Анастасія Позднишева з Дніпра — реконструкторка епохи вікінгів, ткаля та дослідниця стародавніх технік рукоділля. Вона не лише створює одяг і прикраси за зразками археологічних знахідок, а й відроджує мистецтва, які у сучасному світі вже майже зникли. Одне з таких — в’язання однією голкою, або “nalbinding”. Про це розповідає “Наше місто”.
(архівне фото Анастасії Позднишевої)
Сьогодні більшість асоціює в’язання зі спицями чи гачком. Проте обидва ці інструменти з’явилися порівняно недавно: спиці — у XIII столітті, гачок — лише у XVI–XIX. Тоді як в’язання голкою відоме людству фактично з середини з VII століття до нашої ери.
«Найстаріший виріб у цій техніці — сіточка для волосся, знайдена в печері Нахаль Хемар в Ізраїлі. А згодом зразки одягу та аксесуарів знаходили в Єгипті, Перу, Китаї. Усе завдяки сухому клімату, що зберіг тканину», — пояснює Анастасія.
(Шкарпетка з Йорка, Англія, 10 століття; фото з відкритих джерел)
(Шкарпетки з Єгипту, 300-500 рік; фото з відкритих джерел)
Цю техніку по Європі поширили паломники, які з християнством несли й в’язані речі. Уже з IX століття “nalbinding” міцно укорінився в країнах Балтії та Скандинавії.
У в’язанні головний інструмент, крім голки, — великий палець майстрині. Саме навколо нього формуються петлі, через які протягується нитка.
«Це техніка по колу. Нитка протягується відрізками, а не з клубка, бо через замкнені петлі клубок не пройде. Тому кожен шматок доводиться приєднувати заново. Але саме це робить виріб унікальним — у ньому немає вузлів», — каже Анастасія.
(архівне фото Анастасії Позднишевої)
Такі речі відрізняються особливою фактурою: вони еластичні вздовж і щільніші в ширину, теплі й приємні на дотик.
Інструменти для “nalbinding” виготовляли з дерева, кістки чи металу. Вони були товстішими за звичайні швейні голки, з тупим кінцем і кількома отворами.
«Гарна голка могла передаватися у спадок. Хоча зробити просту можна було й власноруч, за допомогою ножа. Це показує, що ремесло було доступним кожному — і жінкам, і чоловікам», — розповідає ткаля.
(Декілька сучасних взірців різних стилів в’язання голкою; фото з відкритих джерел)
У середньовіччі вміння в’язати голкою було обов’язковим. Дівчину, яка не могла зробити пару рукавиць, вважали не хазяйновитою, а чоловік не вирушав у похід чи на риболовлю без саморобних теплих речей.
Серед виробів, які дійшли до наших днів, — рукавиці, шкарпетки, шапки. У Скандинавії вони часто мали ще й орнаменти чи вишивку.
«У цій техніці понад 50 способів в’язання. Наприклад, коптський спосіб найбільше нагадує сучасне в’язання спицями. А ще ці вироби майже неможливо випадково розпустити — щоб розібрати, треба стільки ж часу, скільки витратили на виготовлення», — пояснює Анастасія.
(Фінська рукавичка, 19 століття; фото з відкритих джерел)
(Норвезька етнографія, Телемарк 1830 рік; фото з відкритих джерел)
Речі робили з овечої вовни, інколи жорсткішої — з коров’ячої, кінської чи навіть людського волосся. Після в’язання їх ущільнювали гарячою водою й начісували, щоб створити додатковий ворс.
В Україні ця техніка, на жаль, не збереглася — ґрунти не дозволяють зберегти текстильні знахідки. Але майстрині, як Анастасія Позднишева, повертають її до життя.
«Для мене це не просто рукоділля, а спосіб доторкнутися до історії. Коли тримаєш у руках виріб, зроблений за давніми техніками, відчуваєш зв’язок із людьми, які жили тисячі років тому», — каже вона.
(Сучасна робота. Трипалі рукавички; архівне фото Анастасії Позднишевої)
Анастасія демонструє свої роботи на фестивалях середньовічної культури, проводить майстер-класи й навчає охочих. Її мрія — поширити знання про “nalbinding” і зробити так, щоб ця унікальна традиція знову жила в Україні.
Техніка, якій понад сім тисяч років, сьогодні повертається завдяки ентузіастам. Історія Анастасії Позднишевої — приклад того, як давні ремесла можуть стати не лише хобі, а й частиною культурного відродження.
Категорія: Новини Дніпра, Новини Культури Дніпра, Суспільні та соціальні новини Дніпра, Тема дня
Позначки: Головне, Дніпро, культурне життя дніпра, новини культури
