Харків залишається містом, у якому діє формальна заборона на театральні вистави у державних театрах та існують проблеми з фінансуванням роботи закладів. Також Харків щодня зазнає ніщівних російських повітряних атак. Та попри це залишається важливим містом на театральній мапі країни, чиє театральне середовище продовжує динамічно розвиватись.
Так, 25 липня, у Харкові просто неба відбулася премʼєра нового незалежного театру Open Theater. Його заснував актор та режисер театру Квітки-Основ’яненка (колишній Пушкіна) Віктор Єрмоленко. До своєї команди він покликав інших своїх колег з цього театру.
УП.Культура поспілкувалася з засновником Open Theater про мотивацію створення, концепцію нового театру та про те, як прикордонному Харкову вдається залишатися театральним осердям країни на рівні з Києвом і Львовом.
Ми зустрічаємося з Віктором на фудкорті просто неба "7 склад". Саме тут і відбулася перша вистава нового незалежного театру. Для харків'ян це місце вже давно більше, ніж просто фудкорт. Тут виступають "Курган і Агрегат", відбуваються поетичні вечори, збираються книжкові клуби.
У п’ятницю ввечері актори Open Theater своєю першою виставою "Агент Ф'ючер: стрибок в минуле" зібрали багато людей. Глядачі заповнили усі сидячі місця, щоб подивитись історію про те, хто і як врятує Харків.
Першу п’єсу нового театру Віктор написав сам. Він хотів, щоб у виставі якось фігурував "сьомий". Тож за сценаріє порятунок відбувається саме у "Сьомому", а місто рятує суперагент, який прилітає з майбутнього.
Готувалися до вистави півтора місяці. Після того як у Театрі Квітки, як лагідно називає своє основне місце роботи Віктор, випустили виставу "Майстер Корабля". В цій постановці Єрмоленко виступив і режисером, і художником. Щоб обійти міську заборону цей державний театр теж дає свої вистави просто неба – на Літній сцені.
Підготовка "Агента Ф'ючера..." розпочалась зі спільних читань п'єси із іншими акторами. Спочатку в ній було лише три сцени, але в ході щось змінювали, щось додавали, тож Віктор дописав її. За його словами, це було не важко, оскільки він давно знає свої колег і під кожного писав ролі.
З костюмами та декораціями театру допомагали їхні друзі – їздили по секондах, своїми руками робили необхідний реквізит, а "Сьомий" допоміг з технікою та апаратурою.
"Перед виступом було дуже страшно. Перед прем’єрою завжди так. Але тут було інакше хвилювання. Це все нове. Багато моментів, які нам не були зрозумілими. Зокрема, як грати на фудкорті. Одна справа робити це на літньому театральному майданчику, інша – у місці, де люди можуть прийти просто замовити їжу і навіть не дивитися на нас. Нам треба було захопити увагу та водночас витримати драматичний зміст п’єси", – ділиться переживаннями Віктор.
Врешті, усі глядачі аплодували стоячи. Підтримати новоспечений театр прийшли і колеги з Театру Квітки, і поціновувачі цього державного театру.
Віктор каже, що давно марив створенням незалежного театру. І харківські глядачі спраглі нових подій. Поштовхом створити свій незалежний театр став якраз "7 склад". Одного разу, коли Віктор пив тут каву, познайомився з адміністрацією закладу. Вона запропонувала актору зіграти щось на їхньому майданчику.
Не довго роздумуючи, Віктор звернувся до своїх колег однодумців, з якими працював над виставою "Майстер Корабля". Відтак нове об'єднання склалось із Олександра Плехуна, Олексія Дубініна, Дар’ї Ждан, Єлизавети Дубровської та техніка Валентина Тимченка.
"Колись я напишу книгу про те, який підхід треба для кожного з цих людей", – сміється Віктор. "Я до кожного окремо підходив і запрошував долучитися до створення нового театру. До прикладу, з Олександром я знайомий ще з університетських років і він як мій рецензент. Я до нього завжди йду і детально розповідаю свої ідеї, він вислуховує і потім дає свою оцінку. З деякими працюють інші підходи. Але головне, що нас з університету вчать, що поганий актор той, який не хоче зростати та мати щось своє. Тому у нас у всіх було схоже бажання".
Театр назвали "Open theater", себто відкритий театр. Саме так себе і позиціює команда – відкритість та готовність до експериментів. Пробувати щось нове, співпрацювати з іншими митцями та шукати нові форми.
"Оскільки зараз в Харкові переважно всі театри зачинені через безпекову ситуацію, то нам хотілося створити відкритий театр. Нам здалася така назва стильною, об’ємною та гнучкою", – пояснює засновник.
Актор розповів, що незалежний театр дає нові можливості, адже тут можна вільно творити у довільному форматі. На відміну від державного академічного, де все залежить від репертуару, з якого не можна вибиватися.
"Тут ти працюєш як хочеш і коли хочеш. Водночас тут більше відповідальності. Бо якщо в державному працює купа людей, які відповідають за різні аспекти, то тут актори самі собі і одяг шиють, і декорації роблять, і локації підбирають", – рефлексує Віктор.
Водночас актори далі продовжують працювати у Театрі Квітки-Основ’яненка.
Хоча ще не пройшло й тижня з прем’єри, як команда має плани на наступні проєкти. Один з них проходитиме в місцевій кав’ярні "Нафта" і пов’язано це буде з кавою та чаєм. Також з 15 по 17 серпня у Харкові відбудеться "Драма спринт" – перформативні читання. Відкритий театр читатиме п’єси. Театр залишається відкритим до співпраці з іншими митцями: художниками, музикантами та драматургами.
Загалом далі перед новим незалежним театром стоїть багато викликів – пошуки фінансування та приміщення, домовленості з іншими локаціями для виступів, планування поїздок по Україні.
Що ж до Державного академічного театру імені Григорія Квітки-Основ’яненка, то це один з небагатьох державних театрів, який, попри заборону, перебої з фінансуванням і обстріли, старається повноцінно функціонувати у Харкові.
Ще до повномасштабного вторгнення він був російським і носив ім’я Пушкіна, однак врешті працівники театру закликали місцеву владу перейменувати заклад. Змінили і репертуар театру, зараз він складається переважно з творів митців "розстріляного відродження".
Перейменування теару не відбувалось гладко. У місті понад два роки тривала ця епопея. Представники театру неодноразово зверталися до депутатів з проханням прибрати ім’я російського поета з назви. Навіть самі демонтували вивіску на будівлі театру. Міська рада постійно провалювала голосування за перейменування, прикриваючись тим, що для перейменувань необхідні громадські обговорення, які не можливі під час воєнного стану.
Лише у листопаді 2024 року театр офіційно отримав ім’я Григорія Квітки-Основ’яненка. Утім, це не єдина проблема з якою стикнулися театри міста. Навесні 2023 року Харківська обласна адміністрація заборонила проводити масові заходи в приміщеннях театрів, концертних установ, філармоній, клубів, музеїв, бібліотек та на відкритому просторі, якщо кількість глядачів перевищує 50 осіб. Причиною стала відсутність укриттів. Ця заборона діятиме до кінця воєнного стану.
Тоді лише 16 об'єктів області ввійшли до переліку місць, облаштованих укриттями. Серед культурних закладів це, приміром, "ЄрміловЦентр" та мала зала Харківської опери.
Харківські театри почали масово призупиняти та переносити свої вистави. Дехто все ж намагався проводити виступи на дозволених майданчиках, адже глядачів у театрів не поменшало.
Шукати нові приміщення довелося і Театру Квітки.
"Ми виступали і на проспекті Гагаріна в артукритті, в Артерії, в Тако Локо (заклад зі сценою, знаходиться під землею) – де тільки можна", – додає Віктор.
Проте минулого року театр відкрив літню сцену завдяки якій може наздогнати втрати зимового сезону. Цьогоріч він отримав грант на обладнання цієї сцени необхідною технікою.
Ще один виклик – нестача фінансування. Влада області вирішила, що раз на основних сценах театрів виступати заборонено, то і зарплату та комунальні послуги оплачувати не варто. В ситуацію намагався втрутитись міський голова Ігор Терехов. У лютому 2025 року шість закладів культури Харкова звільнили від сплати комунальних послуг.
На початку 2025 року стало відомо, що харківські театри два з половиною місяці не можуть виплатити заробітну плату своїм співробітникам.
За рахунок коштів з обласного бюджету у Харкові функціонують Театр ляльок, Театр музкомедії, Драматичний театр Квітки-Основ'яненка, Драматичний театрШевченка та Театр юного глядача.
У травні цього року чотири театри, у тому числі Квітки-Основ'яненка, отримали статус критично важливих на період воєнного стану, також на них спрямували додаткове фінансування.
Харківська обласна адміністрація ухвалила таке рішення після низки закликів акторів та акторок з усієї країни. Зокрема, після звернення усього колективу київського Театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра та інших акторів, серед яких Олег Стефан, Олексій Гнатковський, Віталіна Біблів, журналіст та письменник Руслан Горовий, свої обурення також висловила театрознавиця Христина Король.
"Це також частково допомогло. Нам вдалося зберегти невеликий акторський склад чоловіків. Тобто вони тепер заброньовані. Бо чоловіків зараз не дуже багато. І на місяць допомогли з фінансуванням. Але система фінансування дуже плаває", – ділиться Віктор.
Також після початку повномасштабного вторгнення різко скоротився акторський склад майже у всіх театрах міста. Фінансування та безпекова ситуація спонукають молодь виїздити з міста у більш безпечні регіони. Харківські студенти навчаються онлайн і не мають практики.
За словами Віктора, це великий удар по театральному життю міста. Як повертати фахівців у Харків, поки немає рішення.
До повномасштабної війни Харків вважався театральним містом. Крім державних театрів тут діяло понад 25 незалежних. Більшість з них закрилася або релокувалася в інші міста.
Разом з тим, змінився і глядач. Віктор зазначає, що основна публіка їхнього театру виїхала, натомість прийшла нова – молода аудиторія, як ніколи до цього не була в театрах. Від цього попит не зменшився, можливо навіть збільшився. Актор говорить, що людям цікава українська класика. Зокрема вистава "Місто" за Валер’яном Підмогильним збирає солдаути.
Водночас питання як далі розвивати цю аудиторію, шукати нові кадри, вирішувати фінансові труднощі – залишається відкритим.
