Почнімо з Угорщини та її прем’єра Віктора Орбана. Сьогодні він — найкращий “друг” України (після путлера). Але угорське місто Сегед досі лишається побратимом Одеси, хоча ми не чули жодного голосу звідти, який би засудив цього об’ївшогося діяча, що не втрачає жодної нагоди насолити Україні! Це побратими?! Таких друзів — у музей! Може, вже час перейменувати Сегедську вулицю?
Я вважаю, що більш справедливо було б, якби в Одесі з’явилася “вулиця Яна Корчака”.
Знаєте, хто це був? Це був ЛЮДИНА! Не просто з великої літери, а з усіх великих! Людина з великої душі! 22 липня — день його народження, і можна не сумніватися, що в цивілізованих країнах його вшановуватимуть саме цього дня.
Народився він у 1878 році у Варшаві, Польща, яка на той час була частиною великодержавної шовіністичної Російської імперії. А загинув поблизу Варшави — в таборі смерті Треблінка. Його батьківщина знову була поневолена — вже великодержавним шовінізмом нацистського Третього Рейху.
Про антисемітизм, мабуть, і нагадувати не варто. Януш Корчак при народженні мав ім’я Генрик Гольдшмідт… Він був відомим польським педагогом, письменником, дитячим лікарем і громадським діячем. Його життя було присвячене порятунку безпритульних дітей, роботі з ними, навчанню їх у дитячих притулках. Він не мав власної сім’ї, не був одружений, не мав біологічних дітей. Але мав сотні РІДНИХ — у найповнішому сенсі цього слова.
У 1940 році разом із вихованцями «Будинку сиріт» його перевели до Варшавського гетто. У цей період Корчака заарештували й кілька місяців утримували у в’язниці. Його звільнили за клопотанням провокатора, який хотів таким чином здобути авторитет серед євреїв.
На питання, чому він співпрацює з тим чи іншим, Януш Корчак відповідав: «Я зустрінуся навіть із самим дияволом, аби лише врятувати своїх дітей». Він відхилив усі пропозиції від поляків, які по-людськи його поважали, вивести його з гетто.
Ось спогади одного з його товаришів: “Зняли для нього кімнату, приготували документи. Корчак міг вийти з гетто в будь-який момент, хоча б разом зі мною, коли я прийшов до нього з перепусткою на двох — як технік і слюсар водоканалу.”
Корчак подивився на мене так, що я знітився. Сенс його відповіді був простий: не кидаєш же свою дитину в біді, хворобі, небезпеці. А тут двісті дітей. Як залишити їх самих у газовій камері? І як це пережити?
Коли в серпні 1942 року надійшов наказ про депортацію Будинку сиріт, Корчак повів ДВІ СОТНІ СВОЇХ ДІТЕЙ на станцію, звідки їх товарними вагонами відправили до Треблінки. Він відмовився від свободи, запропонованої в останню хвилину, і пішов разом із дітьми в газову камеру…
Якщо комусь цього недостатньо для аргументації появи в Одесі вулиці Януша Корчака, скажу ще й те, що під час Першої світової війни він служив військовим лікарем у польовому госпіталі російської армії і опинився в Києві.
У Києві він працював лікарем у притулках для українських дітей і написав книгу «Як любити дитину». У Києві є вулиця його імені. Хтось вважає, що Одеса не може дозволити собі таку “розкіш” — отак вшанувати ЛЮДЯНІСТЬ?
Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса
