Презентація книги, яку написала заслужена журналістка України, що багато років пропрацювала в Укрінформі, Світлана Галюта, розпочалась з демонстрації шовкової хустини, яку створила пані Світлана.
У Київінформ пресцентр її показала модераторка заходу Ірина Яковенко. На хустці зображені ворота до дому в Макарові, де провела 33 дні окупації Світлана Галюта. На металі — сліди від куль, а крізь один з отворів проросла і розцвіла кульбаба. Цей момент вічного життя пані Світлана вихопила і увічнила на шовку, як символ незламності і перемоги добра.
Хустинка стала тим самим малюнком, який став обкладинкою книги «Війна з мого вікна». Квітку пані Світлана побачила вже за два місяці після виїзду з деокупованого Макарова, коли приїхала забрати деякі речі з горища. Побачила — і написала:
«Розстріляна брама мертва лежала,
Тендітна кульбаба її прикрашала
Про смерть і життя, про вічне».
На випуск хустинок донатили. Одна з переможиць написала Світлані, що вона з офісу Ради Європи в Україні. І хустку подарували пані Марії Пейчинович-Бурич, яка є секретарем Ради Європи, а також є очільницею МЗС Хорватії. Історію, пережиту Світланою, переповіли і переклали для дипломатки. На знак солідарності Марія Пейчинович-Бурич вдягнула хустку.
«Це мене дуже порадувало тим, що інформація про окупацію Київщини розходиться», — зізналась Світлана Галюта.
Хустку з кульбабою під час презентації авторка книги також подарувала видавцеві на знак подяки за працю над виданням.
Видавець Іван Степурін зазначив:
«Вже 1 500 примірників книги Світлани Галюти „Війна з мого вікна“ розіслані по всіх бібліотеках країни».
Він нагадав, що спогади журналістки побачили світ завдяки програмі «Українського інституту книги». За жанром робота Світлани Галюти — художньо-документальна повість.
На початку війни, коли російські війська намагались взяти Київ «за три дні», у невеличкому Макарові тривала боротьба. Окупанти зайшли у населений пункт і почали свою криваву роботу.
Пані Світлана з 90-річною мамою опинилась у окупації.
Тим часом в «Укрінформі» почали розшукувати співробітницю. Вже за кілька днів після початку широкомасштабного вторгнення керівник ЗМІ Олександр Харченко зрозумів, що треба продовжувати проводити прес-конференції. А пані Світлана якраз керувала роботою пресцентру.
Її телефон не відповідав… В «Укрінформі» не знали, що переживає їх журналістка.
«Зв’язку з нею не було. Ми не хотіли кричати про це, бо переживали про неї і сім’ю. І так впродовж місяця ми нічого про журналістку не знали… Тільки згодом, вже коли читали книгу — дізнались про те, що відбувалось у ті дні. Я вважаю, що це не просто книжка — це — унікальний проєкт. Тому, що написаний талановитою людиною», — зазначив Сергій Сай-Боднар, який був одним з керівників «Укріфнорму» у 2022-ому році.
Книгу, за словами Сай-Боднара, Світлана Вікторівна писала під час роботи, коли в «Укрінформі» проходило по 5-7 пресконференцій на день.
«І вона знаходила сили писати цю книгу для майбутнього», — акцентував колега.
Модераторка прочитала уривок з книги:
«У мене задзвенів телефон. Я взяла трубку «Це Харченко, «Укрінформ»», — почула. Я відповіла і паралельно прогримів вибух. Потім ще один. Кинулась до спальні, уткнулась обличчям у подушку, не чула, що каже начальник, кричала йому, що нас бомбардують. Що ми тут, як кролики метушимося. Сказала йому, що у моїх друзів підірвали будинок… Все, що вдалось тоді сказати на це у відповідь Сан Саничу — три слова: «Бережіть себе, Свєта…»
Так Світлана Галюта передала першу телефонну розмову у час війни з генеральним директором «Укрінформу» Олександром Харченком.
Під час презентації книги «Війна з мого вікна» пані Світлана показала один з телефонів — службовий, який лежав на сходах у її домі, коли туди зайшли буряти та кадирівці.
Один з окупантів побачив смартфон і запитав — чий він.
Пані Світлана згадала, які всі присутні почали кричати, що він старий та розряджений… Бурят взяв його в руки і повільно передав кадирівцю.
За словами журналістки сталось диво, бо кадирівець поклав телефон на купку дров, навіть не спробувавши подивитись, що ж там.
Світлана вважає, що це було диво Господнє, бо інакше за зміст смартфона заплатили б усі присутні українці і ніяких книжок та презентацій вже б не було.
«Вони погрожували, що будуть все рівняти із землею і щоб ми вибирались. А я запитувала: куди ж мені йти зі старенькою мамою?»
У книжці Світлана описала конкретні події і вони стали підгрунтям до кримінальних справ, вже відкритих, адже Світлана описала свідчення воєнних злочинів.
«Є кримінальне провадження, яке відбувається до КПК і ті свідчення, слова, які мовляться людьми, набувають певного статусу у кримінальному провадженні за умови виконання певних процесуальних дій», — розповіла Лілія Олійник, юристка, яка була на презентації книги. Вона представлятиме інтереси Світлани Галюти у Міжнародному кримінальному суді.
Під час пресконференції учасники онлайн цікавились чи буде друга книга, вже за результатами процесу розслідувань?
«У мене був перший читач цієї книги — слідчий СБУ, який попросив ще на етапі версти її скинути йому. І він сказав, що я маю за слідами вже розкритих злочинів, написати другу книгу. Я вже з радістю буду писати про розкриття та кримінальну оцінку злочинів цих тварюк. Бо цю першу книгу я писала з болем», — поділилась Світлана Галюта.
А ще жінка розповіла про те, як повернулась у порожній Київ і одразу ж поїхала на роботу, бо це було єдине, що її рятувало від важких спогадів, страху і привидів пережитого.
«Нові книги для бібліотек Києва: Видавнича рада обирає твори, що надихають».
В матеріалі використані фото Івана Степуріна та Київінформ пресцентр
Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»
