Незабаром збірна України U-20 розпочне свій шлях на молодіжному чемпіонаті світу в Чилі. В суперниках — Південна Корея, Панама та Парагвай, ми ж їдемо з насправді непоганим складом й повинні сперечатися за вихід із групи.
У наступні, як мінімум, півтора тижні команда Дмитра Михайленка викликатиме підвищений інтерес. З цієї нагоди ми вирішили пригадати вже пройдений шлях — чого вдалося добитися раніше?
До Аргентини нас повіз Анатолій Крощенко, який до цього із U-18 дійшов до фіналу Євро-2000. Частина колективу, що здолав Німеччину та Хорватію, однак у вирішальний момент спасував Франції, перекочувала у подальшу вікову категорію. Там було вдосталь знайомих імен, які так чи інакше реалізувалися у професійному футболі: Віталій Руденко, Богдан Шершун, Віталій Комарницький, Олексій Гай, Руслан Валєєв та Олексій Бєлік.
Стартовий тур проти чилійців (4:2) склався напрочуд добре — хлопці не просто провели швидке взяття воріт стараннями Бєліка, нам ще й допоміг Луїс Оярсун — захисник південноамериканців відзначився автоголом. За підсумками першого тайму на табло горіли задовільні 2:1 (Родріго Мільяр спробував виправити становище), але українці продовжили атакувати та збільшили рахунок до переконливого — Бєлік організував дубль, а четвертий відвантажив Валєєв. Під завісу зустрічі відставання скоротив Себастьян Пардо, та це не зіпсувало загальний факт нашої домінації.
Із Китаєм розійшлися мировими 0:0, зате влаштували обмін точними ударами із США (одразу в око впадає присутність Лендона Донована). Кенні Арена відправив мʼяч у роздягальню, Денис Стоян врятував ситуацію на 89-й — це дозволило втриматися у якості лідера квартету та дістати собі Парагвай (до речі, цілком могли випасти господарі турніру з розривним Савіолою на борту).
На жаль, і парагвайці виявилися не по зубах (1:2) — Педро Бенітес та Хуліо Гонсалес двічі “розстріляли” Руденка, команда грамотно перебудувалася та дала слабину тільки у кінцівці, коли доля путівки практично зʼясувалася. Бєлік поквитався із Дієго Баррето, та цього було замало — ми поїхали додому, а золото, зрештою, завоювало фантастичне покоління “альбіселесте”.
Всі ж бачили “гармату” Олександра Алієва Туреччині? Як-не-як, одна із головних візитівок карʼєри півзахисника та яскравий епізод нашої присутності на ЧС-2005.
Олексій Михайличенко мав де розвернутися — Яценко, Допілка, Алієв, Аржанов, Фещук та Мілевський сприймалися дійсно сильними футболістами (недарма ж у 2006-му оформили срібло Євро).
Як пригадав Максим Фещук, на тлі решти особливо вирізнявся “динамівський” дует кентів, але це той випадок, коли вперед із помітним запасом вирвався саме Сашко. Дубль Панамі (3:1; ще один “автограф” залишив сам Фещук), пенальті проти китайців (2:3), “двійка” (2:2), котра засмутила “яничарів” — словом, вийшов відмінний перформанс. У результаті Алієв напрацював на пʼять влучних пострілів (стільки ж у Фернандо Льоренте), але обмежився званням другого бомбардира змагання — Ліонель Мессі забив шість та забрав бутсу.
Це все, безумовно, круто, проте не повинно розглядатися у відриві від цілісної картини. Україна втратила не лише перевагу над КНР, але і грунт під ногами, це ж ледь не повторилося з Туреччиною — ми двічі вели й аналогічну кількість пропустили.
4 очки вистачило для перетину групового барʼєру (для порівняння — Китай видав максимум, став повною несподіванкою та ще й зчепився з Німеччиною у плейоф — 2:3). Михайличенко ж був зупинений Нігерією — увагу прикував Джон Обі Мікель, але гол провів Тає Тайво, відомий виступами за “Марсель” та київське “Динамо”.
Якщо у 2005-му сяяв Алієв, то через десять років усі заговорили про Віктора Коваленка. Слід визнати, що успіх у Новій Зеландії суттєво промував плеймейкера та наблизив його до основи донецького “Шахтаря”. 5 голів трансформувалися у Золоту бутсу та дали гучну рекламу — як тепер проігноруєш найкращого страйкера форуму?
Олександр Петраков зібрав гідний ростер — крім Коваленка є купа прізвищ, котрі зарекомендували себе в УПЛ (а дехто і не розчинився в Європі). Сарнавський, Соболь, Бурда, Харатін, Кабаєв, Бєсєдін, Валерій Лучкевич та Роман Яремчук — перелік солідний.
Із Новою Зеландією ми промовчали (0:0), зате відірвалися на Мʼянмі (6:0). Так, конкурент слабенький, так, годився для побиття, але нам що з того? Яремчук, Лучкевич, Соболь, Бєсєдін та Коваленко (дубль) впевнено зробили свою справу. Що стосується США (3:0), то тут уже верховодив винятково Вітя — хет-триком ошелешив Зака Стеффена та відправив нас прямісінько на Сенегал.
Вірилося, що цього разу вийде щось більше, ніж традиційна 1/8-ма, але ні. У другому таймі Бєсєдін відреагував на передачу Євгенія Немтінова та результативно зблизився із Ібрагіма Сі, однак африканці не стали гальмувати й відповіли мʼячем Сіді Сарра — напередодні ми наламали неабияких дров у захисті та закономірно поплатились.
Серія пенальті взагалі перетворилася на катастрофу — воротар не просто вгадав, а потягнув спроби Чумака, Харатіна та Лучкевича. Артем Габелок забив, проте це і поряд не стояло з ефективністю опонента — три із трьох. Микита Бурда із вологими очима та похнюпленою головою — красномовний приклад зруйнованих очікувань.
Перипетії 2019-го обсмоктані вздовж та поперек. По-перше, поїздка до Польщі підсумувалася історичною перемогою, по-друге, її архітектори постійно майорять перед нами з екранів ТБ та гаджетів. Комусь пощастило використати ЧС у якості майданчика для прогресу, або підтвердження наявності таланту (виокремимо Луніна, Коноплю, частково Попова, Сікана, Бондаря), а хтось поступово розчинився чи став мемом (Цітаішвілі та Супряга годяться для такої ролі).
Петраков спокійно закрив питання групової стадії — Булеца та Попов розібралися зі Сполученими Штатами Америки (2:1), потім той таки Денис ближче познайомився із Катаром (1:0). Сікан вразив ворота Нігерії (1:1), це ж втілив Мухамед Тіджані — двічі бив із одинадцятиметрової позначки (перший пенальті взяв Лунін) та таким чином встановив некритичний для нас паритет.
У 1/8-й збірна скрутила вʼязи Панамі (4:1) — в героях Сікан (дубль), Попов та Булеца; щодо чвертьфіналу проти Колумбії (1:0), то він запамʼятався швидким голом у виконанні Данила. Італія (1:0) змусила добре понервувати (Скамакка “розпечатав” Луніна, втім, на щастя, здійснив це з порушенням правил, й рефері по ділу скасував взяття). Водночас ми і тут показали вражаючу націленість на результат — тріо Кащук-Конопля-Булеца любʼязно “розмотали” “адзурріні” внаслідок незлагодженості в обороні, далі колектив грамотно переналаштувався, вряди-годи загрожував (Супрязі не вистачило лічених сантиметрів) та тримався.
Південна Корея (3:1) трохи злякала — Лі Кан Ін, який все намагається знайти місце в “Парі Сен-Жермен”, перехитрив Луніна з “точки” вже на 5 хвилині. Тим не менш, ми не “попливли” — Супряга зорієнтувався за розіграшу стандарту, він же відгукнувся на передачу Коноплі. Ну, і окремою окрасою став сольний прохід Цітаішвілі — Гіо пронісся на третій космічній та визначив остаточного тріумфатора ЧС.
Як бачите, Україна ніколи не падала нижче конкретного рівня. До оголошення офіційної заявки в ЗМІ витали побоювання — турнір не запланований у дати ФІФА, тож здавалося, що доведеться, як і до літніх Олімпійських ігор, знову вибирати із тих, хто відверто погано лежить. На щастя, обойма Михайленка є достатньо міцною, опирається на потенційно хороших гравців, тому надіємося, що все складеться за вдалим сценарієм.
