Цими вихідними є привід згадати два маловідомі історичні епізоди, пов'язані з військовими перипетіями ХХ століття.
110 років тому, 19 липня 1915-го, британська Футбольна асоціація ухвалила рішення призупинити всі матчі за Кубок Англії у зв'язку з Першою світовою війною. Новий чемпіон з'явився в Британії лише в сезоні 1919–1920 років.
А 85 років тому, 20 липня 1940-го, британський уряд заборонив купівлю та продаж нових автомобілів у зв'язку з Другою світовою війною. Можливість придбати нову машину з'явилася в англійців лише в переможному 1945 році.
Обидва ці кейси ілюструють ту саму історію. Історію про те, як війна змушує людей жертвувати звичним способом життя. І це стосується не лише солдатів на передовій, а й цивільних у глибокому тилу.
В обох випадках британський побут постраждав від війни сильніше, ніж сучасний український. Розіграш Кубка України було перервано на початку повномасштабного вторгнення, проте його поновили вже 2023-го року. Ну а продаж нових автомобілів в Україні взагалі не обмежувався, і в 2023–2024 роках населення країни, що воює, витратило на них понад 230 мільярдів гривень.
"Війна війною, а життя триває!" – так виглядає негласний девіз вітчизняного тилу на четвертому році масштабного збройного протистояння.
Мільйони наших співвітчизників та співвітчизниць намагаються не відмовлятися від звичного способу життя, незважаючи ні на що. І обмеження, запроваджені в Україні після 24.02.2022, залишають їм такий шанс.
З початку великої війни наша країна живе без пасажирського авіасполучення. Без президентських, парламентських та місцевих виборів. Без можливості побачити евакуйовані експонати найбільших вітчизняних музеїв. З комендантською годиною у всіх регіонах країни, окрім Закарпаття. Зрештою з частково закритими кордонами та іншими обмеженнями для військовозобов'язаних чоловіків: ці надзвичайні заходи є найбільш болючими і непопулярними, проте торкаються меншої частини населення.
Все перераховане виглядає обтяжливим, якщо порівнювати наше сьогоднішнє життя з реаліями гібридної війни 2014–2021 років. Але в порівнянні з військовим побутом 1914–1918 або 1939–1945 років вітчизняне закручування гайок і затягування поясів здається не таким уже й серйозним.
Ні карткової системи, ні трудової повинності, ні примусового закриття розважальних закладів у нас немає. Ні дефіциту продуктів харчування, ні дефіциту промислових товарів, ні дефіциту видовищ у нашому тилу не відчувається.
Вітчизняне споживання страждає головно від зростання цін та девальвації національної валюти. Але завдяки західній підтримці економічна ситуація залишається не такою тяжкою, щоб мільйони цивільних були змушені поставити звичне життя на паузу.
2025-го в Україні зберігається феномен "ситої війни", зовсім нехарактерний для країн, які зазнали масштабної військової агресії. Вже не перший рік навколо цього феномена не вщухають запеклі суперечки.
Одні з нас вважають, що збереження життєвих стандартів, які можна порівняти з довоєнними – це досягнення воюючої України. Доказ вітчизняної стійкості, успішності та цивілізованості. Привід для гордості.
А інші впевнені, що відносно комфортне життя тилу ображає фронт. Що воно свідчить про егоїзм цивільних. І що на тилові надмірності витрачаються ресурси, яких гостро не вистачає військовим.
Проте вирішальне слово в цій суперечці належить третій стороні – нашому противнику. На жаль, якість українського життя безпосередньо залежить від агресора та його тактики.
За час повномасштабної війни Росії вдавалося щонайменше тричі наблизити побут українського тилу до суворих військових реалій минулого століття. Спочатку ранньою весною 2022-го, коли вся країна – від Одеси до Тернополя – зазнала шокового ефекту від віроломного вторгнення. Потім на рубежі 2022–2023 років, коли агресорові періодично вдавалося занурити тилові міста України у темряву. Зрештою навесні та влітку 2024-го, коли російський енергетичний терор був продовжений – хоч і з меншим успіхом.
А в 2025-му противник робить нову, вже четверту спробу зруйнувати тендітний тиловий комфорт. Росія наростила виробництво дронів-камікадзе, накопичила запаси ракет, вдосконалила техніку повітряного терору і значно збільшила інтенсивність ударів по українському тилу.
Завдання Кремля – не тільки підірвати військово-промисловий потенціал України, але й деморалізувати цивільне населення, зробивши його життя нестерпним. На тлі поступового виснаження нашої протиповітряної оборони це стало серйозним викликом.
На четвертому році війни тилова Україна не страждає від дефіциту продовольства, дефіциту промтоварів чи дефіциту розваг. Але в нашому тилу присутня нестача безпеки – і зараз ворог намагається перетворити цю нестачу на критичний дефіцит.
Варто визнати, що ми виявилися не цілком готовими до такого розвитку подій. У нещодавньому минулому постачання нових засобів ППО спонукало багатьох з нас розслабитися. Можливості супротивника були недооцінені. Ще 2024 року в Україні всерйоз обговорювали відновлення пасажирського авіасполучення, і столичний аеропорт Бориспіль фігурував серед можливих кандидатів на відкриття.
А тепер з'ясовується, що навіть просто прикрити столицю від ворожих безпілотників та балістичних ракет – завдання нелегке. Нові методи протидії ворогові доводиться шукати на ходу, і чи спрацюють вони – поки що невідомо.
"Вдень Монако, вночі Афганістан", – так одеські жартівники описують будні свого міста буремного літа 2025 року. Те саме можна сказати і про інші тилові міста, що потерпають від систематичних атак РФ.
Збитки від ворожого терору зростають, але все ще дозволяють вести звичайне комфортне життя в перервах між російськими ударами. Інтрига в тому, чи вдасться агресору інтенсифікувати свої атаки настільки, що жити в режимі "денного Монако" стане неможливо.
Наскільки ворожий терор здатний змінити звичне існування мільйонів українців? Суто гіпотетично – до невпізнання. Наприклад, у червні багатьох налякав похмурий прогноз від волонтерки Марії Берлінської:
"Зараз всі бояться "Шахедів" і ракетних ударів. Але "Шахеди" і ракети б'ють по конкретних координатах. Є дещо значно небезпечніше – тисячі дронів над містами в режимі постійного полювання. Це те, що стане нашою реальністю вже в 2026 році. І стосується не лише Сум, Дніпра чи Харкова. А й Львова і Чернівців… Тисячі дронів-убивць, які будуть цілодобово полювати за людьми. Я розумію, що це звучить як фантастичний фільм жахів. Але це наша реальність, за моєю оцінкою, вже в наступному році".
Звичайно, це й інші апокаліптичні пророцтва зовсім не обов'язково здійсняться. Цілком імовірно, що Україна зможе знайти ефективну відповідь на будь-яку тактику РФ.
А втім, усім нам варто замислитися над тим, наскільки ефемерним є принцип "війна війною, а життя триває". Над тим, як сильно тендітний тиловий добробут прив'язаний до успіхів наших військових. І над тим, чи багато вартує можливість купити новий автомобіль або насолодитися матчем за Кубок України, якщо ці життєві радості не підкріплені адекватною обороною країни.
