допомогли.
Зрозуміло, що все це було ідеологією, радянським символізмом: «Херсонський піонер» уже був закладений на стапелі ХСЗ. Через певний час учнів різних шкіл возили на суднобудівний завод, щоб показати вже готовий «наш» суховантаж.
Побував там і я, якщо не помиляюся, це був початок 1963 року. Помилувався на «наш» суховантаж на стапелі, а поруч у затоці стояв його «старший брат» — такий самий суховантаж із назвою «Юрій Гагарін» на носі (не плутати з науково-космічним судном, що з’явилося багато років потому!).
А от на кормі назви не було: на ній повністю згоріла фарба. І взагалі, теплоход, як кажуть в Одесі, «мав вигляд на Мадрид». Після 10-го класу я вирішив рік попрацювати на суднобудівному. Відділу кадрів якогось дідугана, згадавши, я запитав про підгорілий суховантаж. А того аж на сльозу пробило!
Розговорився, виявилося, що він флотський, капітан 2 рангу у відставці, ще «каплеєм» ходив під час Карибської кризи на Кубу. А в трюмах «Юрія Гагаріна» під пшеницею, виявляється, були ракети. Американський есмінець просемафорив йому: стоп-машина, готуйтесь до огляду.
Суховантаж — «ноги в руки» й повний вперед від цього огляду. Так мчав, що аж головний двигун «накрився мідним тазом», на кормі фарба облупилася. В ефір полетів SOS, і за кілька хвилин неподалік сплив радянський підводний човен.
Американський есмінець вирішив «відкланятися». А суховантаж відбуксирували «до рідних пенатів» — на Херсонський суднобудівний… Отакий от маленький епізод тієї кризи, що, на щастя, не переросла в щось страшне.
Операція «Анадир» — окрема велика тема. На щастя, у двох фронтовиків (президент США Джон Кеннеді командував у роки Другої світової війни торпедним катером, а глава СРСР Микита Хрущов теж бачив війну й смерті) вистачило розуму не мірятися ані тим, чим міряються хлопці у дворах, ані мегатоннами. Посиділи, «перетерли» — і домовилися, слава богу.
Що ж до генерала Плієва, то після Куби він продовжував військову службу. Помер у 1979 році.
Тепер вул. Плієва в Одесі — Бродська. Мова не про персоналії. Вулиця Бродська в Одесі названа на честь вихідців із міста Броди (зараз це Львівська область), які в 1840 році заснували в Одесі першу в Російській імперії хоральну синагогу, відому як Бродська.
Вулиця отримала назву «Бродська» через те, що більшість її мешканців були вихідцями з міста Броди, на честь якого і була названа. А що, це нормально: є Ніжинська, Львівська, Полтавська, Чернігівська тощо. Тільки от Херсону Одеса чомусь у лице плюнула — ні за що, ні про що. Була та сплила вул. Херсонська в Одесі…
Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса
