Вступати у війну — це завжди ризик. Іран, Ізраїль, а тепер і США зробили свою ставку. У короткостроковій перспективі здається, що Ізраїль виграв. Уряду Беньяміна Нетаньягу вдалося знищити значну частину військового керівництва Ірану та завдати серйозної шкоди ядерній і військовій інфраструктурі країни. Ізраїль також досяг однієї з головних цілей — втягнути США у конфлікт.
Рішення Дональда Трампа приєднатися до війни частково стало відповіддю на початкові успіхи Ізраїлю. Президент США завжди прагне виглядати переможцем і після американських авіаударів по Ірану заявив про "вражаючий військовий успіх", зазначає Гідеон Рахман, головний оглядач відділу міжнародних відносин Financial Times.
На відміну від цього, ставка іранського уряду на те, що він зможе очолити "вісь спротиву" Ізраїлю, уникаючи прямого зіткнення, зазнала серйозної поразки. Протягом десятиліть Іран вміло просував свої інтереси в регіоні, підтримуючи проксі-сили, такі як "Хезболла", ХАМАС і хусити, одночасно працюючи над власною ядерною програмою.
Протягом багатьох років ця стратегія Ірану здавалася витонченою та ефективною. У країнах Перської затоки часто скаржилися, що чотири арабські столиці — Бейрут, Багдад, Дамаск і Сана (у Ємені) — контролюються проіранськими силами. Іран також значно наблизився до здобуття потенціалу для створення ядерної зброї.
"Але тепер ця довгострокова стратегія зруйнована. Режим Асада впав у Сирії, а "Хезболла" і ХАМАС зазнали серйозних втрат від ізраїльських ударів. Тепер під прямою атакою опинився і сам іранський режим", — вважає оглядач.
Однак середньо- та довгострокові наслідки цієї війни залишаються значно менш очевидними. Ізраїлю буде важко перетворити короткострокові тактичні успіхи — якими б вражаючими вони не були — на довготривалу безпеку. США мають гіркий і тривалий досвід, коли початкові військові перемоги перетворювалися на виснажливі, безкінечні війни. Іранська теократія зазнала безпрецедентної атаки. Але бомбардування рідко призводять до зміни режиму. Тож існує велика ймовірність, що режим втримається і зможе повернутися до боротьби згодом.
Верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї та залишки його збройних сил зараз стоять перед вкрай неприємним вибором. Емоційно їм захочеться завдати удару у відповідь. Але Трамп пообіцяв, що у разі іранської відповіді удари з боку США стануть ще потужнішими.
В інтересах власного виживання керівництво в Тегерані може вибрати мінімальні заходи відплати, а потім звернутися до дипломатичного варіанту. Але іранці також побоюватимуться, що, як люблять говорити американські неоконсерватори, "слабкість провокує". Відсутність відповіді може спровокувати подальші атаки з боку Ізраїлю, а також підбадьорити внутрішніх ворогів Ірану.
"У Тегерані також розуміють, що Трамп ухвалив рішення про бомбардування на тлі серйозного занепокоєння серед власних прихильників — які бояться, що США втягнуться ще в одну "вічну війну". Якщо Іран завдасть удару по американських цілях на Близькому Сході або підніме ціну на нафту, перекривши Ормузьку протоку, це лише посилить внутрішні суперечності й сумніви в самих США. Першою реакцією Трампа, ймовірно, стане відповідь силою. Але він непередбачуваний і здатен швидко змінити свою позицію, особливо під тиском внутрішньополітичних обставин", — додає Рахман.
США також відомі тим, що здатні вийти з близькосхідних конфліктів у разі серйозних втрат. Напад 1983 року на казарми морської піхоти США в Бейруті, відповідальність за який широко покладають на "Хезболлу", забрав життя 241 американця — і призвів до рішення США вивести війська з Лівану, а не загострювати конфлікт.
Такі спогади лише підкреслюють ризики, на які йде Трамп. Єдиним результатом, який дозволив би США переконливо заявити про "виконання місії", було б повне і підтверджене згортання ядерної програми Ірану, а також заміна нинішнього режиму на стабільний, прозахідний уряд, який не мав би наміру конфліктувати з США чи Ізраїлем.
Такі результати виглядають вкрай малоймовірними. Набагато реальнішими є інші сценарії: серйозно ослаблений, але все ще ворожий Іран, який може завдати удару непередбачуваними методами; або ж крах нинішнього режиму, що призведе до громадянського конфлікту — з ризиком втручання зовнішніх сил чи появи безпечних притулків для терористів. Обидва варіанти можуть знову втягнути США в чергову війну на Близькому Сході, зокрема із залученням сухопутних військ.
Невизначеність щодо дій Ірану та здатності Америки залишатися в конфлікті лише підкреслює крихкість нинішніх успіхів Ізраїлю. Уряд Нетаньягу наразі веде війну на кількох фронтах — у Газі, з Іраном, а також меншою мірою в Сирії, Лівані, Ємені та на окупованому Західному березі. При цьому він не має чіткого бачення завершення жодного з цих конфліктів.
Ізраїль значно просунувся на шляху до утвердження себе як наддержави Близького Сходу. Він має (неоголошену) ядерну зброю і підтримку США. Але в довгостроковій перспективі малоймовірно, що країна з населенням у 10 мільйонів зможе утримувати домінування в регіоні з населенням у кілька сотень мільйонів.
Крім того, Ізраїль ризикує своїми відносинами зі США. Його жорстока війна в Газі серйозно зіпсувала репутацію серед демократів. А якщо уряд Нетаньягу ще й звинуватять у втягуванні США в нову «вічну війну», це може призвести до двопартійного та тривалого обурення Америки проти Ізраїлю.
"Іран, Ізраїль і США — кожен по-своєму — зробили ставку на війну. Але ризик полягає в тому, що зрештою програти можуть усі", — підсумував оглядач.
Раніше в Axios розповіли про те, як Ізраїль допоміг США перед ударом по Ірану. За 48 годин до американського ракетного удару по іранських ядерних об'єктах, зокрема у Фордо, ізраїльські військово-повітряні сили знищили кілька систем протиповітряної оборони Ірану.
