У червні за Трійцею приходить ще одне з найдавніших свят нашого народу — Івана Купала. За новоюліанським календарем дата припадає на 23−24 червня (а за григоріанським — з 6 на 7 липня).
У чому полягають купальські ритуали, яку атрибутику мало старослов’янське свято та як використовувалися окремі елементи в обрядах, «ФАКТАМ» розповіла Ніна Главацька, етнографиня, старша наукова співробітниця відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України.
- Свято Івана Купала приурочене до літнього сонцестояння — моменту, коли Сонце сягає найвищої точки на небі, символізуючи максимальну силу життя, — уточнює Ніна Главацька. — Наші предки пов’язували з ним саме існування, тож Сонце набувало сакрального значення.
Первинно це було язичницьке свято на честь Купайла — бога шлюбу, роду, врожаю. Згодом його поєднали з християнським Різдвом Івана Хрестителя, і виникло обрядове дійство із подвійною назвою — Іван Купало. Назва може походити як від імені божества, так і від слова «купатися», або ж грецького «βαπτιστής» — занурювач, одного з імен Іоанна Хрестителя.
Свято Івана Купала припадає на дні літнього сонцестояння — 20 або 21 червня, залежно від того, чи рік високосний. Цей період вважається межею: до нього день зростає, а після — поступово зменшується. Хоча обрядова частина свята має прив’язку до астрономічного явища, фактичне святкування не збігається з ним точно.
Традиційно Івана Купала відзначають у ніч перед днем Івана Предтечі (того самого, що охрестив Ісуса Христа у водах Йордану). В Україні після календарної реформи 2023 року свято почали відзначати за оновленим стилем — у ніч з 23 на 24 червня. Цього року — вже вдруге.
Християнська церква встановила святкування Різдва Іоана Хрестителя ще у IV столітті н.е. В українських джерелах перша згадка про Купальське свято міститься у Волинському літописі за 1262 рік — там йдеться про події «напередодні Івана дня на самі купалья». Також є напис «На Купалиѧ» на графіті № 78 у Софійському соборі Новгорода (кінець XI — початок XII ст.), хоч і без конкретного контексту.
- З приходом християнства на наші землі язичницькі обряди адаптувались під нову релігійну традицію, але не зникли — вони трансформувались, закріплювались і набували локальних відмінностей, — продовжує етнографиня. — Століттями традиції змінювались, а на початку XX століття почали поступово занепадати. Найкраще вони збереглися на Поліссі — одному з найархаїчніших слов’янських регіонів.
Сьогодні купальські обряди існують здебільшого у формі театралізованих заходів. Їхній магічний зміст практично втрачено, натомість вони мають переважно мистецький характер. Утім, обрядовість досі ґрунтується на язичницьких уявленнях і спрямована на забезпечення здоров’я, створення щасливої родини, збереження врожаю й добробуту.
Купальська обрядовість зосереджена довкола трьох стихій — води, вогню та рослинності. Їхнє поєднання символізує народження життя. Вогонь — чоловіче начало, вода — жіноче, а зелень — уособлення достатку.
До нашого часу дійшли основні купальські обряди та ритуальні дійства. Зокрема плетіння дівочих вінків і пускання їх на воду; вшанування купальського деревця Марени з водінням хороводів; розпалювання багаття й стрибання через вогонь; ритуальне купання; спалювання солом’яного опудала; спільна вечеря громади.
- Ніч напередодні Івана Купала — передусім свято молоді й кохання. Втім, до святкування долучалися всі: і старші, і малі. Молодиці приносили на спільну вечерю вареники чи інші страви, а після частування починались танці. Часто жінки також допомагали «наставляти» купальське деревце — Марену, а також долучалися до розпалювання святкового вогнища.
Місце для святкування готували заздалегідь: прибирали, застеляли зеленню, прикрашали вінками й квітами. Обряди проходили на узвишші або біля водойми — річки, озера чи ставка. Там встановлювали головних «дійових осіб» свята — Купайла й Марену. Центральним символом був купальський вогонь — уособлення Сонця.
Марену виготовляли дівчата в одній із хат: посеред приміщення ставили велику гілку (вербову, вишневу, рідше — березову, кленову чи соснову) з трьома сучками — для голови й рук. Під купальські співи її оздоблювали вінками, квітами, стрічками, намистом. Хлопці намагалися пробратися до хати й викрасти Марену, дівчата ж їх не пускали — між ними точилися жартівливі «перепалки».
Згодом одну з дівчат обирали носійкою Марени — їй клали на голову вінок, і вона несла деревце за село і встановлювали на місці святкування. Дівчата водили хороводи й співали навколо неї. Хлопці тим часом виготовляли Купала — солом’яну ляльку в людський зріст. Її робили з тички та перекладини, обмотували соломою, одягали у сорочку, штани, бриля, давали до рук батіг або кий, додавали бороду й вуса. Після водіння хороводів навколо Марени починалися ігри й обряди біля вогнища.
- Після заходу сонця дівчата плели вінки з квітів і зілля як символ своєї дівочої цноти, — продовжує Ніна Главацька. — У коси вплітали запашні трави — любисток, м’яту, барвінок, канупер (пижмо), васильки, руту, дерезу, резеду, сокирки. Кожна рослина мала значення: дереза — «щоб хлопці липли», любисток — «для любощів».
Дівчина, яка втратила цноту, не плела вінка і не брала участі в обрядодіях. Натомість дівчата заквітчували шапки й брилі тих хлопців, з якими мали взаємні симпатії.
Головним обрядовим елементом був вогонь. Його розпалювали зібраним у селі старим ганчір’ям, кошиками, поліном — вірилось, що разом із цим згорає «нечиста сила», а сам вогонь вважався запліднюючим.
Хлопці, а потім і дівчата, поодинці або в парах, стрибали через багаття. Це вважалося актом очищення та зміцнення здоров’я. Особливою честю було тричі перестрибнути полум’я: високо — на врожай, спритно — на силу, зачепив дрова — до негараздів. Якщо хлопець і дівчина перестрибували в парі, тримаючись за руки — віщувалося майбутнє весілля.
Через вогонь іноді проводили худобу — на здоров’я. А сорочка хворої дитини, спалена у вогнищі, мала допомогти в одужанні. Стрибали і жінки, й чоловіки. А в деяких селах на завершення у воду з пагорба запускали запалене дерев’яне колесо — символ Сонця.
Після хороводів хлопці «роздягали» Марену й кидали гілку у воду, а потім веселощі переходили в обливання: сухим лишатись «негоже». Разом із Мареною топили й Купала — попередньо підпалюючи його. За легендою, в цю ніч святкували «весілля» води й вогню — двох стихій, що символізують жіноче й чоловіче начала. У давнину це означало початок шлюбного сезону. Часточки деревця й досі господині розкладають по городу — «на врожай».
Опівночі дівчата вирушали ворожити: пускали на воду вінки з прикріпленими свічками. Їхній рух тлумачили як провіщення долі: рівне плавання — до заміжжя, потоплення — до самотності. Деякі запускали парні віночки: якщо сходились — бути парі. Хлопці стежили, впізнавали свої вінки й ловили їх, а тоді розшукували дівчину, щоб поцілувати.
Найсміливіші йшли шукати чарівну квітку папороті чи тирлич-зілля — «траву кохання», що відкриває шлях до скарбів. Казали: хто доторкнеться — отримає дар зцілення й чародійства.
У ніч Івана Купала, за віруванням, пробуджуються духи: Лад — добрий охоронець роду, а також русалки, мавки, домовики й інші істоти. Щоб уберегтися, господарі обтикали хати полином і осиковими кілками, залишали біля воріт сокиру, а жінки окурювали двір торішнім зіллям. Дівчата прикріплювали до себе часник.
Вірили, що в цю ніч рослини й вода набувають цілющих властивостей. 24 червня вважали найліпшим для збору лікувального зілля. Удосвіта дівчата несли воду з криниці — мовчки, щоб нікого не зустріти, й умивались нею «на вроду». Мати готувала трав’яну купіль для волосся, а вся родина ходила босоніж по росі. Жінки збирали росу з капустяного листя — нею лікували рани й очі.
Від обіду дівчата йшли за тирличем. Вважалося, що на Купала рослини наділені особливою силою, бо «їх сіяли русалки». Навіть у регіонах, де свято не святкували, — приміром, на Буковині — трави збирали саме цього дня, відомого як Івана Зільника. Зранку старші жінки вирушали в поле, дотримуючись тиші, примовлянь і молитви — особливо цінували зілля, зібране «при росі» до сходу сонця. Зібрані трави зберігали до Спаса й Маковея, освячували в церкві.
Нагадаємо, як відзначають свято Петра й Павла та що суворо забороняється робити цього дня.
