19 липня своє 54-річчя відзначає легендарний український боксер Віталій Кличко. ZAXID.NET пропонує декілька цікавих фактів із життя спортсмена, успіхи якого на рингу досі вражають шанувальників цього виду спорту. Колишній боксер, який нині є мером Києва, відомий не лише спортивними та політичними досягненнями, а й своїми цитатами, які стали вірусними в інтернеті.
Народився Віталій Кличко 1971 року в селі Біловодському на території колишньої Киргизької РСР. Батько – Володимир Родіонович (1947-2011), генерал-майор Військово-повітряних сил України, військовий аташе посольства України в Німеччині та НАТО, учасник ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Отримав велику дозу радіоактивного опромінення, що призвело до передчасної смерті. Мати Надія Ульянівна (уроджена Буліно) – вчителька початкових класів. У Віталія є молодший брат Володимир, який також став легендарним боксером.
Через професію батька родина Кличків часто переїжджала, а з 1985 року осіла в Україні. Тут Віталій почав серйозно займатись спортом.
Віталій закінчив київську середню школу і планував стати військовим льотчиком, але в училище його не взяли через високий зріст. Як наслідок, він пішов працювати на Київський радіозавод учнем слюсаря-інструментальника. Далі прийшов час йти в армію – завдяки захопленню спортом його призвали до Спортивного клубу армії Київського військового округу.
Після служби Віталій вступив до Переяслав-Хмельницького педагогічного інституту, який закінчив у 1995 році, здобувши спеціальність «Викладач фізичного виховання». Потім Кличко вступив до аспірантури Національного університету фізкультури та спорту, а в 2000-му захистив кандидатську дисертацію на тему «Методика визначення здібностей боксерів у системі багатоетапного відбору». У 2011 році він здобув ступінь магістра за спеціальністю «Управління суспільним розвитком» в Національній академії держуправління при Президентові України.
Свою спортивну карʼєру Кличко розпочав із кікбоксингу. Коли родина переїхала до Києва, Віталій тренувався в секції, що діяла при заводі «Електромаш». За пʼять років завзятих тренувань йому вдалося увійти до найкращих кікбоксерів України. Він шість разів ставав чемпіоном світу – спочатку двічі серед любителів, а потім чотири рази серед професіоналів. Виступав у надважкій вазі.
На кікбоксерському рингу Кличко провів 35 поєдинків – 34 із них він виграв (22 достроково). Єдина його поразка як кікбоксера – це нокаут від британця Пола Ріда.
Після успішного періоду в кікбоксингу Кличко вирішує зосередитись на боксі. У статусі аматора він провів 95 боїв і здобув 80 перемог (72 нокаутом). У 1995 році Віталій став чемпіоном світу з боксу серед військовослужбовців. Він навіть мав брати участь в Олімпіаді в Атланті, але у нього виявили позитивний тест на стероїди, які він застосовував для лікування травми. Замість нього поїхав Володимир Кличко, який виграв золото ОІ-1996.
У 1996 році брати розпочали професійну кар’єру, уклавши контракт із Universum Box-Promotion. Вони тренувалися у Німеччині під керівництвом тренера Фріца Здунека. Там проходили і перші бої.
Особливістю Віталія у цей період була невелика тривалість поєдинків – мало який свій бій він не вигравав нокаутом чи технічним нокаутом. Його імʼя навіть внесено до Книги рекордів Гіннеса за перемогу в 26 боях за найменшу кількість раундів (зазвичай їх було не більше двох).
У 1998 році Віталій переміг американця Діккі Райана і завоював титул інтерконтинентального чемпіона світу за версією WBO.
Згодом Кличко-старший нокаутував німця Маріо Шіссера та завоював вакантний титул чемпіона Європи EBU. У своєму 25-му поєдинку він нокаутував Хербі Хайда та став чемпіоном світу за версією WBO. Однак у 2000 році під час бою з Крісом Бердом Віталій пошкодив плече, і команда Кличка відмовилася від продовження бою – таким чином у його біографії боксера-професіонала зʼявилася перша поразка.
У 2000-2002 роках Віталій продовжував підніматися на вершину світового боксу, перемігши доволі сильних Тімо Хоффманна, Орліна Норріса, Росса Пʼюріті, за що отримав прізвисько «Доктор Залізний Кулак».
У червні 2003 року Кличко замінив Кірка Джонсона, який отримав травму, для бою з британцем Ленноксом Льюїсом (ЗМІ називали цей бій «битвою гладіаторів»). На жаль, перемогти українцеві завадила травма – у третьому раунді Льюїс прямим правим ударом розбив надбрівну дугу Віталію, обличчя Кличка залило кровʼю.
Внаслідок цього розсічення у перерві між 6-м та 7-м раундами бій було зупинено, а Льюїсу було присуджено перемогу технічним нокаутом (Кличко не погодився з рішенням рефері та вимагав продовження бою). Цікаво, що на суддівських картках за підсумками 6 раундів Кличко вів 58:56. Щобільше, Леннокс навіть пообіцяв Віталію матч-реванш, але так і не достримав свого слова.
Після бою з Льюїсом Кличком провів ще три поєдинки, в яких переміг Кевіна Джонсона, Корі Сандерса та Денні Вільямса.
У грудні 2005-го після чергової травми Віталій оголосив про завершення кар’єри боксера, однак у 2008 році вийшов ще раз на ринг і технічним нокаутом здолав нігерійця Семюела Пітера. Далі він переміг Хуана Гомеса, Кріса Арреолу, Кевіна Джонсона (встановив рекорд викинутих джебів за поєдинок у надважкій вазі – 749), Альберта Сосновскі, Шеннона Бріггса, Одланьєра Соліса, Томаша Адамека та Дерека Чісору.
Свій останній бій Віталій провів у 2012 році у Москві проти Мануеля Чарра. Результатом зустрічі стала перемога Віталія технічним нокаутом у 4-му раунді. У 2016-му спортсмен отримав від Всесвітньої боксерської ради титул «вічного» чемпіона у важкій вазі. Загалом Віталій на професійному рингу провів 43 поєдинки: 41 перемога (38 нокаутом), 2 поразки.
Український боксер зробив дуже багато для розвитку та популяризації спорту на батьківщині. Зокрема, у 2005 року було засновано промоутерську компанію K2 Promotions, яка спочатку займалася організацією поєдинків лише братів Кличків, але вже 2007 року вийшла на український ринок професійного боксу.
У 2005 році Кличко став радником президента України Віктора Ющенка. На виборах 2006 року Віталій одночасно балотувався у народні депутати України (під № 1 списку блоку ПОРА-ПРП), у депутати Київради та на посаду мера Києва. У результаті отримав лише мандат депутата законодавчого органу столиці, очолив групу імені себе. На виборах міського голови посів друге місце, поступившись Леоніду Черновецькому, але обійшовши ексмера Києва Олександра Омельченка.
На дострокових виборах столичної влади у травні 2008 року балотувався на посаду мера, однак посів лише третє місце, поступившись Леоніду Черновецькому та Олександру Турчинову. Водночас Кличку знову вдалося провести до Київради свій блок.
На парламентських виборах 2012 року його партія УДАР за результатами голосування посіла третє місце після «Партії регіонів» та «Батьківщини», набравши 13,96% голосів виборців (42 мандати). Сам Кличко увійшов до складу комітету ВР з питань державного будівництва та місцевого самоврядування.
На дострокових виборах президента 25 травня 2014 року Кличко балотуватися не став, підтримавши кандидатуру Петра Порошенка. На цю ж дату було призначено позачергові вибори київського міського голови та депутатів Київради, за результатами яких Кличко став мером столиці (за нього віддали голоси 56,7% киян), а його партія УДАР отримала більшість у Київраді. 5 червня 2014 року Віталій Кличко склав присягу мера Києва.
На місцевих виборах восени 2015 року знову балотувався на посаду мера Києва. За результатами першого туру 25 жовтня набрав 40,57% голосів виборців, і разом із Бориславом Березою, який заручився підтримкою 8,87% киян, вийшов у другий тур. У другому турі 15 листопада Кличко переміг – за нього проголосували 66,5% виборців, за Березу – 33,5%. 23 січня 2015 року Віталія Кличка обрано головою Асоціації міст України, до нього цю посаду обіймав Юрій Вілкул.
25 жовтня 2020 року втретє виграв вибори мера Києва, перемігши в першому турі з результатом 50,52% голосів.
За інформацією ЗМІ, серед тих, хто допомагав братам Кличкам на шляху до слави, були кримінальний авторитет, керівник найбільшого бандитського угруповання в Україні Віктор Рибалко (на прізвисько «Рибка») і колишній газовий магнат, який втік до Росії, – глава «Нафтогазу України», київський депутат Ігор Бакай.
За чутками, вищезгадані персонажі зобов’язувались вкладати гроші у спортсменів, а ті, своєю чергою, мали довічно виплачувати їм половину з усіх своїх доходів: гонорарів, отриманих за бої, рекламну діяльність, книговидавництво та ін. Цікаво, що Віталій не заперечує свого знайомства із цими особистостями, але заперечує будь-яке відношення до становлення їхньої із братом спортивної карʼєри.
Віталій Кличко також потрапляв у сексуальний скандал, коли хакери зламали його поштове листування і злили в мережу інформацію про те, що одружений спортсмен має безліч романів і коханок. Щобільше, стверджувалось, що у 2013 році Зоряна Вишинська народила від Кличка позашлюбну дитину.
Починаючи з 2019 року Віталій Кличко на посаді мера регулярно потрапляє у гучні тендерні скандали – його неодноразово звинувачували у незаконній забудові Києва та «зливі» тендерів наближеним компаніям. Зокрема, Кличка та його заступників звинуватили в розкраданні коштів при реконструкції Шулявського мосту (у жовтні 2019-го навіть було відкрито кримінальне провадження щодо цього). Кияни часто критикують Кличка за незадовільну роботу на посаді мера, комунальні проблеми та незаконні забудови.
З 26 квітня 1996 року мер Києва перебував в офіційному шлюбі з колишньою фотомоделлю та спортсменкою Наталією Єгоровою. У родині Кличків троє дітей – Єгор-Денієл (2000 р. н.), Єлизавета-Вікторія (2002 р. н.) та Максим-Олександр (2005 р. н.).
Влітку 2022 року Кличко повідомив, що розлучається із дружиною. За словами політика, подружжя давно не жило разом. Старший син Віталія нині навчається в Лондонському університеті та вивчає бізнес-менеджмент. Донька є студенткою одного з університетів Амстердама та вивчає там психологію, а молодший син живе у Франції і виступає за баскетбольний клуб Монако та молодіжну збірну України.
