Маю передчуття, що вікно можливостей для дерусифікації України і повернення українській мові і культурі їхнього законного місця у країні/державі може закритися в найближчі роки, якщо не місяці.

Оскільки Росія дуже добре знає правильну відповідь на питання «какая разніца?», вимога припинити дерусифікацію і зрівняти права російської й української мов у публічному вжитку неодмінно буде в будь-якому пакеті мирних домовленостей.

Важко передбачити, як піде торг, але якщо мову і російську церкву на якомусь етапі переговорів запропонують обміняти на території, дітей, заручників чи там припинення вогню – наші це заакцептують. Зрештою, значна частина суспільства такий обмін прийме і вважатиме вигідним.

Якщо навіть цього не станеться, і війна в чарівний спосіб припиниться без принизливої самокастрації української держави, на повоєнні вибори команда Зеленського піде під об’єднавчо-замирювальними гаслами і змагатиметься за прихильність російськомовного/російськокультурного електорату. Якому легко буде продати відмову від дерусифікації як «того, що розколює країну».

Прихильникам дерусифікації/українізації натомість запропонують, як завжди, «боротись за уми і конкурувати якістю», що в перекладі буде «лошара, иди работай».

Звісно, важко передбачити, чи це перспектива одного року, чи п’яти, але якщо Україна не колапсує під тиском Росії і війна таки закінчиться мирною угодою, це станеться точно.

Тому я вважаю дерусифікацію зараз найважливішим процесом у тилу (після підтримки війська, звісно). Все, що можна зараз зробити в цьому напрямку, треба робити без зволікання, без вагань і без зайвих сентиментів. Все, що встигнемо дерусифікувати, те й наше. На «лагідну українізацію» і турботу про русофонних божих кульбабок, яким неприємно і не хочеться вживати українську, вже нема часу.

показати всі приховати