Зараз так спекотно, що містян тягне до води. Але офіційні пляжі закриті через воєнний стан, на входах висять щити «Купатися заборонено». Тож містяни масово розтікаються на «дикі» береги: кар’єри, плеса, ставки. Давайте подивимося разом, що коїться на неофіційних, але популярних місцях відпочинку.

Свою “ревізію” почала зі дзвінків в відповідні служби. У департаменті екології розповіли, що час від часу перевіряють окремі водойми, але системного моніторингу для кар’єрів і плес немає. У департаменті парків та рекреації розвели руками: їхні щоденні зусилля зосереджені на вже облаштованих парках, тож про стан озер і кар’єрів нічого конкретного сказати не можуть.

Отже, головний ревізор дніпровських водойм – сьогодні – я. 

Щоб не блукати навмання, я окреслила для себе «мапу» штучних міських водойм. Це: кар’єри (Краснопільський, Одинківський, Новоолександрівський, Таромське, Червоний Камінь та інші); плеса й затоки заплави Дніпра (Ломівське плесо, Фрунзенська затока); і ставки/технічні водосховища біля промзон та в межах дачних кооперативів. Походження в них різне – гірничі роботи, забір піску чи глини, колишні технічні чаші…Але сьогодні всі вони фактично працюють як рекреація: тут рибалять, засмагають і намагаються плавати. З огляду на заборону купального сезону потік людей сповзається саме сюди.

Я побувала на трьох з перелічених локацій: озері Курячому, Ломівському плесі, що на “Фрунзенській” затоці та на кар’єрі на Червоному Камені. І тепер ділюся з вами, що бачила, що чула від місцевих, та що спостерігала на березі й у воді. 

Я поїхала на Куряче озеро ввечері, коли спека вже трохи спала. Уздовж дороги дачні паркани, вздовж яких подеколи їздять автівки. Замість доріжки – вибоїста ґрунтівка і сліди вчорашніх вогнищ. 

Перше, що бачу на березі – декілька рибалок: сидять на стільчиках у тіні дерева, чекають на улов. Одразу помічаю контраст: місце красиве, але неохайне. Вздовж берега валяються одноразові стаканчики, обривки пакунків, шматки поліетилену.

Вода, утім, виглядає “живою”. На поверхні весь час круги, хоча дощу нема, і за кілька хвилин підтвердження прилітає від рибалок: “Сом тут є, і щука заходить. Карпи, карасі, навіть окуні”. Питаю, як улов? У відповідь стискають плечима: “На удачу”. Поки говоримо, на воду сходить невелика зграя качок, а за ними ті самі “курочки”, на честь яких начебто водойма отримала свою назву: водяні пташки з червоними лобиками й білими бічними смужками – дрібні, метушливі, дуже схожі на качок, але не качки.

Довкола стіна очерету: його тут дуже багато, і він шурхотить, коли дмухає вітер. У траві безугавно дзижчать цвіркуни, з очерету відповідає хор невидимих птахів  короткі свисти, трелі, переклички. Я ловлю себе на думці, що якби не сміття під ногами, тут неабияк спокійно: вода дзеркалить небо і втихомирює душу.

Пляжні ділянки тут  – умовно облаштовані смуги землі, де можна розкласти рушник і зайти у воду більш-менш без кущів під ногами. Бачу саморобне рибальське крісло, хтось змайстрував собі зі старого меблевого каркасу. Підходити було лячно, мені здається, там могли ховатися змії чи павуки. Табличок із режимом купання чи глибинами не бачу, рятувального поста теж. Я встаю на край і пробую воду рукою: прохолодна, чистіша, ніж очікувала, але з виразним запахом мулу. Ті самі рибалки застерігають: купатись трохи стрьомно. Якщо хочеться поплавати, краще їхати на Фрунзенський. Там чистіше. Хоча на протилежному березі якийсь чоловік вилазить з води і ніби цілком задоволений життям.

Я стою на піску, спостерігаю за озером і розумію, що купання тут дійсно на власний ризик. Втім, іншим живим істотам тут живеться привольно: птахи поводяться спокійно, риба гуляє, екосистема “дихає”. Та берег просить рук: прибрати сміття, дати людям урни, пройтися граблями по кромці, позначити умовний безпечний захід в воду, почистити кілька метрів дна від мулу й сміття. Стало б значно зручніше. Хоча, можливо, і не варто тут нічого робити. Лише сміття прибрати і лишити красиве “дике” озеро.

Є і хороші новини. Не дивлячись на те, що озеро дуже брудне після відпочивальників – фахівці департаменту екологічної політики Дніпровської міськради не виявили в озері жодних скидів нечистот. 

Отже, купатися не варто, але помочити ноги – те, що треба.

Що ж, раз так радять “Фрунзенський” – їду. Я прибула сюди опівдні й відразу побачила дві різні точки тяжіння: один пляж на самому плесі й ще один на протоці з Дніпра, що впадає в озеро. Людей – “море”. На піску – рушнички, пісочні замки, всі сміються, щось жують, відпочивають. 

Від води не смердить і це вже плюс для такого навантаженого місця. Та назвати її дуже прозорою язик не повертається: далі, ніж на півтора метра, дно розчиняється у мутнуватому зеленкуватому серпанку. Але вода все одно виглядає чистішою, ніж на Курячому і запаху «цвітіння» теж не відчуваю. Але берег, на жаль, це зовсім інша історія, сміття знов багато. Пластикові кришечки, обривки пакетів, недопалки, вони вперто тримаються за траву й пісок. 

На березі є кафешка: пластикові стільці, тінь від альтанок. З одного боку добре, ніби з’являється інфраструктура, з другого – у мене в голові виникає банальне питання: а куди йдуть стоки з цього кафе? Окрема каналізація? Чи все ж у воду? Я не бачила жодних труб, що тягнулися б до води, але без офіційних пояснень це залишається підозрою й приводом для лабораторної перевірки.

Птаства майже не видно. На цьому людному відрізку немає ані качок, ані «курочок», які так упевнено почувалися на Курячому. Зате навколо пихато походжають голуби, підбираючи крихти між рушниками, не бояться ні дорослих, ні дітей. Вдалині  від гучних пляжів – рибалки. Кажуть, що тут береться карась і плотва. Показують руками «ось такого» розміру, усміхаються. Я дивлюся в прозорішу смугу ближче до берега й бачу, як маленькі рибки кружляють одна навколо одної.

Безпекова ситуація така сама: рятувальників я не бачу, розміток глибин теж. Але люди масово пірнають у воду. “Брід” вже всім місцевим зрозумілий.

Відійшовши від пляжу далі, я ловлю зовсім іншу картинку: озеро раптом розкривається: плесо ширше, береги нижчі, вода спокійніша. Красиво. Хотілося б обійти це колом, але частину берегової лінії перехоплюють паркани приватного сектору. 

Я приїхала сюди також ввечері, коли спека вже осіла і не плавила ні скель, ні мізків перехожих. З верхнього уступу кар’єр відкривається, як театральна сцена: темне озеро в рамці з різаних брил.

На березі розсілось чимало відпочивальників, але місцеві лише відмахуються «це ще небагато, на вихідних людей значно більше». Від найменших до найбільших: діти збирають камінці і граються, підлітки перевіряють, хто зробить більше бризків у стрибку, дорослі сидять ближче до тіні, слухають музику й дивляться в воду. Хтось розтинає кола в затоні, хтось гріє плечі на камені. На берегових каменях маленька собачка, боїться спустити лапки у воду.

Берег тут скелястий, з виступами й тріщинами. Вода біля каменів відливає зеленкуватим, далі темніє майже до чорного. Мене не полишає відчуття висоти,

навіть стоячи внизу, спиною відчуваєш, як над тобою нависають уступи.

Як на мене, цей кар’єр найнебезпечніший із тих, де я побувала. Дно йде різким обривом, без довгої мілководної смуги: робиш кілька кроків і вже глибоко, до дна не дістаєш навіть витягнутою ногою. Кажуть, глибина сягає до 20 метрів.

Улюблена розвага місцевих – стрибати зі скель. На відполірованих підошвами “полицях” звично шикуються черги сміливців. Ризик колосальний. Якщо не розрахувати траєкторію, можна не “долетіти” до умовно безпечної смуги й вдаритись об каміння. 

На скелях безліч написів, серед них трапляються імена. Найвідоміший приклад «скеля Ірочки». За місцевими легендами, дівчину на ім’я Ірочка нібито штовхнули у воду, і вона загинула. Подібних історій на цьому кар’єрі вистачає, проте шукачів адреналіну це мало зупиняє. Місцеві додають, мовляв, добре, коли стрибають із низьких «перевірених» уступів, але буває, що летять із найвищих, прямо над кронами дерев. Щоб пролетіти достатньо далеко, треба зібрати всю силу й точність – погодьтеся, екстрим того не вартий. Я ж і від себе, і від імені редакції категорично раджу не стрибати тут зі скель. 

Над кар’єром, на скелястому уступі, височіє ресторанчик. Я, зізнаюсь, занепокоїлась: чи не йдуть відходи з нього прямо у воду? На моє запитання місцеві майже хором зашикали й махнули рукою: «Ні в якому разі, у них окрема каналізація!». Схоже, прискіпливі бабусі тут усе перевірили задовго до мене. І загалом кар’єр справляє доволі охайне враження: сміття на береговій лінії тут найменше серед усіх місць, де я була.

Водночас кар’єр “живий”. Щойно я прийшла, побачила, як на прогрітих плитах сохне родина качок. Над водою зависають бабки, спалахують іскрами яскраві синюваті крила. На березі у віддаленні – рибалки. Вони нахвалюють різноманіття риби: карась, короп, амур, окунь, бичок. Щоправда, ані тут, ані на інших кар’єрах улову мені не показали всі саме тільки починали, коли я підходила з питаннями. Кажуть також, що у воді трапляються «черепашки» й навіть ящірки вздовж урізу. Але в темній воді та серед густого очерету їх складно розгледіти, треба ходити щодня.

Зате свій «улов» я все ж зробила, нехай і не рибальський. На камінні поруч з берегом вмостилися дві красиві, добряче вгодовані жаби. Вони завмерли поряд, ніби прийшли зі мною «метчити» образи – я ж недарма одягла на голову вушка, щоб приманити бодай якусь жабу. Успіх! Поки я роздивлялася їхні плямистi спинки, одна налякано стрибнула до води, злякавшись моїх  кроків.

Приходьте дивитися, дихати свіжим повітрям, сидіти на теплому камені, фотографувати захід, але краще не стрибайте.

Щодо купання – краще в перевірені місця. Наприклад, в аквапарки, про які ми писали ось тут! 

Отже, мій вердикт: міські водойми вже сьогодні є чудовими місцями для відпочинку. Єдине що – будь ласка, не залишайте після себе сміття!

Категорія: Новини Дніпра, Тема дня