Питання вихованців власної академії для Інтера залишається болісним не те що не один рік, а навіть не одне десятиріччя. Юні "нерадзуррі" стабільно сильно виступають на італійській та навіть міжнародній арені, проте закріпитися в першій команді та стати її вагомою частиною впродовж багатьох років не вдавалося нікому.
Хтось, як Леонардо Бонуччі чи Ніколо Дзаньоло, стали сильними виконавцями за межами Інтера. Хтось, як Давіде Сантон і покоління переможців NexGen Series (попередник Юнацької ліги УЄФА) 2012 року, не виправдали сподівань. Ну а про Маріо Балотеллі ви і самі все знаєте.
Зламати цю вкрай неприємну тенденцію вдалося Федеріко Дімарко. Він – перший за багато років вихованець Інтера, який зумів закріпитися в основі рідної команди та перетворитися на одного із найкращих гравців світу на своїй позиції.
У той час, як деякі легенди-вихованці Інтера, як-от Джузеппе Бергомі чи людина-стадіон Джузеппе Меацца, в дитинстві вболівали за Мілан (на противагу можна зазначити, що Франко Барезі потрапив у академію Мілана лише після того, як його забракували в Інтері, а Сільвіо Берлусконі був прихильником "Нерадзуррі" і придбав Мілан лише після того, як не вдалося стати власником улюбленого клубу), Дімарко – фанат Інтера з дитинства. Потомствений.
На одній із найвідоміших вулиць Мілана, Порта Романа в центрі міста, неподалік від сімейного дому дизайнерів Прада, з 1968 року працює крамниця овочів і фруктів. Її власниками з моменту відкриття є сім’я мігрантів із півдня Італії. Впродовж декількох поколінь усіх чоловіків цього сімейства об’єднували дві речі: всі вони працювали в сімейному бізнесі та вболівали за Інтер. Це сім’я Дімарко. Саме у ній виросла зірка нинішнього Інтера.
Батько Федеріко, Джанні, прививав своєму сину любов до чорно-синіх кольорів з раннього дитинства і почав брати його з собою на стадіон ще з 3-річного віку. І нехай у свої перші походи на Сан Сіро маленький Феде часто спав на руках у батька, привити сину любов до Інтера Дімарко-старшому таки вдалося: з часом майбутня зірка Інтера сам ставав ініціатором сімейних походів на матчі.
Паралельно Федеріко поєднував допомогу батькові в крамниці з грою у футбол, і виявилося, що у хлопця неабиякий талант. У віці 7 років він потрапив у академію Інтера, після чого пройшов весь шлях різних вікових категорій аж до першої команди.
Через місяць після 17-го дня народження мрія Дімарко збулася: він дебютував за першу команду Інтера. Трапилося це у виїзному поєдинку Ліги Європи проти Карабаха: Феде замінив Даніло д’Амброзіо та отримав 6 хвилин ігрового часу. Наприкінці того сезону юний захисник вперше вийшов на поле і у Серії А – трапилося це в домашньому матчі проти Емполі, на Сан-Сіро, в останньому турі чемпіонату.
Здавалося б, кар’єра Дімарко поступово рухається у правильному напрямку. Проте реальність виявилася набагато суворішою, і шлях Федеріко до статусу зірки рідного клубу виявився дуже довгим і непростим. Попри 2 виходи на поле у сезоні-2014/15, навіть тому, кризовому Інтеру 10-річної давнини, Федеріко виявився не потрібен – у січні 2016 року захисник відправився у піврічну аренду в Асколі, де отримував регулярну ігрову практику в Серії В.
А влітку 2016 року Дімарко вперше голосно заявив про себе на міжнародній арені, ставши одним із героїв юнацького чемпіонату Європи U-19. Збірна Італії на тому турнірі дійшла до фіналу – багато в чому завдяки дублю Федеріко у півфіналі проти Англії. Сумарно на тому турнірі захисник провів 4 матчі та забив 4 голи: більше лише на рахунку двох французьких нападників – Жана-Кевіна Огюстена та Кіліана Мбаппе.
У матчі проти Англії перший гол Дімарко забив з пенальті, призначеного за фол майбутнього захисника Мілана Фікайо Томорі, другий – розкішним ударом зі штрафного. Уже тоді Федеріко був видатним майстром виконання стандартів.
Попри такий гучний успіх на юнацькому Євро, в Інтері на захисника надалі не розраховували. Феде відправився у ще одну оренду, цього разу – в клуб Серії А, Емполі. 12 матчів за сезон – не те, чого хотілося б, проте більш-менш регулярна ігрова практика в елітному дивізіоні – крок вперед у кар’єрі.
Після цього Дімарко несподівано наважився на радикальний крок – перехід закордон, у швейцарський Сьон. При чому, йшлося не про оренду, а про повноцінний трансфер за майже 4 мільйони євро – здавалося, дороги захисника із клубом його мрій розійшлися назавжди. Саме там, у Швейцарії, для Федеріко почалося доросле сімейне життя: він з’їхався зі свою вагітною дівчиною.
A post shared by Federico Dimarco 32 (@federicodimarco)
Проте в Швейцарії доля нанесла талановитому захиснику два поспіль важких удари. У першому ж офіційному матчі за Сьон Дімарко отримує перелом плеснової кістки та вибуває з гри на 4 місяці. Незабаром після цього у коханої стався викидень. Федеріко потрапив у депресію та поривався завершити кар’єру – допомогла лише підтримка від нареченої.
Відновившись після травми, Дімарко повернувся в основу Сьона, проте ненадовго: у лютому він посварився з новим тренером команди, Мауріціо Якобацці, та до завершення сезону зіграв лише один матч. Майбутнього у Сьоні у Федеріко не було. Доволі несподівано Інтер активував опцію зворотного викупу захисника за 5 мільйонів євро.
Втім, у Мілані на свого вихованця й надалі не розраховували: всі були переконані у тому, що Інтер повернув Феде виключно для того, щоби згодом включити його в угоду щодо покупки якогось сильнішого гравця – звична для італійського футболу стратегія. Проте попиту на Дімарко не було. Навіть на умовах оренди, навіть у Серії В. І влітку 2018 року Феде вдруге задумався про завершення кар’єри. І знову вирішив не здаватися.
Під кінець літнього трансферного вікна знайти команду все ж вдалося, ще й у Серії А – Дімарко відправився в оренду в Парму. Тренер "хрестоносців", Роберто д’Аверса, повірив у талант Федеріко і почав давати йому ігрову практику.
Довіру Дімарко виправдав швидко, і вже у середині вересня забив свій дебютний гол у Серії А. Вийшло максимально епічно: на переповненому Сан-Сіро, переможний гол на 80-й хвилині розкішним ударом у дев’ятку з 30 метрів. Напевно, саме так, як Федеріко і мріяв у дитинстві. Один тільки маленький нюанс: не у майці Інтера, а в його ворота. Самір Ханданович навіть не намагався стрибати – такі удари не беруться.
Перший гол у Серії А, регулярна ігрова практика в Пармі… Здавалося б, справи налагоджуються. Проте наприкінці вересня – черговий удар від долі: дві поспіль непростих м’язових травми. Наступного разу Федеріко вийшов на поле лише в березні. Повністю відновившись, Дімарко знову відвоював собі місце в основі Парми, яке не втратив до завершення сезону.
Пам’ятний гол, солідна кінцівка сезону – і Федеріко отримує новий шанс у Інтері. Влітку 2019 року команду очолив Антоніо Конте, який перейшов на схему 3-5-2. Втім, як правильно використовувати Дімарко, тренер не розумів. Футбол Конте – доволі простий і прямолінійний. Завдання латералів досить примітивне: багато бігати та навішувати у штрафний майданчик. Федеріко ж – латераль дуже нетиповий. Його головні козирі – техніка, бачення поля та класний удар. І стиль гри відповідний, побудований на максимальному використанні своїх сильних сторін. Повна протилежність тому, чого вимагає Конте.
Підсумок закономірний: Дімарко був лише третім вибором тренера на позиції лівого латераля – після Квадво Асамоа та іншого вихованця Інтера, Крістіано Бірагі. Коли у січні підписали ще й Ешлі Янга, стало очевидно: на Федеріко не розраховують. Чергова оренда, цього разу – у Верону.
На той момент Дімарко було 22 роки, він не використав уже три шанси заграти в Інтері – здавалося, що на Федеріко чекає кар’єра пересічного італійського захисника команд другої половини турнірної таблиці Серії А. Проте півтора роки в оренді у Вероні під керівництвом Івана Юрича стали проривними.
Хорватський фахівець був першим, хто не став заганяти Феде у строгі рамки традиційного прямолінійного флангового гравця, а дозволив розкрити його сильні сторони. Дімарко тривалий час здавався якимось дивним регеном із гри Football Manager, у якого прекрасно розвинені абсолютно нетипові як для його позиції скіли, проте водночас кульгають профільні – швидкість, фізика та гра у відборі.
Проте Юрич довів, що навіть латераля із таким специфічним набором навиків можна вбудувати у командну гру, розкривши його сильні сторони. Дімарко відплатив тренеру блискучою грою та величезним впливом на результати Верони. Розташовуючись на фланзі, Федеріко був для "мастифів" головним джерелом загрози воротам суперника. Фланговий плеймейкер – вкрай нетипове явище.
За прогресом Дімарко під керівництвом Юрича пильно стежив Сімоне Індзагі, який влітку 2021 року замінив Конте на посаді головного тренера Інтера та дав Федеріко ще один шанс у рідній команді. Колишньому коучу Лаціо вистачило мудрості не ламати те, що ефективно працювало при Конте. Він і надалі використовував схему 3-5-2, проте поступово до невпізнання змінював її смислове наповнення. Із прямолінійної та автоматизованої машини Конте Інтер поступово перетворювався на той, яким став зараз: елегантним, гнучким, непередбачуваним і, на перший погляд, навіть хаотичним.
Чим далі заходив цей процес перевтілення команди – тим вагомішу роль у ній починав грати Дімарко. Перший же вихід в основі Інтера у матчі Серії А приніс Федеріко дебютний гол за рідний клуб. Фірмовим ударом з лівої у дев’ятку зі штрафного він відправив м’яч у ворота Сампдорії – копія його голу у матчі проти Англії на юнацькому Євро-2016.
Втім, у перший сезон під керівництвом Індзагі Дімарко гравцем основи не був. Більше того: тренер часто використовував його на позиції лівого у трійці центральних захисників, експлуатуючи його креативність при білд-апі. Федеріко латав дірки у складі на двох позиціях: лівого центрального захисника та лівого латераля.
Ситуація погіршилася у січні 2022 року, коли керівництво клубу вирішило підсилити позицію лівого латераля одним із лідерів Аталанти Робіном Госенсом – Дімарко перетворився лише на третій вибір на цій позиції. Сам німець у Інтері повною мірою розкритися так і не зумів, проте вимусив прогресувати свого головного конкурента за місце у складі, Івана Перішича. І друга половина сезону-2021/22 стала, можливо, найкращим відрізком у кар’єрі хорвата – яскрава ілюстрація того, яку користь приносить здорова конкуренція за місце у складі.
Втім, наприкінці сезону Перішич покинув Інтер на правах вільного агента та відправився у Тоттенгем, а у Госенса Дімарко конкуренцію за місце в складі дуже швидко виграв. Вперше у кар’єрі Федеріко став твердим гравцем основи Інтера та почав затверджуватися у статусі одного із найкращих у світі на своїй позиції. Ще у червні 2022 року відбувся дебют захисника у дорослій збірній Італії.
Сезон-2022/23 видався для Інтера неоднозначним. Команда часто втрачала очки на рівному місці у Серії А та стала лише третьою, проте дісталася фіналу Ліги чемпіонів. Останньою перепоною на шляху до Стамбулу було півфінальне дербі з Міланом – рівно через 20 років після протистояння на тій же стадії у сезоні-2002/03. Та дуель завершилася для Інтера вкрай образливим фіаско: нічиї 0:0 і 1:1 та виліт через правило виїзного голу попри те, що обидва матчі гралися на одному і тому ж стадіоні. Ті матчі 20-річної давнини маленький Федеріко дивився з трибун Сан-Сіро, а тепер мав шанс помститися заклятим суперникам на полі.
Говорити про реванш він не хотів, але точно про нього думав. Інтер переконливо розправився з Міланом 3:0 за сумою двох матчів. Щойно прозвучав фінальний свисток, Дімарко підбіг до диктора стадіону, взяв у нього мікрофон і побіг до трибуни ультрас Інтера, Curva Nord, святкувати перемогу, заряджаючи улюблені кричалки тіфозі.
Федеріко спішив, і явно хотів розпочати святкування за присутності гравців і фанатів Мілана – ще до того, як вони покинуть поле та трибуни відповідно. Невипадково першою кричалкою було "Хто не стрибає – той россонеро".
Святкування важливих перемог з Дімарко у ролі "капо курва" з мікрофоном стало традицією для Інтера – у цьому амплуа він замінив легендарного Марко Матерацці. Того вечора, після перемоги над Міланом і виходом у фінал, тіфозерія Інтера просто шаленіла.
На YouTube стало вірусним відео, на якому експерти післяматчевої студії CBS Sports, Тьєррі Анрі, Джеймі Каррагер і Майка Річардс, а також ведуча Кейт Абдо, шоковані атмосферою на Сан-Сіро та навіть не можуть почути одне одного через неймовірний шум. Це саме Дімарко так завів публіку.
Найбільший ентузіазм у тіфозі викликала кричалка під назвою "Міланіста – базікало", текст якої висміює фанатів "россонері", які часто зазнавали поразок у бійках з ультрас Інтера та почали уникати можливих протистоянь.
Дімарко не зупинив той факт, що дана кричалка була визнана забороненою в рамках пакту між ультрас Інтера та Мілана про ненапад і уникнення фізичного насильства між тіфозеріями двох команд зі столиці Ломбардії.
Ультрас Мілана таке приниження не сподобалося, і Дімарко отримав погрози на свою адресу. Перед домом Федеріко вивішали плакат, на якому було написано: "Дімарко, краще думай про свою гру, або ми змусимо тебе проковтнути свій язик".
Федеріко вибачився, проте наступного року ситуація повторилася уже з Давіде Фраттезі. Під час святкування чемпіонства він не скандував цю заборонену кричалку, проте тримав плакат із її назвою. Можна по-різному ставитися до поступку Дімарко, проте одне можна сказати точно: він повернув у міланське дербі той градус протистояння, якого трохи не вистачало останніми роками.
З першої спроби виграти Лігу чемпіонів Дімарко не вдалося – у стамбульському фіналі Інтер поступився Манчестер Сіті 0:1. Хоча сам Федеріко міг стати рятівником команди, зрівнявши рахунок через декілька хвилин після пропущеного голу. Проте м’яч після його удару головою влучив у перекладину, а на шляху добивання став головний антигерой того матчу, Ромелу Лукаку.
Пройшло два роки – і тепер у Федеріко ще один шанс підняти над головною "вухастого". На шляху до мрії – ще одне дітище арабських шейхів, ПСЖ. За ці два роки Дімарко став не просто одним із лідерів, а й, значною мірою, уособленням цього Інтера. І справа тут не лише в тому, що він вихованець і улюбленець тіфозерії, а й у суто ігрових аспектах.
За чотири роки під керівництвом Індзагі Федеріко, безумовно, суттєво додав у ортодоксальних для латераля аспектах гри, проте залишився абсолютно нетиповим як для своєї позиції виконавцем із незвичними функціями. І це дуже характерно для нинішнього Інтера, чию гру неспроста називають "організованим хаосом": у Сімоне Індзагі багато гравців виконують на полі не зовсім ті функції, які теоретично передбачають їхні позиції.
Сам Дімарко створює аномальну як для латераля кількість небезпечних моментів біля воріт суперника, часто опиняючись у зонах завершення, ледь не на позиції форварда. Як це було, наприклад, у матчі-відповіді 1/8 фіналу минулорічної Ліги чемпіонів проти Атлетико, де саме Федеріко відкрив рахунок, завершивши зразкову комбінацію команди.
Того вечора в Мадриді Інтер доволі несподівано вилетів із Ліги чемпіонів у серії пенальті, поплатившись за марнотратність у першому поєдинку. Хоча за якістю гри торік команда виглядала, напевно, навіть сильніше, ніж зараз. Гіркоту від втраченої нагоди на єврокубковій арені перебив солодкий смак ювілейного, 20-го Скудетто в історії та другої зірки над клубною емблемою, достроково завойованої в дербі з тим же Міланом.
A post shared by Federico Dimarco 32 (@federicodimarco)
Цей рік – ще один похід за титулом у Лізі чемпіонів. Для самого Дімарко шлях до фіналу виявився непростим. Півфінал проти грізної Барселони та необхідність протистояти вундеркінду Ламіну Ямалу підсвітила всі недоліки Феде у грі в обороні.
А також – у фізичній витривалості: в обох матчах Дімарко доводилося доволі рано знімати з гри, і для нього це цілком звичне явище. Як і для Інтера в цілому. Підопічних Індзагі недарма часто називають найкращою командою світу в перші 60 хвилин матчу. Проте проблема в тому, що поєдинки тривають 90 хвилин, і на останню третину гри сил часто не вистачає – як самому Федеріко, так і його команді. Навіть у такому компоненті, як фізична витривалість, він є уособленням цього Інтера.
А ще – Дімарко грає вишукано та видовищно, як і його команда. Федеріко – майстер забивати шедевральні м’ячі, підбірками яких переповнений YouTube. Чи не найзнаменитіший із них Феде забив у листопаді 2023 року в матчі проти Фрозіноне, закинувши м’яч за комірець воротареві суперника від бокової лінії з відстані у понад 50 метрів до воріт.
"Цей удар бере свій початок на Порта Романа, проходить через академію Інтера, Асколі, Емполі, Сьон, Парму, Верону та досягає цілі на стадіоні моїх мрій", – так прокоментував той свій гол сам Дімарко в Instagram. Здавалося б, просто перелік клубів. Проте, якщо знати подробиці життя Феде – то цей перелік перетворюється на чудове нагадування про те, який непростий шлях йому довелося пройти для того, щоби опинитися там, де він зараз знаходиться. Там, де Федеріко і мріяв бути з дитинства.
A post shared by Federico Dimarco 32 (@federicodimarco)
