Хід ірано-ізраїльського збройного конфлікту, з одного боку, не міг не потішити українців. Адже один з ключових союзників російського агресора, один з компонентів «осі зла» – Іран – зазнав цілковитої поразки. Ба більше, виглядав фактично безпорадним перед обличчям високотехнологічної армії Ізраїлю. А коли у війну на боці ізраїльтян втрутилися ще й Сполучені Штати зі своїми супербомбардувальниками В-2 і протибункерними бомбами GBU-57 (MOP), то розгром став абсолютним. Принаймні так виглядало. І це вселяло надію, що розгромлений Іран ще довго буде не в стані військово допомагати Росії.

Чи були в цього конфлікту й негативні для України моменти? Безумовно. Світ (чи правильніше казати «цивілізований світ»), захоплений видовищними ракетними ударами ізраїльської авіації іранських ядерних і військових об’єктів, потужними бомбардуваннями американськими літаками, здається, зовсім забув про російське вторгнення в Україну. Хоча на цьому фронті не проглядається ні найменшого руху в бік примирення чи тим більше вгамування агресора. Радше навпаки, війна набирає нових обертів, Росія кидає всі свої сили й ресурси у ватру нового літнього наступу, намагаючись тепер захопити не лише чотири області, на які вона ще раніше претендувала – Донецьку, Луганську, Запорізьку й Херсонську, – а й сформувати «буферну зону на Харківщині й Сумщині. Навіть прагнення окупувати Одесу й Одещину знову з’явилися в наративі російських політиків і пропагандистів.

Незалежно від того, що заявляє Дональд Трамп, як не тішиться телефонними розмовами з Владіміром Путіним, як не вихваляє свої здібності миротворця, усі прямі й непрямі свідчення вказують на те, що Росія не має ні найменшого наміру не те що примирятися, навіть вести перемовини про реальне припинення вогню. Ну бо нащо це Росії, допоки її окупаційна армія перебуває у вигіднішому становищі та просувається на фронті. А економіка Росії, хоч і тріщить по швах, усе ще здатна фінансувати війну.

Звернімо увагу на таку важливу подію, як телефонна розмова між шефом Кремля та президентом Франції Емманюелем Макроном, яка відбулася після трьох з половиною років перерви у спілкуванні. Як тепер з’ясувалося, провідною темою розмови став Іран і його ядерна програма. Так, сторони розмовляли і про Україну, але ця тема була другорядною, а її обговорення надто формальним. Зрештою, і не дивно, з Путіним про це говорити – зайве, тут треба лише діяти. Причому діяти впевнено, жорстко й усебічно.

А Путін уже вкотре закинув Макронові, як представнику Західного світу, що війна є «прямим наслідком політики Заходу», який, за його словами, «ігнорував інтереси безпеки Росії» протягом останніх кількох років. Вчергове заявив про «нові територіальні реалії». У перекладі доступною мовою це означає, що Київ повинен не лише відмовитися від уже окупованих територій, а й офіційно визнати Кримський півострів російським, а також цілі Донецьку, Луганську, Запорізьку й Херсонську області, жодну з яких Кремль наразі повністю не контролює. Тобто Українська держава мала б на догоду Путіну здати без бою міста з багатотисячним населенням, такі як Херсон чи Запоріжжя.

І на цьому «хотілки» Кремля не завершуються. Згідно з «російськими безпековими інтересами», прагнення України до членства в НАТО також мають бути назавжди викреслені з усіх документів, передовсім з Конституції, а на її території буде заборонено дислокувати західні миротворчі контингенти. Також Москва вимагає узаконення російської мови, церкви московського патріархату, вільної діяльності промосковських партій тощо. Тобто Київ фактично мав би підписати акт про капітуляцію. Хай навіть не цілковиту, але надзвичайно принизливу й болісну. З огляду на усе вказане, Україна аж ніяк не може вести перемовини з Росією про реальне перемир’я, якщо передумови другої сторони мають такий ультимативний характер.

Так, «нові територіальні реалії» останніх місяців, на жаль, складаються не на користь Києва. І зараз, на початку липня, ситуація на передовій не виглядає особливо обнадійливою для Збройних сил України. Протягом останніх кількох тижнів путінські генерали зосередили десятки тисяч військовиків у двох ключових пунктах уздовж 1200-кілометрової лінії фронту – на Сумщині, уздовж українсько-російського кордону й поблизу ключового логістичного вузла Покровськ у Донецькій області. Покровськ вже останні кілька місяців практично перебуває в напівоблозі, але зараз існує серйозна небезпека того, що шляхи постачання до нього будуть остаточно перерізані російською артилерією, а також російськими оптоволоконними безпілотниками.

За словами головнокомандувача ЗСУ генерала Олександра Сирського, окупанти вже зосередили щонайменше 110 тисяч військовиків поблизу Покровська. І це наразі, як він стверджує, «найгарячіша точка» на фронті. У цьому районі також розташована остання діюча українська шахта з видобутку коксівного вугілля, яке використовується в металургійній промисловості. Однак на початку цього року вона також була змушена припинити роботу через ескалацію бойових дій та евакуацію особового складу. Згідно з аналізом Інституту вивчення війни, американського аналітичного центру, російська армія відмовилася від свого початкового плану захоплення Покровська лобовою атакою через використання безпілотників як невіддільної частини оборонної стратегії України. Більш імовірно, що окупаційні війська спробують перекрити логістику й доступ до населеного пункту, змусивши його захисників у певний момент здати місто без бою.

На північному сході, поблизу Сум, Кремль зосередив військове угруповання чисельністю близько 50 тисяч осіб. За словами керівника української військової розвідки (ГУР) генерала Кирила Буданова, свідченням серйозності намірів росіян на цьому наступальному напрямку є той факт, що тут зосереджені одні з найелітніших формувань противника.

«Кількісні показники не такі важливі. Важливішим для пояснення того, що відбувається, є той факт, що тут дислокуються найкращі штурмові сили Російської Федерації. Наприклад, 104-та повітряно-десантна дивізія, 40-ва бригада морської піхоти, 83-я повітряно-десантна бригада, 155-та бригада морської піхоти. Тож це найкращі штурмові підрозділи, які має Російська Федерація», – прокоментував Буданов в ексклюзивному інтерв'ю американському військовому виданню The War Zone. Головний український розвідник стверджує, що окупанти на сумському напрямку, хоч і зустрічають запеклий опір з українського боку, таки досягають територіальних успіхів. «Але на цьому етапі я не можу сказати, що це має стратегічне значення. Наші бойові частини будуть передислоковані в цей район найближчим часом, і ми побачимо, що буде», – резюмував генерал Буданов.

Нам уже відомо, що елітні спецпідрозділи ГУР дійсно були відряджені під Суми ще на початку червня й зуміли стабілізувати ситуацію вздовж лінії зіткнення. Те саме стверджує Генеральний штаб Збройних сил України. «Наразі ситуація стабілізувалася. Просування противника зупинено вздовж лінії Юнаківка – Яблунівка – Новомиколаївка – Олексіївка – Кіндратівка в Україні та вглиб території Курської області. Наші війська утримують оборону вздовж позначеної лінії кордону і проводять підготовку та контрнаступальні дії для відбиття ворога», – прокоментував ситуацію Генеральний штаб.

Тому можна констатувати, що, попри складну для Сил оборони України ситуацію, противник наразі не в змозі досягти серйозного прориву на фронті. А тому Росія знову вдається до терористичних атак ракетами й безпілотниками-камікадзе на мирні українські міста, вбиваючи й калічачи цивільне населення. Так окупанти намагаються зламати волю Києва до опору. На жаль, можливості української протиповітряної і протиракетної оборони зменшуються, а російські атаки безпілотними літальними апаратами, крилатими ракетами й балістичними ракетами стають дедалі масованішими. Наприклад, у ніч на 4 липня, тобто День незалежності США, Росія вночі атакувала Україну рекордною кількістю цілей — 550, зокрема 539 дронами й 11 ракетами, зокрема одним Кинджалом. Через це українці з чорним сарказмом говорили, що Росія влаштувала салют до Дня незалежності США, дякуючи Білому дому за призупинення військової допомоги Україні.

Про призупинення військової допомоги заявив міністр оборони США Піт Геґсет. Він пояснив це побоюванням, що американські запаси зброї можуть вичерпуватися. На жаль, серед заморожених поставок є зенітні ракети для систем Patriot, переносні зенітні комплекси Stinger, а також боєприпаси для систем HIMARS. Заморожено й передачу 155-міліметрових артилерійських снарядів. Поставки, про які йдеться, до української армії були узгоджені ще за часів президентства Джо Байдена. Більша частина цієї амуніції вже була на складах у Польщі, але її передача Україні була фактично зупинена перед самим українським кордоном. А ще раніше США заблокували передачу Україні 20 тисяч ракет, які ми планували використати для боротьби зі «шахедами». Усі вони були скеровані на Близький Схід напередодні ізраїльських повітряних атак по Ірану.

Найприкріше для України, що рішення Геґсета заморозити військову підтримку Києва було ухвалене лише через тиждень після саміту НАТО в Гаазі, де президент Трамп публічно заявив у відповідь українській репортерці BBC, що спробує надати боєприпаси для зенітних систем Patriot.

Схоже, що позиція Америки із цього питання несподівано змінилася за тиждень, або ж Трамп просто спонтанно побачив можливість публічно вдати співчуття до України тиждень тому. «Це рішення було ухвалено, щоб поставити американські інтереси на перше місце, на основі огляду Міністерством оборони нашої національної військової підтримки інших країн світу. Сила армії Сполучених Штатів залишається безперечною – запитайте про це Іран», – сказала речниця Білого дому Анна Келлі. І поки Піт Геґсет нібито перевіряє, чи достатні запаси зенітних ракет США, російські безпілотники-камікадзе й балістичні ракети надалі сіятимуть смерть у Києві та інших великих українських містах.

Тим часом з Ірану надходять дуже суперечливі новини щодо наслідків ізраїльських й американських бомбардувань. Одні стверджують, що іранська ядерна програма майже знищена й на її евентуальне відновлення знадобляться роки і роки. Інші запевняють, що руйнування ядерних об’єктів, які були заховані в глибоких і надійних бункерах, – мінімальні. Що всі матеріали й головне обладнання вдалося зберегти. А от Україна свого часу всі ядерні матеріали чемно здала…