Дитиною Іван Багряний бачив, як більшовики закатували його рідних, а вчитель бив його лінійкою по голові, бо він не говорив російською мовою. Письменник вийшов з комсомолу та подався у мандри, розповідаючи про пережите в оповіданнях. Іван Багряний був в опозиції до тогочасного режиму та неодноразово кидав виклик радянській системі.
Багряний пережив арешти, ув’язнення, тортури, він вдавався до втечі та не давав себе зламати. Він написав автобіографічний роман «Сад Гетсиманський» про репресивну радянську машину та людську гідність, яку неможливо знищити, а також відомий пригодницький роман «Тигролови».
ZAXID.NET розповідає про складне життя українського письменника та публіциста Івана Багряного, його силу, нескореність та боротьбу.
Іван Лозов’яга, який стане відомим під псевдонімом Іван Багряний, народився у 1906 році у Охтирці Харківської губернії (сучасна територія Сумської області). Його матір походила із роду заможних селян, а батько був муляром.
Спершу Іван вчився у школі при церковній парафії, потім – у вищій початковій школі в Охтирці, у технічній школі навчався слюсарного ремесла, а також вчився у школі художньо-керамічного профілю. Цікаво, що свого першого вірша Іван написав у 10 років – як протест проти вчителя, який бив його по голові лінійкою, бо Іван не говорив російською. Він почав друкуватись у 1925 році, коли працював ілюстратором у газеті «Червоний кордон» у Кам’янці-Подільському.
Хлопець був в опозиції до тогочасного режиму. Його рідних, зокрема дядька, який був солдатом УНР, на очах у Івана закатували більшовики, ще один дядько згодом загинув у засланні на Соловках.
«Я був ще малим 10-річним хлопцем, як більшовики вдерлися в мою свідомість кривавим кошмаром, виступаючи як кати мого народу, це було 1920 року. Жив тоді в дідуся на селі, на пасіці. Дідусь мав 92 роки і був однорукий каліка. Аж ось одного дня, надвечір, прийшли якісь озброєні люди, що говорили на чужій мові, і на моїх очах та очах інших онуків, під наш несамовитий вереск замордували його, а з ним одного сина (мого дядька)», – писав Іван Багряний.
У 1925 році Іван Багряний вийшов з комсомолу та подався у мандри: відвідав Донбас, Крим, Кубань, побував у Кам’янці-Подільському. Сам хлопець розповідав, що «хотів набратись вражень». Цього ж року письменник видав свою першу збірку «Чорні силуети: П'ять оповідань» під псевдонімом І. Полярний. В оповіданнях він розповідав про пережите під час подорожей.
Іван став відомим під псевдонімом Багряний, але є й інші псевдоніми письменника – Сорок Сорок, Дон Кочерга, Полярний. Псевдонім Багряний письменник взяв під впливом творчості Миколи Хвильового – багряний колір символізував революційні настрої.
Він входив до опозиційного літературного об’єднання МАРС (Майстерня революційного слова), а його твори критикували за українську позицію. У 1929 році він за власний кошт видав віршовану поему Ave Maria, яку блискавично заборонили цензурою та вилучили з книгарень. Через рік історичний роман у віршах «Скельна», де автор розповів про повстання в селі Скелька у XVIII ст. проти свавілля московських ченців, спричинив звинувачення «в проведенні контрреволюційної агітації».
У квітні 1932 року Івана Багряного заарештували через «проведення контрреволюційної агітації» нібито за допомогою написаних творів. За гратами в одиночній камері він пробув 11 місяців, після чого його відправили до спецпоселень Далекого Сходу, звідки Іван намагався втекти. Спроба була невдалою, і він отримав новий трирічний термін.
Після звільнення, у 1938 році, Івана Багряного знову арештували, цього разу звинувативши в «участі чи навіть керівництві у націоналістичній контрреволюційній організації». Вирок Іван не підписав, але провів у в’язниці два роки, з яких 83 дні – у камері смертників. Його випустили з тюрми через брак доказів. Пережите письменник описав у автобіографічному романі «Сад Гетсиманський» (1950 рік), розповівши про жорстокість радянської системи.
«Сад Гетсиманський» на рівні із пригодницьким романом «Тигролови», який він написав за два тижні, є одним із найзнаковіших творів Івана Багряного. Його книгиперекладали іншими мовами, зокрема англійською, французькою, німецькою, а в Україні творчість Івана Багряного почали вивчати лише після здобуття незалежності.
Багряний був не лише письменником, а й ілюстратором, публіцистом та навіть писав пісні на патріотичні теми. Один з його найвідоміших памфлетів – «Чому я не хочу вертатись у СРСР?» (1946 рік). Цікаво, що саме Іван Багряний ініціював перший переклад українською мовою «Колгоспу тварин» Джорджа Орвелла і проілюстрував його.
Німецько-радянська війна застала Багряного у Охтирці, він переїхав на Галичину та приєднався до українського підпілля. Під час Другої світової війни співпрацював з ОУН і УПА, взяв участь у створенні Української Головної Визвольної Ради (УГВР) та розробленні її програмних документів.
У 1945 році письменник емігрував до Німеччини. Він заснував Українську революційно-демократичну партію, редагував газету «Українські вісті», був головою виконавчого органу Української Національної Ради і заступником президента УНР.
Івана Багряного хотіли висунути на Нобелівську премію у 1963 році: філія Об'єднання демократичної української молоді в Чикаго розпочала акцію за надання йому Нобелівської премії з літератури. У письменника були шанси отримати нагороду, адже він написав свої визначні романи про ГУЛАГ – «Сад Гетсиманський» та «Тигролови» – задовго до написання Олександром Солженіциним «Архіпелаг ГУЛАГ», за який той отримав Нобелівську премію.
Раптова смерть завадила письменнику стати Нобелівським лауреатом. Він помер 25 серпня 1963 року, похований у місті Новий Ульм (Німеччина).
При підготовці матеріалу використані дані Вікіпедії, «Суспільного», Українського інституту національної пам’яті, журналу Vogue.
