Скільки вимірів у часі / © unsplash.com
У своїх дослідженнях він висуває сміливу ідею: саме час, а не простір, є основною базою, на якій тримається структура Всесвіту. При цьому просторові координати розглядаються як похідні більш глибинної, багатовимірної часової реальності. Хоч ця концепція кардинально відрізняється від звичних нам уявлень, вона має надійну наукову підтримку, про що повідомляє видання IFLScience.
Ідея багатовимірного часу не є цілковито новою — подібні гіпотези вже виникали у фізиці, проте переважно залишалися чисто теоретичними математичними моделями. Унікальність підходу Клетечки полягає в його зв’язку з реальними експериментальними спостереженнями. Зокрема, він продемонстрував, що розрахункові значення мас деяких фундаментальних частинок, таких як електрон і топ-кварк, за його моделлю співпадають з отриманими в експериментах даними. Ці збіги надають його теорії вагомих підстав для подальшого вивчення та практичного застосування.
Згідно з цією моделлю, три осі часу утворюють фундаментальну основу, на якій будується просторовий вимір. Один із цих часових напрямків відповідає звичному лінійному перебігу часу, тоді як два інших відкривають можливість існування паралельних варіантів однієї й тієї ж події. Це нагадує ідеї мультивсесвітів із наукової фантастики, але тут вони отримують реальне фізичне підґрунтя.
За словами Клетечки, додаткові часові виміри стають помітними лише в екстремальних умовах — на квантовому рівні або у масштабах космосу, що пояснює їхню відсутність у повсякденному досвіді. Втім, їхній вплив може проявлятися у вигляді невеликих відхилень між швидкістю світла та гравітаційними хвилями. Дослідник вважає, що такі аномалії можуть бути виявлені вже найближчим часом у рамках сучасних та майбутніх експериментів.
Ще однією важливою перевагою цієї нової моделі є збереження логіки причинно-наслідкових зв’язків. Незважаючи на те, що три часові виміри можуть породжувати складну і багатовимірну послідовність подій, у теорії Клетечки принцип — причина завжди передує наслідку — залишається непорушним. Це усуває одну з ключових проблем, яка часто виникає в інших схожих гіпотезах, де через складність часових структур з’являлися парадокси.
Якщо ця концепція знайде експериментальне підтвердження, вона може стати значним кроком уперед на шляху до довгоочікуваного об’єднання квантової механіки з гравітацією — надзвичайно важливої мети, якої намагаються досягти фізики вже десятиліттями.
