Алєксєй Вєнєдіктов – особа надзвичайно цікава. Чи то журналіст, чи то агент Кремля, чи то критик режиму Путіна, чи то латентний і вправний пропагандист Кремля, чи то продався, чи то купився, чи то хороший росіянин, чи то «хороший» росіянин? Діаметрально протилежних думок про нього існує безліч і всі вони якщо й не мають рації, то, принаймні, мають право на існування.
Зразу зроблю такий собі камінгаутик: охоче й часто слухаю Вєнєдіктова на різних аудіо- і відеомайданчиках. Хтось мене засудить? І, в принципі, правильно зробить. Слухати українцям його не варто… Не варто, якщо не володієте інформаційними фільтрами «читання між рядків». Ці фільтри виробило для себе багато мешканців СРСР, тих, хто бажали знати правду, а не повторювати радянську пропаганду. Бо знаменита порада-жарт не читати жодних газет, оскільки немає інших окрім радянських, була справедлива лише для тих, хто сприймав інформацію в лоба, не вмів чи не хотів її критично осмислювати, знаходити в купі лайна раціональне зерно.
Особисто я вперше почув «ворожі голоси» в 13 років, увімкнувши батьківський радіоприймач VEF і побачивши там деякі помітки-закладки. Згодом став це робити регулярно. Благо політика на хвилях ВВС, «Радіо Свобода», «Голос Америки» і «Німецька хвиля» чергувалися з музичними програмами, літературними читаннями, «цікавинками звідусіль». Інформацію з-за кордону порівнював з тією, що чув у програмі «Время», читав у «Комсомольській правді», слухав по «колгоспнику». Порівнював одне з іншим, таким чином і формував для себе оті інформаційні фільтри, якими раз-по-раз користуюся й нині.
Диспонуючи такими фільтрами не гріх послухати й Вєнєдіктова, адже насправді він є «кладєцом» цікавої і корисної інформації. Це та людина, яка не просто давно й успішно працює у російській медіа-сфері, він мав доступ но найвищих владних структур в своїй країні, включно з Путіним (зрештою, чому «мав»?). Що більше, Кремль його долучав до дуже пікантних і складних операцій, причому не лише інформаційних. Його зв’язки й знання російські можновладці використовували для контактів з опозицією, для обміну полоненими з Україною і навіть, як ми нещодавно дізналися, до організації російсько-українських перемовин на найвищому рівні.
А дізналися ми про це з розмови Вєнєдіктова з одним з найвідоміших російських інтерв’юерів Юрієм Дудем. І от герой нашого тексту розповів, як у червні 2019 року розмовляв з першим заступником керівника Адміністрації президента РФ Алєксєєм Громовим. Варто уточнити, що Вєнєдіктов тоді ще був головним редактором радіо «Эхо Москвы» і розмова відбулася саме 12 червня, коли російських топ-журналістів вище керівництво Росії приймало в Кремлі з нагоди Дня Росії. Так от розмову розпочав Громов такими словами: «Слухай, ну ось ти показав своє вміння витягувати своїх. А можеш витягнути наших?». Цікава й багатозначна фраза, чи не так? Про що ж йшлося – про те, щоб витягнути з української в’язниці кремлівського пропагандиста, формально керівника агентства «РІА Новини-Україна» (філії російського інформагентства «РИА Новости») Кирила Вишинського, який з травня 2018 року перебуває за ґратами.
Можливо, треба нагадати, за що Вишинський потрапив до цюпи. Як стверджує сайт «Миротворець» навесні 2014 року той «працював у Криму, де з підконтрольними йому журналістами виготовляв матеріали, які виправдовували тимчасову анексію Криму Росією». За цю діяльність Вишинський був нагороджений орденом «За заслуги перед Отечеством» і медаллю «За возвращение Крыма». І тут питання до наших компетентних органів, чому ще тоді Вишинський не був заарештований і продовжував свою підривну діяльність. Тобто, ще чотири роки він поширював тези Кремля в українському медіапросторі, зокрема, активно займався інформаційною підтримкою терористичних організацій «ЛНР» та «ДНР».
Але повернімося до Вєнєдіктова. Він погодився спробувати витягнути цього кремлівського пропагандист з української в’язниці. Йшлося про те, щоб організувати обмін незаконно ув’язнених російською владою українських матросів (тих, що намагалися переправити військові катери з Чорного моря до Азовського), а ще звинуваченого в тероризмі українського режисера й сценариста Олега Сенцова на реальних російських злочинців, впійманих в Україні. Зокрема на Володимира Цемаха колишнього українського офіцера-зрадника, який був причетним до збиття малайзійського авіалайнера над Донеччиною 17 липня 2014 року.
Далі варто зацитувати слова Вєнєдіктова про те, який інструментарій той використав для організації обміну:
«Я зателефонував [американському] амбасадору [в Росії Джонові] Гантсману, сказав, що мені потрібно поговорити. Я приїхав, кажу – у мене ось така історія, обмін. Кажу, що у мене до Вас прохання: чи не могли б Ви якось зв'язатися з Вашим колегою в Києві [тимчасовим повіреним у справах США в Україні Вільямом Тейлором] і зрозуміти, чи будуть вони заважати цьому обміну. Я ж не хлопчик. Якщо вони будуть заважати, обміну не вийде. Він каже, що запитає Вашингтон. Наступного дня мені дзвонить його секретар, каже, що Вашингтон дав добро: “Ви можете летіти до Києва”.
Далі я дзвоню Іллі Новікову, адвокату, він у Києві. Кажу: “Ілля, мені потрібна людина, яка розуміє проблему і яка може допомогти повернути моряків і Сенцова туди”. Він зв'язав мене тоді зі заступником міністра закордонних справ, такою була чудова дівчина Лана Зеркаль. І я поїхав до неї в Гамбург, вона була в Гамбурзі. Я їй виклав ситуацію. Вона каже: “Я прокачаю, приїжджайте”. Я приїхав. І ми вели перемовини про це в Макдональдсі, на Хрещатику (там скляний такий, великий) з першим помічником молодого президента Зеленського Шефіром Сергієм. У нас розмова про те, про се. Я його переконую, він каже, що це складно, каже, що поговорить зі своїм президентом, виходить, я сиджу, чекаю. І він в кінці каже: “Добре, президент Зеленський згоден. На обмін”. Я це зробив за один день, за один обід, в Макдональдсі».
Потім Вєнєдіктов розповів, як отримав доступ до ув’язнених російських агентів, зумів подати картинку зі зустрічами з ними на телебачення й таким чином дати Кремлю сигнал до обміну.
Оце так. Відчуваєте руку майстра? Відчуваєте рівень впливів? Чи варта уваги ця інформація? Безумовно. Навіть, якщо оповідач щось і прибрехав. Бо якщо й прибрехав, то не багато, адже все це легко перевірити через інших фігурантів розповіді. Принаймні журналістка Ірина Ромалійська запитала про це в Іллі Новікова, той відписав: «Все так і було, принаймні та частина, яку я знаю. Це червень-липень». А головне – обмін таки відбувся, наші матроси і Сенцов повернулися на батьківщину.
Проте був у згаданому інтерв’ю ще цікавіший епізод. Він про взагалі, здавалося б, неймовірну річ: як журналіст Вєнєдіктов організовував першу розмову Путіна зі Зеленським. Вона відбулася у рамках цього обміну 11 липня 2019 року. Розмова, звісно, телефонна. Причому, як стверджує Вєнєдіктов, і тут не бачу підстав йому не вірити, Путін останні кілька років принципово не піднімав слухавку, коли телефонував Петро Порошенко. Так що не було більше тих мемних «жму руку, абнімаю».
А зі Зеленським шеф Кремля, окрім цієї розмови, пов’язаної з обміном, активно розмовляв аж до грудня 2019 року. Знову зацитуємо Вєнєдіктова:
«І Путін, і Зеленський, наскільки я знаю, були задоволені розмовою. Потім була друга розмова, до якої я теж трохи був задіяний. Це було вже у серпні. У них [Зеленського й Путіна] взагалі липень, серпень, вересень, жовтень були, наскільки я розумію, дуже ділові стосунки. Зеленський запевняв, що він проти продовження війни, що треба закінчувати, згорнути всю цю історію. З Донбасом треба щось вирішувати тощо. У них йшла така розмова. Я зробив свою справу, технічну».
Чи варто довіряти цим словам Вєнєдіктова? Принаймні я не бачу якогось розходження сказаного з реальним ходом подій. Утім навіть не це є найцікавішим. Найцікавішу інформацію колишній шеф-редактор «Эхо Москвы» дав уже в наступному інтерв’ю Вадімові Радіонову на російськомовному емігрантському YouTube-каналі «И грянул Грэм». Якщо в інтерв’ю Дудю Вєнєдіктов зупиняється в описанні відносин між Зеленським і Путіним на жовтні 2019 року, коли все ще було добре, то в розмові з Радіоновим йдеться вже про грудень 2019 року, коли все зненацька стало погано. І пояснює чому. І тут знову не обійтися без розлогої цитати:
«Все сильно зламалося в грудні 2019 року. І якщо б не “чума”, не ковід, я думаю, що війна почалася б роком раніше. Що там сталося і що мені відомо. Частково, зразу скажу: повністю не знаю. Це був Париж, перша і єдина зустріч Зеленський-Путн плюс Макро-Меркель. До цієї зустрічі готувався документ про розведення військ у рамках Мінських угод. Молодий президент Зеленський, у них з Путіним до цього склалися взаємини, було кілька телефонних дзвінків, вони домовлялися. Був підготований проєкт угоди, після чого його завізували чотири міністри іноземних справ – російський, український, французький і німецький. Але буквально за 10 годин до прес-конференції лідерів Зеленський сказав, що він не буде цього підписувати. І з розповідей не російських, а інших радників, я перевіряв і перепровіряв це багато разів через різних людей, Зеленський сказав: “Я не може цього підписати, оскільки мене попередили, що тільки я це підпишу, як націоналістичні батальйони підуть на майдан, Порошенко підніме своїх людей, назвуть це зрадою. Я не можу цього підписати”. І Путін йому нібито сказав: “Тоді чого я з тобою розмовляю, якщо ти не контролюєш власні Збройні Сили?” Потім вони вийшли на пресконференцію, можете насолодитися тим видовищем, коли вони не дивляться один на одного. І я знаю вже з російських [джерел], що в січні 2020 року Путін заявив, що з ним [Зеленським] домовитися неможливо. І це був момент неповернення».
Несподівано, еге ж? Ну, тобто, від ярих прихильників Петра Порошенка ми чули твердження, що саме під їхнім тиском «Зеленський відмовився зраджувати Україну». Прихильники Зеленського стверджували, що це брехня, нейтральні спостерігачі ставилися до таких заяв з недовірою.
Чи можна довіряти цим словам Вєнєдіктова? Запитання запитань. Реальному ходу подій вони, нібито не суперечать. Що аж ніяк не підтверджує їхню безапеляційну істинність. З іншого боку, ми добре пам’ятаємо передвиборчі тези Зленськиго щодо війни. Зокрема про «зійтися посередині», «просто перестати стріляти». В одному зі своїх відосиків він теж запевняв, що якби керівництво України хотіло закінчити війну, то зробило б це без проблем. І навіть натякнув, що мовляв Порошенкові й компанії була вигідна ця війна, тому вони її й продовжували. Зважаючи на цей контекст розповідь Вєнєдіктова стає схожою на правду.
Хоча знову ж таки, враховуючи всі пов’язання Вєнєдіктова з Кремлем ця його розповідь може бути вишуканою ІПСО, спрямованою на дискредитацію чинного українського керівництва. Адже тепер Зеленському можна закинути як готовність до зради, так і упущений шанс не допустити повномасштабного вторгнення. Єдина людина, яка може підтвердити чи заперечити це – тодішній міністр закордонних справ України Вадим Пристайко (були там теж Андрій Богдан, Іван Баканов, Андрій Єрмак, Сергій Шефір, Арсен Аваков – але довіра до їхніх слів трохи менша, принаймні у мене). Саме він був зі Зеленським в Парижі й знає цілковиту правду про угоду щодо розведення військ. Сподіваємося, що він раніше чи пізніше скаже своє слово.
