Його твори вивчають у школах та університетах, за ними ставлять вистави і знімають серіали. На те він і класик, щоб бути цікавим різним поколінням. Іван Нечуй-Левицький був принциповим у відстоюванні української мови, але великим диваком у побутовому житті. Цікаві факти його біографії розповіла «Освіторія», яка пише, що в наш час цього письменника вважали би «фриком».
«Був відлюдником і протягом усього життя уникав одруження. А чого варта його звичка лягати в один і той самий час, о 22:00. Ще пан Іван цілорічно ходив з парасолькою і довго хворів, якщо траплялося з кимось посваритись», – перелічує дивацтва письменника освітній сайт.
А ще він створив власний правопис, вперше переклав українською Біблію, мав потенціал стати блогером та творцем мемів у наш час. Попри популярність помер письменник у бідності, голоді та забутті. Коротко і нестандартно переказуємо основні події життя Івана Нечуя-Левицького.
Іван виріс на Черкащині в сімʼї священника. Мама була неписьменною, але дуже емпатичною і навчила сина чуттєвості. Разом вони могли плакати, слухаючи розповідь про житття святого. «До 14 літ, до самої семінарії, я був дуже богомольний під впливом матері. Я ні разу не їв до служби, витримував тяжкий піст до плащаниці. Приїжджаючи додому, я читав житія святих. Разом із житіями я читав історію України, що знаходив в батьковій шафі», – згадував своє дитинство Іван.
Початкову освіту Іван здобув у школі, яку започаткував його батько-священник. «Як ми почали підростати, батько спромігся пристроїти до дома ще дві кімнати, і нас забрали в покої. Сам тато вчив мене читати та писати разом з хлопцями, котрі бігали до нас вчитись. У 1844 році власним коштом батько завів справжню школу для селян, набрав хлопців і вчив їх літом у пасіці в катразі, а зимою – у кухні. Разом з тими хлопцями вчився і я», – розповідав Іван Левицький про просвітницьку діяльність батька.
Однак дідичу не сподобалось, що селяни, які мали б працювати на полі, вчаться грамоти, і звелів батькові закрити школу. А учнів залучив до роботи на суконній фабриці. Батько Івана, який не дожив до 60 років, завжди казав синові: «На Україну дуже насіли польські пани, та й сама московщина заїдає наш язик і національність…»
Дистанційне навчання стає все актуальнішим для сучасних школярів. Та щоб воно було ще й ефективним, слід обирати школу, яка пропонує гнучкий графік, індивідуальний підхід та новаторські методики. Саме це пропонує найбільша дистанційна школа «Оптіма». Отримайте демодоступ та забезпечте своїй дитині якісну освіту без компромісів.
Іван навчався в Богуславському духовному училищі та Київській духовній семінарії. Однак священником бути не захотів, а став вчителем. Викладав він в містах Польщі різні предмети: історію, географію, російську словесність, через яку мав докори сумління. Івана непокоїло відчуття, що він перетворювався на «русифікатора Речі Посполитої» чи «колонізатора від культури». У той самий період почав писати і вигадав псевдонім Іван Нечуй.
Згодом переїхав вчителювати у Молдавію, де викладав у Кишинівській чоловічій гімназії. Вчив старослов’янської й латинської мов та логіки, отримав чин радника: спершу титулярного, а згодом – колезького і статського.
Саме на Бессарабії Іван Нечуй-Левицький написав свої найкращі і найвідоміші твори – «Кайдашеву сім’ю», «Бурлачку», «Миколу Джерю», «Марусю Богуславку». Тоді ж він почав підписувати твори подвійним прізвищем – Нечуй-Левицький.
Іван Нечуй-Левицький часто писав свої роздуми про українців, мову, культуру. Сучасники кажуть, що якби в ті часи існували блоги, він був би дуже популярним серед підписників. Окремі його яскраві й влучні висловлювання порівнюють з мемами. Тому Нечуя-Левицького жартома називають зачинателем української саркастично-філософської мемології. Коцюбинський хвалив його стиль і мову: «Читав – наче погожу воду у спеку пив».
Ось кілька смішних афоризмів з його «Кайдашевої сімʼї»:
Іван Нечуй-Левицький разом з Пантелеймоном Кулішем та Іваном Пулюєм першими переклали українською мовою Біблію. Для цього отримали згоду і сприяння Лондонського Біблійного товариства. Переклад вийшов друком у Відні 1903 року.
Іван Нечуй-Левицький створив власний правопис. Як пише Олександр Рудяченко, письменник запропонував 13 авторських правописних норм. Серед них:
не визнавав апостроф та букву «ї»;
прикметники у місцевому відмінку однини вперто писав з буквою «і»: «на зелені траві».
У заповіті класик вимагав, щоб його твори друкували лише так: «на віки вічні». Бо тодішні сучасні нововведення правопису він вважав «галицькою змовою».
Іван Нечуй-Левицький був самітником. Коли його запитували, чи він шкодує, що не одружився, він відповідав: «Бувало, що й жалкував, а більш того, що ні. Так я спокійно собі жив, а то хтозна як було б. Якби попалася така, як Балабусі, то самі знаєте, як би мені жилося, чи мав би спокій». (Балабуха – герой повісті «Старосвітські батюшки та матушки», який одружується зі зрадливою жінкою).
Іван Нечуй-Левицький дуже любив режим і ніколи не зраджував своєму розпорядку дня. Спати лягав рівно о 22:00, навіть якщо в цей час святкували його ювілей. Він просто виходив з приміщення зі словами «Перепрошую, мені вже скоро час лягати спати».
Кияни могли перевіряти час, коли письменник виходив на прогулянку. Він завжди ходив тим самим маршрутом: під гірку до вул. Володимирської, а потім до фунікулера. Додому вертався Хрещатиком. Яка погода не була б, він завжди тримав над собою відкриту парасольку, бо вірив, що це зменшує ймовірність захворіти.
Не любив алкоголь і суперечок. Якщо сварився з кимось, після цього одразу хворів і погано почувався два тижні.
Останні 10 років свого життя Нечую-Левицькому дошкуляли хронічні хвороби. Втім, працював він багато. Останні роки працював над авторським підручником «Граматика української мови», що складалася з трьох частин та вийшла накладом 1200 примірників.
У Першу світову війну письменник голодував і не мав чим розпалити піч. Він годинами стояв у чергах за хлібом і гасом і дуже тішився, коли вдавалося роздобути кілька яєць. Помер письменник у жахливій бідності, після тривалого недоїдання у Дегтерівській богадільні на Лук’янівці, де не особливо дбали про людей і не лікували їх. Івана Нечуя-Левицького не стало на 80-у році життя у розпал подій української революції 1918 року. Вшанували письменника українці лише після смерті – поховали на Байковому кладовищі.
