24 червня у Культурно-діловому центрі «Дніпропрес» відбулася презентація двох масштабних мистецьких проєктів, що торкаються теми війни, адаптації військових та сили мистецтва. Глядачам та журналістам анонсували виставу «Гучна тиша війни» та документальний фільм «Точка зцілення». Обидва проєкти розповідають про життя ветерана та актора Ігоря Кирильчатенка, а також про шлях зцілення через мистецтво. Журналісти видання «Наше місто» відвідали цю подію.
У заході взяли участь Олена Волик — заступниця начальника управління культури департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради, Ігор Кирильчатенко — актор, ветеран, головний герой обох проєктів, Катерина Стрельченко — режисерка документального фільму, Олександр Глумов — режисер театральної вистави.
Міська влада не вперше підтримує проєкти Катерини Стрельченко — вона неодноразово перемагала в конкурсі “Культурна столиця”, як і Ігор Кирильчатенко, – зазначила Олена Волик. – Ми пишаємося нашими митцями, які роблять свою справу якісно й щиро. Департамент гуманітарної політики не тільки інформує про їхню діяльність, а й допомагає організаційно — наприклад, надаємо приміщення. Це важливо, бо ми маємо пам’ятати, завдяки кому живемо під відносно мирним небом. Адаптація військових — це наш моральний обов’язок. Цей фільм і вистава — не просто про війну, а про людину, біль, зцілення і мистецтво, що лікує.
Ігор Кирильчатенко працював у театрах понад 20 років, у 2014 році встав на захист України. Потім було повернення на сцену, і знов війна. У 2022 році актор отримав серйозне поранення, яке не дозволяє йому повноцінно працювати у театрі. Але, тим не менш, він продовжує виходити на сцену і зніматись у кіно.
Фільм — не про вигаданого героя, це про мене, – розповідає Ігор Кирильчатенко. – Катерина вирішила зняти стрічку про людину, а не символ. Колись в нас було лише кілька акторів-ветеранів, а після 2022 року таких стало чимало. І Катя сказала: “Навіщо мені багато, якщо є одна жива, справжня історія?” У мене був досвід роботи у ветеранській політиці, і я добре розумію, чому такі історії важливо розповідати. Є побратими, які після повернення почали займатися спортом, мистецтвом, громадською діяльністю. Це не дає залишитися на самоті. Театр — це теж форма реабілітації. Наші вистави – не розвага. Вони про біль, втрати, пошук себе. Ми називаємо це “реабілітація через мистецтво”.
Для актора гра у виставі та зйомки у кіно – це його особиста терапія. Війна принесла йому чимало ушкоджень: слух втрачено частково, хребет з титаном, ліва нога майже не працює. Але навіть коли після репетиції його мучать судоми, він не можу не прийти на наступну.
Мені це життєво потрібно, – зізнається Ігор. – Я колись думав, що театр для мене завершився. Але ось він повернувся. У цій виставі я головний герой, хоча рухатимуться міми — він і вона — у масках, у візуальних образах моєї уяви. Вони передаватимуть мій внутрішній стан. Мої слова будуть лише у вигляді монологів — в основі тексти мого побратима, поета і бійця Бориса Гуменюка. Ми продублюємо їх на екрані — не всі в залі можуть чути, так само, як і я. Ця вистава — про тих, хто втратив слух на війні, хто загубив орієнтири у вибуховій тиші. Це гучна тиша війни. Це про нас. Про Україну сьогодні.
Катерина Стрельченко знімає документальні фільми багато років, але історія Ігоря для неї — особлива.
Ми знайомі ще з 2014 року, коли війна тільки починалась, – згадує режисерка. – Він творча людина, актор, не військовий, але пішов захищати країну. Після фронту — повернення до театру, але вже зовсім іншого, глибшого. Через біль, депресію, втрату здоров’я. Ігор не зламався. Він створив “Артфронт” — патріотичний театр, який став його способом лікувати себе й інших. Його історія — це історія боротьби, падінь і підйомів. Я хочу, щоб люди побачили, що мистецтво — це не просто сцена. Це броня. Це зброя. Це шлях, який витягує людину з темряви.
За словами Катерини, у фільмі буде багато моментів з репетицій, роздумів, сцен з вистави. Але не тільки.
Ми хочемо показати, як народжується вистава — з болю, з тиші, з внутрішньої потреби, – наголошує Катерина Стрельченко. – Плануємо показати також інших ветеранів, які долучаються до театру, залучити психологів, музикантів, театральних критиків. Зйомки триватимуть лише кілька місяців, але план грандіозний — прем’єра в жовтні в Дніпрі, Києві, Львові та Полтаві. Це буде фільм не тільки про Ігоря — про тисячі таких, як він. Наш меседж — “ніколи не здавайся”. Мистецтво здатне повернути людину до життя. І ми хочемо, щоб про це дізнались не лише в Україні. Ми готуємо англійські субтитри, маємо партнери за кордоном, і я впевнена, що цей фільм побачить міжнародна аудиторія. Бо Україна сьогодні — це не лише фронт. Це ще й сцена, де знову оживають ті, хто ледь вижив. Прем’єра запланована на жовтень.
Тим часом Олександр Глумов створює виставу для тих, хто не чує, але відчуває. Вона буде пластичною, емоційною, побудованою на відчуттях.
Ми використовуємо низькі частоти, аби глядачі, які не чують, відчували ритм тілом, – каже Олександр. – Я працюю над сценарієм вже понад місяць, спираючись на твори Бориса Гуменюка. Це не перша моя робота для глядачів з вадами слуху. Мистецтво не має бар’єрів, воно відчиняє двері до істини. Ми хочемо показати, як через рух, образ, слово і тишу можна говорити про найголовніше. Прем’єра запланована на 22 та 23 серпня. Це буде вистава, що б’є не по вуху, а по серцю.
Нагадаємо, раніше ми писали про те, що у ДніпроАртСтейдж відкрилась унікальна виставка.
Категорія: Афіша, Новини Дніпра, Новини Культури Дніпра
