Впродовж останніх років Київрада підтримала перейменування майже 300 вулиць, провулків, проспектів та площ, назви яких пов’язані з країною агресоркою та радянським союзом.
Також у межах дерусифікації змінила свою назву і вулиця відомого російського письменника Івана Тургенєва у Деснянському районі Києва.
Ще у червні 2022 року експертна комісія запропонувала включити вулицю до переліку київських об’єктів, назви яких пов’язані з російською федерацією або її союзниками.
У межах процесу деколонізації топоніміки було проведено рейтингове електронне голосування в додатку «Київ Цифровий», за результатами якого найбільшу підтримку серед запропонованих варіантів отримала назва «вулиця Михайла Осадчого». Нова назва запропонована на честь українського журналіста і письменника, дисидента, політичного в’язня СРСР, одного із засновників Української асоціації незалежної творчої інтелігенції Михайла Осадчого. Він вважається одним з найяскравіших і водночас найтрагічніших представників української інтелігенції XX століття, чия доля стала символом незламності національного духу.
18 січня 2024 року Київська міська рада офіційно ухвалила рішення про перейменування вулиці Тургенєва у Деснянському районі на вулицю Михайла Осадчого.
Майбутній поет та дисидент народився 22 березня 1936 року в селі Курмани на Сумщині в родині селян-колгоспників.
У 1958 році юнак закінчив факультет журналістики Львівського університету, працював редактором Львівської телестудії, а згодом — викладачем у тому ж університеті.
Його кар’єра розвивалася досить стрімко: Михайло був редактором університетської газети, заступником секретаря парторганізації факультету, інструктором Львівського обкому КПУ з питань преси, членом КПРС і Спілки журналістів України. У 1965 році, без аспірантури та наукового керівника, успішно захистив кандидатську дисертацію про Остапа Вишню.
Його поетичний дебют відбувся на шпальтах університетської газети, а перша збірка «Місячне поле» була знищена після арешту. У серпні 1965 року його звинуватили в «антирадянській агітації» та засудили до двох років таборів суворого режиму. У Мордовії, де він відбував покарання, працював столяром і серйозно захворів. Після звільнення не мав змоги прописатися у Львові, працював на комбінаті глухонімих.
Саме в цей період Михайло Осадчий створив біографічну повість про Остапа Вишню «Геній сміху, або зустріч із вождем» та повість «Більмо», яку передав на Захід через московських дисидентів. Видана у 1971 році, вона здобула міжнародне визнання і була перекладена на низку мов. За свідченням Надії Світличної, літературне опрацювання тексту здійснив Ярослав Ступак, який побажав залишитися в тіні.
У січні 1972 року поета заарештували вдруге — знову за «антирадянську діяльність», зокрема за «Більмо». На закритому судовому засіданні його засудили до семи років таборів особливо суворого режиму та трьох років заслання. У таборі він активно протестував, голодував, писав листи.
У 1977 році звернувся до Леоніда Брежнєва, а в 1978 — до американського народу, сенату та президента Джиммі Картера з проханням надати громадянство. Того ж року українська діаспора присудила йому літературну премію імені Івана Франка.
У 1979 році Осадчого заслали в село Милва (Комі АРСР), де він працював кочегаром і охоронцем. Після пожежі на складі, який він охороняв, проти нього порушили кримінальну справу. Андрій Сахаров перерахував необхідну суму, щоб уникнути ув’язнення, але кошти Осадчому не видали, і суд зобов’язав його сплатити частину збитків.
Після заслання Михайло Осадчий повернувся до Львова, де тривалий час не міг знайти роботу, працював вантажником, двірником, кочегаром. У листопаді 1987 року став співзасновником Української асоціації незалежної творчої інтелігенції, а з 1988 року — редактором самвидавного журналу «Кафедра». У грудні того ж року його побили невідомі, а згодом почали надходити телефонні погрози. У 1988 році його офіційно попередили про кримінальну відповідальність за «дармоїдство».
Всупереч переслідуванням, Осадчий не припиняв творити. З 1975 року вийшли ще три його поетичні збірки.
У 1991 році він захистив докторську дисертацію в Українському вільному університеті в Мюнхені, а у 1993 — став доцентом кафедри журналістики Львівського університету. Був почесним членом швейцарського ПЕН-клубу та членом Львівського відділення Спілки письменників України.
Михайло Осадчий помер 5 липня 1994 року у Львові. Його поховано на полі №69 Личаківського цвинтаря. Його життя — це історія незламного духу, боротьби за правду, свободу і гідність, а його творчість — свідчення сили слова, що не скорилося репресіям.
Повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.
У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно
До теми: Нові адреси Києва: провулок Надії Світличної у Дарницькому районі Києва.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»
