Інформація про те, що на війні з росією загинув командир взводу 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців Роман Орищенко, боляче зачепила тих, хто був на Майдані у час Революції Гідності й тих, хто сьогодні відвойовує право на життя української держави на фронті.
Роман був з тими, хто створив Самооборону Майдану, а також відповідав за розгортання і підтримку мереж спротиву у регіонах.
Андрій Павленко, голова благодійного фонду «Пам’яті Небесної Сотні», офіцер Національної гвардії України, розповів «Вечірньому Києву» під час прощання із загиблим захисником у Михайлівському Золотоверхому:
«З Майдану. Я знав його з Майдану. Постійно ми паралельними курсами йшли. Рома — велика людина! Завдяки таким і розвивається Україна, і стоїть Україна, і буде Україна. Тобто він, ну, як глиба, яка за собою тягне всіх, більшість, так будемо казати. На фронті воювали, він з сімдесят другою бригадою одразу пішов».
«Його знали всі, але в новинах про нього звичайно не писали. У 2004-му саме він був координатором студентів та активістів, які приїздили на Майдан із Черкас в рамках одного із молодіжних рухів опору диктатурі. А у 2013-му саме він привіз своєю машиною першу звукову апаратуру на Євромайдан, що лише починався», — поділився Юрій Юзич внеском Романа Орищенка у новітню історію України.
Пані Ірина, яка була військовим стрільцем на фронті й нещодавно демобілізувалась, прийшла на Майдан з квітами.
Вона показала журналістці «Вечірнього Києва» прапорець на честь свого загиблого у 2023-ому році на фронті сина. З ним мама була на Майдані, саме тут вони й познайомились з «Орликом» — такий був позивний Романа Орищенка.
«У нас була 38 сотня, а Рома був в управлінні Майдану. Для мене він був патріотом, вченим, сенсом його життя був «Пласт» він віддавав вихованню дітей все життя. Національне військово-патріотичне виховання було дуже важливим для нього.
Ми разом робили вишколи. Це втрата друга для мене. Пласт — це виховання дітей у національно-патріотичному напрямку. Бо, якщо зараз цим не займатись — ми втратимо те, що відвойовуємо на фронті».
«Ми навколо нього гуртувалися, вже коли закінчилися події Майдану, і він завжди дуже підтримував родину Небесної Сотні. Вони перші прийняли цей удар на себе, перші отримали цю травму, пов’язану з втратою. Він завжди дуже підтримував родину Небесної Сотні, там, завжди до них підходив, завжди їх-- їм дуже співчував, не пропускав події вісімнадцятого лютого, коли були панахиди й хода пам’яті, які були присвячені загиблим на Майдані та в АТО», — розповіла Наталя Фесенюк.
Жінка каже, що Роман завжди справляв враження такого позитивного лідера:
«Він завжди посміхався. Ніколи від нього не віяло такою от тугою, таким-от розпачем, що війна, що щось таке. Ніколи він, не можна було від нього почути, там, критики в чийсь бік, там, в бік, е-е, в бік представників Майдану чи представників уряду. Я ніколи від нього цього не чула».
Пластуни йшли попереду процесії, яка супроводжувала труну з тілом Романа «Орлика» Орищенка з Михайлівського собору на Майдан.
Віталій Троць стояв на площі в осередку «пластунів». Він розповів, що познайомився з Романом у 2004-ому році.
«Він прийшов у старшому віці у „Пласті“ і починав свою діяльність у Черкасах, де були ще радянські „туристичні“ молодіжні клуби. Ми разом проводили вишколи. Потім його доля закинула до Києва — він був для нас лідером, він мав в собі вогонь невиснажності. Завжди він був мотивований робити все для України. Він розумів, що тільки через молодь можна змінити країну», — поділився спогадами про Романа Віталій Троць.
Пластуни з перших днів вступали у сили самооборони, розповіли «Вечірньому Києву» під час прощання. Окремого підрозділу у них немає. Але у кожній бригаді знають — хто у них з пластунів.
«У нас з дитячих часів є вишкіл виживання у природі, орієнтуванні. З Романом задовго до війни почали готувати молодь у військових таборах, вчили тримати зброю», — зазначив Віталій.
Андрій Осторожний, з четвертої сотні Майдану, згадав про світлу традицію, яку з пластунами втілював Роман:
«Знаєте, я працював в Києві, коли пластуни зустрічали Вифлеємське вогонь, оце на Різдво, а потім перед Великоднем. Там теж так перетиналися. Бачив, що він тоді, ще до ЗСУ, був з пластунами. Він очолював групи, які зустрічали цей вогонь. Біля КМДА його зустрічали. Так спілкувалися. Ну, хороша була людина!
Я ж сам не киянин, але приїхав сьогодні сюди, а це двісті п’ятдесят кілометрів. Ну, не можна не провести таку людину в останню путь, як кажуть, віддати йому шану».
Роман був політичним і громадським активістом. У 2015 році працював у Верховній Раді як помічник-консультант народного депутата Андрія Парубія, а також був серед організаторів мережі «Вільні люди» та Руху Опору Капітуляції.
У 2016 році Роман Орищенко здобув військову освіту і став офіцером.
Воїн захищав Київщину та брав участь у боях за Кодему, Бахмут, Вугледар на Донецькому напрямку, неодноразово повертався на фронт після поранень.
Роман загинув на передовій від удару російської керованої авіабомби. Йому було 47-років.
У нього залишилися дружина Світлана, син Андрій, який теж служить у ЗСУ, та донька Дарина.
У пластунів є така традиція, розповіли «Вечірньому Києву» на Майдані, — коли хтось з них гине у час війни, то на його честь створюють курінь. Називають його іменем десь у світі такий осередок. Це означає, що як мінімум 30 дітей будуть зростати в у ньому. Значить, буде і курінь імені Романа «Орлика» Орищенка.
«Відспівували там, де й хрестили: у Михайлівському соборі попрощались з 21-річним військовим Вадимом Пахомовим».
Ольга СКОТНІКОВА, Анна БІЛОУС, «Вечірній Київ»
