З початком війни Костянтин, відомий під бойовим псевдо «Крук», вивіз дружину та дітей за кордон, а сам повернувся до Києва та вступив до лав «Правого сектора». Спершу він воював стрільцем, згодом став бойовим медиком, пише «Наше місто» з посиланням на пресслужбу бригади.
Медичної освіти Костянтин не мав: у цивільному житті він здобув вищу освіту за спеціальністю «інженер-механік», а останні 10–12 років працював підприємцем. Проте у «Правому секторі» він зрозумів, що не вистачає медиків, тому вирішив навчатися. «Допомогли госпітальєри – здобув сертифікат парамедика», – розповідає він. Після цього продовжив службу в 67-й окремій механізованій бригаді як доброволець, а згодом мобілізувався до 108-ї окремої бригади територіальної оборони.
«Мотивацію мав одну: захистити країну», – каже «Крук». – «Загалом, я звик захищати, стояти и за правду. У мене навіть на думку не спадало обрати щось на кшталт: виїхати за кордон. Не хотілося б після закінчення війни своєму синові пояснювати, чому я втік».
На запитання про нинішню посаду Костянтин відповідає: «Тут, у 108-й Кодацькій бригаді ТрО, так само як і в «Правому секторі», спочатку я був стрільцем. Воював у піхоті. Потім став взводним медиком. Нещодавно перевівся до медпункту – на «медевак».»
Вибір бригади він пояснює так:
«Дізнався через знайомих хлопців, що 108-ма одна з найбільш адекватних частин. Поїхав пересвідчитися в рекрутинг бригади, поспілкувався, подивився… Мені сказали, що потрібні медики. Тому вибір став очевидним. Тим більш, що я родом з Дніпропетровської області. Пройшов «учебку», потім – у стрілецьку роту, де приступив до виконання бойових задач. Працював як піхотинець, але за необхідності був і медиком. На передку не можна просто сидіти і чекати, поки в тебе з’явиться робота. Щоб вижити, треба… копати. Цього тут добре навчають! Виконував також повсякденні обов’язки – те, що наказував старший позиції».
Про службу на «нулі» він згадує:
«Щиро, мені дуже подобалося в піхоті, адже тут дружні хлопці, які стараються підтримувати один одного і працювати, як єдиний організм. Коли виїжджаємо з позиції – у кожного починається своє життя. А коли повертаємось на «нуль», знову гуртуємось. І зараз, коли я перевівся до медпункту, мені не вистачає цього піхотинського запалу. Там з’явилися друзі, з якими я готовий піти у вогонь і воду. Пригадую, якось ми підбили ворожий «Мавік», і нас почали інтенсивно обстрілювати з міномета та «кошмарити» FPV. Але хлопці жартували так, що, здавалось, наш регіт після кожного «приходу» розносився сильніше, ніж сам вибух. А ще знімали відео, намагались перетворювати негатив передової на позитив. Це можливо, якщо тебе оточують люди одного духу. З часом цього навіть не вистачає. Ти за цим сумуєш».
Нині Костянтин бере участь у евакуаціях поранених та постраждалих.
«Так допомагаємо і нашим бойовим побратимам, і цивільним. Крайній раз були просто діти – 16-19 років. Їх же не кинеш. Рятували їх командою. Є відповідальний медик, який керує. Я виконую лише те, чому навчений. Вся робота на «стабіку» керована. Коли ж на «медеваку» або в окопі, там доводиться приймати рішення самостійно», – розповідає він.
Костянтин згадує один із випадків:
«Був випадок, коли три дні намагалися евакуювати побратима з дальньої позиції. Кожен день до 10 разів пробували вийти і щоразу нас переслідували то ворожий «Мавік», то FPV. Але, на щастя, все закінчилось добре».
Про деталі евакуації він додає:
«Наші піхотинці йшли на позицію вранці, прилетіло FPV. Метрів сто до окопів не дійшли – один отримав поранення середньої тяжкості. Його затягнули до безпечного місця. Я надавав консультацію по внутрішньому зв’язку, щоб підтримали його стан, та увесь час намагався добратися до нього. Але вдень це було зробити нереально, тому що постійно курсували ворожі дрони. Якщо ти щось намагаєшся зробити, то розпочинався обстріл з мінометів та артилерії. Довелось пересуватися вночі. Але росіяни моніторили ситуацію і ночі – знали, що в нас є поранений і ми його рятуватимемо. Коли поверталися назад, довелось навіть скористалися димовухою. Пощастило – вітер дув в бік ворога. Затягли пораненого побратима за перевал та чекали на «медевак». Перша машина, яка їхала, наїхала на міну. Друга – прибула на наступний день… Зараз той боєць одужує, під надійним наглядом у лікарні».
Про плани на майбутнє Костянтин каже: «У мене є бажання стати психологом. Зараз я закінчую відповідне навчання. А ще планую поступати на медичного психолога». На запитання, чи хоче працювати з військовими, відповідає:
«Так, я розумію, що є дуже багато військових, котрі потребуватимуть психологічної допомоги. Фах медичного психолога буде дуже актуальним довго. Я сам маю контузії і певний досвід бойових дій, а тому цілком усвідомлюю, як тяжко після стресів, отриманих на полі бою, адаптуватись до цивільного життя».
Окрім професійних планів, у Костянтина є особисті мрії.
«До війни я мріяв купити літак. Дивився телепередачу про одного хлопця, який облетів всю Європу. Потім в Києві з сином заїхав на спорткомплекс «Чайка» і так сталося, що потрапив на людину, яка очолювала цей заклад. Він – пілот – провів нам з сином екскурсію по літаках. У мене відкрилися очі на те, що це не щось на грані фантастики, і на це не потрібно мільйони. Кошти – як на звичайну автівку. Заправляєш, платиш за «паркування» і на зліт! Отож, маю надію, що після війни повернуся до цієї теми».
Приєднатися до лав 108-ї Кодацької бригади ТрО можна за телефоном рекрутингового центру: 0 800 337 803.
Медичний фронт Дніпра: професіоналізм, модернізація, людяність.«Роблю все, щоб серце кожного билося довше»: кардіологиня з Дніпра — про силу взаємопідтримки лікаря і пацієнта
Категорія: Новини Дніпра, Суспільні та соціальні новини Дніпра, Україна
Позначки: Війна, Дніпро, Історія
