На самому початку жовтня відзначаємо Всесвітній День людей поважного віку, день, коли ми низько вклоняємося тим, хто несе мудрість поколінь, як найдорожчий скарб.
Щоб зберігати якомога довше когнітивні здібності – мозку потрібні свої вправи. Дуже сприяють підтриманню ясного мислення інформаційні технології. До того ж зараз розумітися на них – це вже необхідність та умова власної безпеки.
Саме тому Ольга Орлова та Сергій Азєєв з факультету журналістики ОНУ ім. Мечникова розкрили секрети тренінгу «Інформаційна гігієна в умовах війни» — як розпізнавати фейки, як стояти міцно на інформаційному фронті.
3 жовтня вони ж запросили на заняття «Технології GOOGLE у повсякденному житті», де літні друзі з ентузіазмом опановували цифровий світ, ніби діти, що вперше тримають ключ від скарбниці.
А для здоров’я тіла головне – це рух. Тож коли барви осені прикрасили парк ім. Т.Г.Шевченка, він став серцем свята: руханка розігнала осінній холод, богатир Микола Пасічник з вихованцями демонстрував силу духу, а богатирська каша зібрала всіх за одним столом — наче родина.
Третя невід’ємна складова довгого та якісного життя – соціальна інтеграція. Людям потрібне спілкування, спільні справи. Й кому як не одеситам на цьому розумітися.
Фестиваль у цьому році розквітнув днями, сповненими сенсу й любові. У бібліотеці ім. Франка Лариса Борівська провела психотерапевтичний майстер-клас «Птах мого роду» — там, серед тих, хто втратив найдорожче, учасники торкалися родових ниток, знаходячи силу в спогадах і надії.
А ще були флешмоб, дефіле моделей елегантного віку, фотосушка — усе це лунало сміхом і оплесками, а ярмарок ручної роботи зібрав кошти для ЗСУ.
Ольга Філіппова, голова «Всеукраїнського союзу активного довголіття «Айті-бабусі», каже:
— Подивіться — тут люди золотого та срібного віку поруч із молоддю… Усіх нас зараз єднає найважливіше: непохитна віра в нашу Перемогу, гасло «життя триває» та невичерпний оптимізм. Віра в серці — це основа для кожного. А ще — прагнення зберігати внутрішній спокій, долати труднощі й згуртовуватися. Саме заради цього ми й організовуємо наш фестиваль.
Емоції переповнювали: дефіле, де люди золотого віку перетворювалися на зірок подіуму, танці, що кружляли, як спогади про юність, і сльози, коли приймали подарунки в лікарні — «іноді без сліз неможливо бачити, як приймають ці люди наші дарунки… іноді навіть руки цілують. Бо багатьох з них взагалі ніхто не відвідує». Фестиваль став не просто подією — це обійми душі, де війна відступає перед силою єднання. Третій рік у часи повномасштабної агресії, і все ж — радість, бо життя — як книга, де після темряви завжди сходить сонце.
…Як і завжди, під час фестивалю «Планета довгожителів» відбулася соціальна акція «Чужих стариків не буває» — візит до психіатричної лікарні на вул. Віталія Нестеренка, де волонтери несли м’які смаколики, ліки, памперси. Там, у тих очах, що давно забули про гості, сльози радості котилися по щоках — бо тепло рук, слово підтримки варте більше за золото.
А ще один день фестивалю приніс ворушливе свято для дітей Другої Світової — тих, хто пережив пекло, але й досі несе в серці казку.
Дякуємо «Айті-бабусям» за це диво, за те, що нагадують: вік — це не кінець, а початок нової глави. Бо на Планеті Довгожителів ми всі — вічні мандрівники, повні любові й надії…
