Щоб вижити, маємо правильно діяти. Саме так каже відома в Одесі акушерка і колишня військова медикиня Світлана Галич. Вона переконана: всі повинні мати навички надання допомоги, і діти також. Але батьки старшокласників спочатку не дуже схвально поставилися до нового предмету «Захист України» і не бачили його користі для дітей.
До речі, у цій програмі є ще одна дуже важлива складова – тактична медицина, або домедична допомога. Ці навички можуть стати в пригоді не лише на фронті, а при наданні допомоги мирним мешканцям, постраждалим під час обстрілів, а також людям, які отримали поранення в ДТП.
– Завдання викладача предмету «Захист України» не в тому, щоб навчити служити в армії, а в тому, щоб навчити виживати в екстремальних ситуаціях, – каже заслужений вчитель України, капітан НГУ у відставці Олег Денисов. – Клінічна смерть людини від її біологічної смерті знаходиться на відстані всього пʼяти хвилин. Тому настільки важливо вміти правильно надати першу домедичну допомогу, яка врятує життя і дасть шанс дочекатись допомоги фахівців.
Пан Олег з гордістю розповідає, що школярів вчать надавати допомогу не лише дорослим, а й малюкам та підліткам. У його практиці вже був випадок, коли учні надали необхідну допомогу своєму однокласнику навіть раніше, ніж вчителька принесла аптечку. Не кажучи вже про швидку, яка приїхала б значно пізніше. Це і є підтвердження значення та користі запропонованого курсу.
Батьки, з якими довелося поспілкуватися, кажуть про значно більшу практичну частину навчання, аніж було раніше. І це не дивно, бо розробниками нового формату навчальної програми, затвердженої Вінницькою академією безперервної освіти, є колектив педагогів-практиків з Києва, Одеси, Нововолинська та Тернополя.
– Ми розглядали цю програму як експеримент, – каже Олег Денисов. – Коли у 2027 році вітчизняна школа почне переходити на професійну освіту, ми подивимось, що робити далі. Бо ситуація по дронах, радіозвʼязку, зброї швидко змінюється. Ми не знаємо, де опиняться в майбутньому наші учні. Але головне полягає в тому, щоб вони не лише були спроможні надати допомогу, а й не погіршили стан того, кому допомагають.
На початку війни багато хто говорив, що діти легше за дорослих долають стрес. Насправді ж не завжди можна помітити вплив стресу, який руйнує дитячу психіку.
Лариса Карпова, практична психологиня, зазначає:
– Тут є дуже важливий психологічний момент. Коли діти на уроці йдуть із заплющеними очима ланцюжком, імітуючи вихід із задимленого будинку, до них приходить відчуття того, що якщо живий я, живі люди навколо мене, отже, жива і країна. Вони вчаться колективній взаємодії, вчаться утримувати емоції у будь-якій критичній ситуації. Бо паніка – один із найстрашніших станів не лише під час війни. І ми вже бачимо, що під час повітряних тривог є панічні атаки в дорослих, а діти залишаються спокійними. Це дуже важливо.
– На мою думку, ще на уроці «Захист України» йде навчання тому, як вижити гідно. Пошук виходу з нестандартних ситуацій першими знаходять не завжди відмінники. Отже, формується дещо інша ієрархія в дитячому колективі. Дівчата навчаються прорахованій мужності – як зберегти життя іншої людини, але не ціною свого.
Тетяна, вчителька та мама двох хлопців – учнів 10-го та 11-го класів, зазначає:
– Деякі батьки дійсно спочатку ставилися дещо упереджено – навіщо ще один урок у розкладі, навіщо додаткове навантаження? Як на мене, батьки думали, що це знову буде теорія, досить далека від життя, і тому не дуже потрібна. Але на них очікувала несподіванка – підручників немає, і діти займаються лише на практичних заняттях.
– Але потім і я як мама побачила, що діти стали більш впевненими у собі. Почастішали випадки, коли не я, а вони мене заспокоюють. Для мене це така інвестиція в майбутнє. Тепер я знаю, що до якихось екстремальних ситуацій хлопці готові. Помітила також, що діти стали більш дисциплінованими та зібраними.
Олег Денисов схвально ставиться до роботи вчителів, які постійно напрацьовують нові навички та знання. Але поки що пасуть задніх батьки. При тому, що багато хто з них вже розуміє необхідність освоєння методів домедичної допомоги, масовим явищем це ще не стало.
Можливо, саме діти, які вже добре розуміються на тому, чому їх навчили, почнуть «підтягувати» батьків.
