Міністерство культури та стратегічних комунікацій внесло весільний обряд «заплітання долі» до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Такий звичай здебільшого побутує у Стрийському районі на Львівщині, а також інших регіонах України з певними місцевими особливостями. На сайті МКСК розповіли, як і коли цей ритуал проводять.

Обряд «завивання віночка» проводять перед весіллям, зазвичай у четвер чи п’ятницю. Його здійснюють, щоб передати родинні цінності, побажати молодому подружжю щасливої долі, вшанувати природу та виявити повагу до батьків. Плетіння віночка супроводжується обрядовими текстами і піснями.

«Вважається, що віночок і доля мають бути зшиті суцільною ниткою без вузликів – тоді життя подружжя буде спокійним і безконфліктним. Вінок та долю плетуть тільки тим, хто вступає у шлюб уперше», – пояснюють у МКСК.

Спочатку наречені, дружки та дружби йдуть в ліс чи на луг збирати барвінок, співаючи обрядові пісні. Вимиті та висушені рослини несуть до церкви освятити. Молоді йдуть до сповіді. Після цього вносять обрядові символи – барвінок, весільний коровай, «колачі», зерно, мед та солод.

Батьки нареченої беруть участь у ритуальному розплітанні коси, розчісуванні волосся нареченої, заплітанні та прикрашанні його барвінковим віночком з колача. Це підготовка доньки до заміжжя.

«Кульмінаційним моментом є ритуал “посаду”, що символізує остаточне поєднання двох родів. Він включає викуп “барвінкової долі”, виголошення “прощі” молодими, батьківське благословення та громадське схвалення шлюбу з частуванням гостей (обряд “дарин”)», – розповідають етнографи.

Після цього батьки нареченої передають «барвінкову долю» – кладуть під іконами або на стіл перед молодятами велику гірлянду з барвінку та запашних квітів. До цього моменту її ховали від лихого ока. У деяких селах вінки для нареченої та нареченого плетуть окремо в них вдома, а тоді разом плетуть спільну «барвінкову долю». Після весілля подружжя зберігало вінки як оберіг сімейного щастя.