Аномалія емалі. / © The Independet
Дослідники виявили незвичні мікроскопічні ямки на зубах людей, які жили понад два мільйони років тому — і це може змінити уявлення про еволюцію.
Про це розповідає видання The Independent.
У новому дослідженні, опублікованому в Journal of Human Evolution, вчені описують незвичайне явище на зубах викопних гомінінів — маленькі, круглі та неглибокі ямки, що раніше помилково вважалися слідами хвороб чи недоїдання. Але тепер з’явилися вагомі підстави вважати їх еволюційною ознакою.
Незвичайні ямки вперше помітили на зубах викопного виду Paranthropus robustus у Південній Африці. Згодом подібні сліди виявили й на зубах інших представників роду Paranthropus у Східній Африці та навіть на деяких зубах Australopithecus — можливих предків і Homo sapiens, і Paranthropus.
Зуби стародавньої людини. / © The Independet
мають однорідну форму й розмір;
зосереджені у певних ділянках зуба;
не супроводжуються іншими аномаліями.
До цього часу подібні сліди трактували як наслідок дитячого стресу або нестачі харчування. Але регулярність їхньої появи на зубах різних видів та в різних регіонах (зокрема в долині річки Омо в Ефіопії та на півдні Африки) дозволяє припустити, що вони мають генетичну основу.
Такі ямки могли бути побічним продуктом еволюційних змін у формуванні емалі або мати невідоме функціональне призначення. Їх порівнюють із сучасним рідкісним станом — недосконалим амелогенезом, який впливає на емаль у 0,1% сучасних людей. Але в Paranthropus ямки виявлено у понад 50% особин, що виключає їхній патологічний характер.
Зуби стародавньої людини. / © The Independet
Вчені вважають, що ці ямки — не випадковість і не пошкодження, а ще одна риса, яку можна враховувати при реконструкції родоводу людини. Вони пропонують класифікувати їх як морфологічну особливість — можливо, ключову для розуміння ранніх стадій еволюції гомінінів.
Результати дослідження, опублікованого в Journal of Human Evolution, вказують, що так звану “рівномірну ямчастість” можна розглядати як морфологічну ознаку, пов’язану з конкретними лініями розвитку гомінінів.
Якщо це справді вроджена риса, її можна використовувати для виявлення спорідненості між викопними видами. Уже зараз вона слугує додатковим аргументом на користь того, що всі види Paranthropus походять від одного спільного предка — тобто утворюють монофілетичну групу, на відміну від деяких таксонів Australopithecus, у яких подібна структура не виявлялася.
У понад 500 зразках південноафриканського Australopithecus africanus ці ямки не зустрічаються.
Натомість вони є у ранніх зразках Australopithecus із долини Омо в Ефіопії — що дає змогу уточнити, де саме Paranthropus міг відокремитися від загального дерева еволюції.
Одне з найцікавіших питань стосується Homo floresiensis — так званих “хобітів” із Індонезії. На деяких фото їхніх зубів також помітні подібні ямки, що може свідчити про неочікувану еволюційну спорідненість із ранніми видами Australopithecus.
Втім, науковці застерігають від передчасних висновків: цей вид має низку інших фізіологічних особливостей, які можуть бути патологіями, а не еволюційними ознаками.
Автори дослідження підкреслюють: щоб повноцінно використовувати ямчастість як таксономічний інструмент, потрібні додаткові дослідження. Проте вже зараз зрозуміло, що це не банальний “дефект”, а еволюційна характеристика, відсутня у сучасних мавп і більшості представників роду Homo.
Цей простий на вигляд слід на зубі може стати новим методом відстеження родоводів наших предків, відділяючи випадкові мутації від глибоко вкорінених спадкових рис.
