Коротко
Після зустрічі Путіна та Трампа на Алясці активізувалася дипломатична діяльність. Очікується зустріч Зеленського з Трампом у Білому домі, де обговорюватимуться питання підтримки України та можливі територіальні поступки. Існують побоювання щодо тиску США на Україну з метою досягнення компромісу з Росією, але є й надія на переконання Трампа у важливості збереження цілісності української території.
Про те, чого чекати від сьогоднішньої зустрічі українського та американського президентів у Білому домі і як Україну будуть продавлювати на територіальні поступки – читайте в колонці журналіста РБК-Україна Мілана Лєліча.
Надінтенсивна дипломатія, що почалася з візитом Стіва Віткоффа до Москви 6 серпня, не збавляє обертів. Буквально на третій день після зустрічі з Путіним на Алясці Дональд Трамп у Вашингтоні прийматиме Володимира Зеленського та групу європейських лідерів. А джерела Axios повідомляють, що у США хотіли б провести тристоронній саміт Трамп-Зеленський-Путін уже цієї п'ятниці, 22 серпня – хоча така швидкість виглядає фантастичною навіть за нинішніми мірками.
Сама зустріч на Алясці, скоріше, пішла за найгіршим зі сценаріїв, які напередодні описувало РБК-Україна. Незважаючи на багатоденну підготовку європейськими лідерами, Трамп геть забув про своє головне завдання – вибити з Путіна згоду на припинення вогню. Навпаки, він, схоже, повністю сприйняв пропонований Путіним підхід – ніякого тимчасового перемир'я, потрібен відразу "всеосяжний мирний договір". Який, звісно, враховуватиме "усунення першопричин конфлікту" і "законні інтереси Росії у сфері безпеки".
Ба більше, Трамп, судячи з витоків у західні ЗМІ, ще й погодився з російським баченням цих "інтересів" – зокрема, в питанні поступок Україною своєї території.
Утім, фатального сценарію поки що все ж таки вдалося уникнути – Трамп публічно погоджується, і навіть наголошує, що без згоди України жодних договорів укласти не вдасться.
Володимир Путін і Дональд Трамп на Алясці (фото: Getty Images)
Пояснювати, чому Україна не може погодитися на російські умови, Трампу буде особисто Зеленський. Що важливо – у компанії низки європейських лідерів, серед яких і ті, кому Трамп вельми симпатизує: президент Фінляндії Александр Стубб і прем'єр Італії Джорджа Мелоні.
Таким чином, імовірно, вдасться зменшити ризик "Овального кабінету №2" – адже озвучені (і схоже, підтримані) Трампом вимоги Кремля до України не можуть не викликати в Зеленського бурхливої реакції – з не менш бурхливою відповіддю господаря майданчика. Проте, згідно з графіком, спершу Трамп усе ж проведе годину віч-на-віч із Зеленським, європейці мають приєднатися пізніше. Але навіть якщо скандалу вдасться уникнути, подальший перебіг подій не менш непередбачуваний, ніж після зустрічі на Алясці.
Спільними зусиллями Зеленський, Мелоні, Стубб і компанія можуть повернути Трампа в правильне русло, знищивши мислевіруси, які на Алясці йому в голову підсадив Путін. Зокрема, пояснити, що для нормальної розмови про мир для початку все ж таки треба припинити стріляти; що Росія аж ніяк не перемагає на полі бою, а її армія аж ніяк не є непереможною; що "відмова" Путіна від просування в Херсонській та Запорізькій областях – порожній звук, бо Росія давно там не просувається; що жодні "гарантії" від Росії неможливі в принципі і так далі.
Якщо сьогоднішні гості Овального кабінету дійсно зможуть переконати Трампа в цих нескладних речах, тоді перед американським лідером постане нова розвилка: як діяти далі, адже з "другом Володимиром" на Алясці вже вдалося "домовитися про багато речей". Можливо, варто очікувати нового візиту Віткоффа до Москви, з оновленим пакетом настанов. І подальших раундів зустрічей, переговорів і консультацій.
Але з урахуванням помітного нетерпіння Трампа, кількості часу і зусиль, які він останніми днями вклав у "досягнення угоди", такий сценарій виглядає відверто малоймовірним.
Набагато більш можливою виглядає інша реакція американського лідера на наполегливість з боку України та Європи, їхнє небажання погоджуватися з кремлівськими умовами – Трамп укотре зрозуміє, наскільки все-таки далекими є позиції України (+ Європи) та Росії, і зблизити їх неможливо. Тому саме час виконати свою давню обіцянку – повністю відсторонитися від переговорів, просто "піти".
Мовляв, я зробив усе, що міг, але "вони хочуть воювати далі" – і я ніяк не можу цьому завадити, отже, нехай воюють.
Тут, звісно, можливі два підваріанти, адже піти теж можна по-різному. Або голосно грюкнувши дверима, поклавши більшу частку провини на Україну і припинивши їй постачання будь-якої допомоги. Або залишивши функціонувати нещодавно запущену програму PURL, за якою Європа купує зброю для України.
Другий варіант цілком укладається в логіку і риторику американського керівництва: просто так допомагати Україні ми точно не будемо, але якщо Європа готова платити – тоді проблем немає, це бізнес. Європа зі свого боку виглядає більш бадьорою і скоординованою, ніж кілька місяців тому, але, тим не менш, усі визнають, що без активної участі США ніяка конструкція гарантій безпеки неможлива.
Нарешті, поки що найімовірніший сценарій – Трамп, з огляду на його очевидне бажання все ж таки "закінчити війну" та отримати за це нагороду у вигляді "Нобеля", не грюкне дверима просто так. А виставить Україні, по суті, ультиматум: або йти на російські умови, або ніякої підтримки.
Головний елемент ультиматуму – безумовно, території, а саме виведення українських військ з усього Донбасу. Хоча серед "хотілок" Путіна є й інші вимоги, на кшталт статусу російської мови і російської церкви, за інформацією РБК-Україна, основний акцент робився саме на територіальних питаннях.
Буквально напередодні зустрічі з'явилися і підтвердження того, що питання Донбасу буде сьогодні головним. "Завтра Зеленський скаже нам, які території він готовий віддати Путіну", – заявив у неділю Віткофф. А сам Трамп перепостив у Truth Social допис про те, що Україні краще віддати якісь землі зараз, бо в разі продовження війни "вона втратить ще більше". Пізніше Трамп досить прозоро натякнув, що серед поступок, які він має намір вибити з України, – відмова від повернення Криму.
Утім, є й інші сигнали: наприклад, держсекретар Марко Рубіо майже одночасно з Віткоффом заявив, що ніхто не буде змушувати українців віддавати всі території, на які претендує Росія. Чи мається на увазі, що в баченні Держдепу Україна може віддати якусь частину з них – невідомо. Ймовірно, така різноголосиця свідчить, що в команді Трампа загалом є різні думки з приводу того, наскільки варто "протискати" Україну. А Рубіо зазвичай відносять до умовного "проукраїнського" крила в адміністрації Трампа, на відміну від того ж Віткоффа.
Так чи інакше, якщо Трамп поставить руба питання територій перед Зеленським, на роздоріжжі опиниться вже український президент.
Зеленський і європейські лідери телефонують Трампу, травень 2025-го (фото: facebook.com/zelenskyy.official)
З одного боку, останніми днями він багаторазово заявляв про те, що Україна своїх територій віддавати не буде, те ж саме озвучувалося в телефонних розмовах із Трампом. "Нам потрібні реальні переговори. Це означає, що вони можуть початися там, де зараз знаходиться лінія фронту. Контактна лінія – це найкраща лінія для розмови. Європейці підтримують це", – заявив Зеленський у неділю.
Будь-який суттєвий відхід від лінії фронту має колосальний потенціал для внутрішнього конфлікту. Подібної "зради" за всі три з половиною роки великої війни не було навіть близько. І співрозмовники видання в президентській команді це теж розуміють.
Уже зараз, щойно тема "обміну територіями" з'явилася в інформаційному просторі, у соцмережах точаться палкі дебати. Можна уявити їхній масштаб (з потенційним виходом в офлайн), якщо поступка територій зі сценарію перетвориться на реальність. Не тільки для команди Зеленського, а й для всієї України це може призвести до найсумніших наслідків.
Але чи можливі в принципі якісь компроміси? З цього приводу ясності немає, джерела РБК-Україна дають суперечливі сигнали.
У теорії, звісно, в обмін на таку вагому поступку, як здача території, можна спробувати отримати досить багато: насамперед, жодних обмежень на внутрішню і зовнішню політику України. По-друге, справді вагомі гарантії, найкраща з яких – зброя.
В адміністрації Трампа однією з таких бачать певні зобов'язання України перед США, аналогічні п'ятій статті Північноатлантичного договору – про колективну оборону країн-членів НАТО. Тобто, коли напад на одну країну вважається нападом і на її партнерів. Утім, у дієвості п'ятої статті є великі сумніви навіть у деяких чинних членів НАТО, що вже казати про її застосування до України в якомусь гібридному форматі.
Ще більш ефемерною виглядає інша гарантія, озвучена Віткоффом, – якесь "законодавче зобов'язання" Росії більше не нападати на Україну і Європу. Вага такого зобов'язання не перевищуватиме "гарантій", передбачених Будапештським меморандумом.
Сам Віткофф займається темою російсько-української війни порівняно недавно. Інакше він міг би згадати заяву глави МЗС РФ Сергія Лаврова від червня 2022 року: "Ми ні на кого не нападали". Так "не нападати" країна-агресор може ще багато разів, і жодні "законодавчі зобов'язання" тому апріорі не перешкода.
Але донести всі ці аргументи до Трампа, до того ж так, щоб не вивести його з себе – завдання з трьома зірочками. Тому сьогодні, можливо, на Зеленського чекає один із найскладніших днів усієї великої війни.