4 липня в Києві стартує третій фестиваль "Протасів Яр". Він присвячений Роману Ратушному – активісту, що захищав цю історичну місцевість столиці від агресивної забудови. Роман загинув в бою під Ізюмом у червні 2022 року. Завтра йому могло б виповнитись 28 років.
Цього року до Фестивалю додалась ще одна присвята – Василеві Ратушному, старшому брату Романа, який загинув на бойовому виїзді в лютому 2025 року.
Фестиваль відбувається попри важку ніч напередодні – Росія атакувала Україну понад півтисячею дронів і ракет. УП.Культура поспілкувалась з Даніелою Заюшкіною, солісткою гурту Vivienne Mort і хедлайнеркою Фестивалю. З цього спілкування складено путівник найцікавішими подіями "Протасового Яру" із роздумами Даніели про етику пам’яті, джерело сил для спротиву та дитячими спогадами про Крим.
Для мене рання творчість Павла Тичини як одна щемка мить, в якій зібралася вся краса живої вільної людини, милої, наївної, мрійливої, і ця мить уже вічна, ніщо її не затьмарить. Звісно, для нас це трагічна творчість, адже поет, який пише "Сонячні кларнети" в свободі, ще не знає, що її втратить. У всьому іншому я не стану судити життєвий шлях Павла Тичини з безпечної відстані.
Цитата для мене, безперечно, звучить щиро. Підтримує нас, маніфестує. Пасує нашому поколінню.
Відвідини Байкового цвинтаря літературним маршрутом пам’яті з літературознавцем Ростиславом Семківим
Я би хотіла піти з Ростиславом, але буду проводити в цей час саундчек перед вечірнім виступом на фестивалі.
Щодо вашого питання, чи люблю я "цвинтарний туризм" – важко сказати. Здається, це для мене звучить дещо неетично. Все ж мусить бути якась повага до спочиваючих, навіть якщо вони знаменитості і все бачили, до всього готові.
Але декілька разів мені доводилося потрапляти на могили відомих людей, яких я поважаю. Іван Франко, Володимир Івасюк та інші. Напевно, правильно буде сказати, що для мене це не туристична атракція, а момент тиші і роздумів.
Маючи час, я би пішла на всі активності, які пропонує фестиваль. Роман Ратушний просив нас, щоби на Протасовому яру було людно, активно та обʼєднано. Закликаю нас виконувати його волю, адже Роман знав, що і для чого робив, що спрацює, що матиме успіх.
Результат ми бачимо: пишний яр, а не сумне провалля чи ЖК. Нам слід без зайвих вагань і питань дозволяти таким людям вчити нас.
Всі в моєму близькому оточенні мають при собі турнікети, вміють в разі чого ними користуватися, тож я трохи затягнула з проходженням такмеду. Тож, планую піти найближчим часом.
Цього року ми представимо програму з вокальним квартетом. Дехто може памʼятати цей склад по виступу у костелі Святого Миколая. Ми зібралися знову ексклюзивно для фестивалю памʼяті Романа Ратушного.
Наш склад: Каріна Соколовська, Дарина Гаврик, Віра Боднарук, Леся Грекова. Радію можливості знову співпрацювати з цими професійними талановитими співачками.
Кримська тема на Фестивалі "Протасів Яр"
Інжирівські читання сучасної прози та поезії про Крим, виступ кримськотатарського фольк-ансамблю та плов і кава від Кримського Дому
Дискусія: "Від чужого до свого. Як культура відновлює зв’язки між українцями та кримськими татарами" за участі режисера Нарімана Алієва, художниці Алевтини Кахідзе, фотографки Еміне Зіятдінової, журналіста Богдана Логвиненка та Аліма Алієва
В дитинстві мене щороку відвозили в Крим на все літо, він був кращою частиною мого дитинства, коли непотрібно бути винною, вчасною, відповідальною, лиш гуляй, спілкуйся з природою і людьми, вивчай себе в літніх декораціях, дивися на чорні силуети кипарисів на фоні нічного моря.
Тож якщо говорити про особисте, зараз Крим — як заповітна кімната у моїх снах, в яку я вже довго не можу потрапити, в якій всі предмети залишилися лежати так само, і книжки, і щоденники, і камінці на березі, і могили древніх греків, і інжирні дерева. Це місце забрали, але я не віддала і ніколи не віддам. Живу з надією на возʼєднання з Кримом у цій моїй інкарнації.
Люблю театр. І люблю Ірму Вітовську. Вона особлива актриса, завжди шукає, як поєднати легкість і смуток, радість і біль одночасно, і це чіпляє нас за живе. Поважаю її за давню і стабільну громадянську позицію, за відповідальне ставлення до глядачів і професії.
Бажаю собі та іншим потрапити на її виставу.
Для мене це, звісно, про внутрішню силу. В ситуації, коли фізичні сили нерівні і не на твою користь, залишається тільки внутрішня свобода вибору: не зламатися під тортурами, бути вірним собі попри страшні знущання, зберегти гідність, коли її намагаються відібрати.
Український спротив — це Андрій Чумак, головний герой роману "Сад Гетсиманський" Івана Багряного. Інтелектуал, який усвідомив масштаби зла і не дався йому. Все тіло перемелене російськими кулаками, груди вдавили всередину тіла, а душа випорхнула з кулаків, ніхто нічого так і не зміг їй зробити.
І український спротив — це двоє підлітків з окупованого Бердянська, Тігран Оганнісян та Микита Ханганов. Діти, які розуміли, що позиція може коштувати їм життя. Так і сталося, їх убила Росія. Але чи зламала вона їх? Це питання зникає, бо не витримує останнього погляду карих очей Тіграна в камеру: "Це смерть, пацани. Слава Україні!"
Український спротив не просить співчуття, бо стоїть вище за жалість. Він потребує тільки нас самих, нашої залученості, нашого розуміння, що ми створені для величі.
Повну програму ІІІ Фестивалю "Протасів Яр" пам’яті Романа Ратушного з локаціями і часом читайте тут.
