Ось і завершився сезон у Національній хокейній лізі. Ми отримали сиквел минулорічного хіта – продовження драми, що складалася з семи напружених епізодів.
Цього року епізодів було 6. Кажуть, що сиквели завжди гірше. Хм... Цей фінал був менш тривалим за хронометражем, але назвати його слабшим – язик не повертається.
Три поєдинки дійшли до овертайму, з’явилися несподівані герої, десь не спрацювала ставка на суперзірок, а дехто припускався фатальних помилок.
Коротше кажучи, тут було все: й різанина в стилі Квентіна Тарантіно, і тривожна загадковість Девіда Лінча, й трагічна глибина Даррена Аронофскі, й магічна симетрія Веса Андерсона. А в окремих епізодах – із безглуздими вилученнями, міні-бійками та словесними дуелями між воротарями ще на розминці – здавалося, ось-ось трансляція перерветься і з’явиться постер: "Фільм знятий студією Квартал 95".
Напевно, вам хотілося б почитати цікаву аналітику, статистичні дані. Я вважаю, що це протистояння заслуговує на щось більше, ніж на хвалебні оди генменеджеру Пантерз Біллу Зіто (обміни Маршанда і Джонса під час дедлайну), Полу Морісу і його форчеку (ох, скільки ж голів Едмонтон пропустив після пресингу), та й всій команді "пантер", де кожен знав свої функції.
Спорт і кінематограф, напевно, речі не сумісні (якщо робота відзнята не про сам спорт, звичайно). Але цей незвичний фінал хочеться розглядати так само незвично.
Флорида і Едмонтон подарували не протистояння, а фільм. Точніше, вже другу його частину. І під такою призмою й буде огляд від "Чемпіона" на вирішальну серію Кубку Стенлі-2025.
Бекґраунд Бреда ніколи не дозволяв називати його "хорошим хлопцем". "Пацюк" – саме таке прізвисько він отримав від уболівальників, і не дарма. Один із найненависніших гравців у лізі. Його обожнювали вболівальники Бостона, якому він віддав 15 років. У фанатів інших команд навряд чи він викликав теплі відчуття. Скоріше, зуд в одному місці: і через регулярні голи, і через провокативні дії.
Та тепер його любитимуть і в Санрайзі, і в багатьох інших містах, де мешкають прихильники "пантер".
37-річний ветеран показав свій диявольський шарм у фінальній серії – 6 шайб у вирішальних матчах! Більшість із них – справжній витвір мистецтва. Перехоплення, спринт, фінт, фінт, обман – і бам! Коментатор кричить: "SCOREEEEE!!!".
Деніел Дей-Льюїс у "Нафті". Роберт Де Ніро в "Таксисті". Ф. Мюррей Абрагам в "Амадеї". І Бред Маршанд у серії з Едмонтоном.
Усі ці ролі – це Absolute Cinema.
У світі спорту давно побутує фраза: "Дисципліна важливіша за талант". І перемога Пантерз – чергове підтвердження цієї істини.
Якщо скласти умовний Power Ranking з десяти найкращих гравців обох команд, не буде дивиною, якщо перші три позиції посядуть представники Ойлерз: Конор Макдевід, Леон Драйзайтль, Еван Бушар.
Та наступні сім (а то й більше) місць упевнено повинні йти до гравців Флориди.
Можна сперечатися про позиції з 11-го по 20-те, але у головному сумнівів нема: глибина складу – ключова перевага Пантерз. І цей фінал став наочним тому доказом.
Ба більше – в кожному матчі знаходився хтось, хто, окрім Маршанда, брав ініціативу на себе. Барков постійно створював дискомфорт на п’ятаку перед воротами суперника. Ткачак – закидав і не вівся на провокації. Райнхарт "вистрілив" у вирішальний момент. Сет Джонс і Аарон Лундел не тільки вдало підключалися до атаки, а й грамотно керували обороною. Бобровський – не підводив і не раз рятував.
Хто ця Флорида? "Месники"? "Ліга Справедливості"? Чи, може, "Нестримні"? Вирішуйте самі. Але тут кожен готовий у потрібний момент стати Капітаном Америкою, Бетменом або Джоном Рембо.
Та окремо варто виділити ще одного героя цієї постановки. Сем Беннетт. Нападник, який став уособленням холоднокровності в найгарячіших моментах.
15 шайб за один плейоф – це вау. За останні 30 років – це третій найкращий результат. І що особливо вражає – 13 із них були закинуті на виїзді (рекорд ліги за один постсезон).
Емоції глядачів на трибунах від закинутих шайб, цей шум, крики – це супер. Воно додає драйву при перегляді хокею через дисплей ноутбука навіть за тисячі кілометрів від місця події.
Не менший шарм несе й мовчання арени, коли команда-господар пропускає. І Сем Беннетт доклав руку до цього найбільше.
Ще один яскравий приклад багатогранності Флориди. Колишня зірка Баффало розпочав фінальну серію невдало: два матчі – нуль очок і показник корисності "-3". Але потім Райнхарт став тим "твістом", який кардинально змінює сюжет.
У наступних трьох поєдинках він закидав по шайбі в кожному, а у вирішальній грі перетворився на Джокера – персонажа, що зневажає правила та логіку. Вдумайтеся: покер у фіналі Кубка Стенлі!
Спершу він "підкараулив" помилку Евана Бушара і холоднокровно реалізував вихід віч-на-віч. Потім успішно підставився під кидок Олександра Баркова. А далі – дві принизливі шайби в порожні ворота. Ніяких кліфхенгерів. Ми всі бачили – Райнхарт знищив суперника.
Він став лише шостим гравцем в історії, який оформив покер у матчі фіналу Кубка Стенлі. До нього це вдавалося Ньюсі Лалонду (Монреаль, 1918–19), Френку Фойстону (Сіетл Метрополітенс, 1918–19), Бейбу Даю (Торонто Сент-Патрікс, 1921–22), Теду Ліндсею (Детройт, 1954–55) і Морісу Рішару (Монреаль, 1956–57).
Світ не бачив такого голеадорського шоу майже 70 років. Овації стоячи, Семе!
Ця серія не розчарувала. Навпаки – вона була насичена подіями, драмою, нервами. Але… Градус протистояння міг би бути ще більше, якби хокеїсти Ойлерз розуміли, що за їхньою спиною є той, хто підстрахує. Свій Сол Гудман.
На жаль, цього "той, хто підстрахує" не знайшлося.
Стюарт Скіннер і Келвін Пікар не можуть занести цю серію собі в актив аж ніяк. Скіннер провів на достойному рівні лише перший матч. Пікар непогано з’явився у грі №4, коли основний кіпер "ковтнув" три шайби за один період.
Але якщо ти регулярно пропускаєш "у хатинку" і невдало граєш на виходах - буде біда. Особливо якщо суперником виступає команда з дисциплінованою обороною і надійний стражем воріт, що твоїм одноклубникам треба ой як пахати, щоб забивати.
Скіннер і Пікар – криптоніт цього Едмонтона. Саме вони всі старання польових гравців "нафтовиків" в нападі перетворили на Сізіфову працю.
Культовий фільм, що по-справжньому відкрив світу Метта Деймона й Бена Аффлека, а також нагадав: Робін Вільямс – не лише комедійний актор, а й блискучий драматичний виконавець.
Найвідоміша цитата картини – коротка й пронизлива: "It's not your fault".
В українських перекладах адаптували по-різному: "Це не твоя провина" або "Ти не винен".
І хоч Конор Макдевід у фінальній серії з Флоридою не сяяв настільки яскраво, як у регулярному чемпіонаті чи на попередніх етапах плейоф, друге поспіль фіаско Едмонтона в боротьбі за Кубок Стенлі – не його вина.
Connor McDavid is the only player in NHL history to have 9 straight 90-point seasons but not win the Stanley Cup in any of them. pic.twitter.com/oJMJOMPEbJ
У "Хрещеному батьку" поява апельсинів завжди сигналізувала: хтось скоро помре. Цю естетику – з іронією або цілком серйозно – згодом підхопили й інші культові стрічки.
Так от, Корі Перрі – це апельсин цієї саги. Його прихід до команди означає одне: ви зіграєте у фіналі Кубка Стенлі. Але, схоже, Кубок обійде вас десятою дорогою.
За останні 6 років для форварда це вже 5 фінал. І після кожного з них він міг лиш втішно сказати собі: "Я – фіналіст Кубку Стенлі". А хотілося б мовити, та що там – кричати: "Я – володар Кубку Стенлі".
Штат Флорида – одне з найкращих місць для відпочинку в Північній Америці. Для Корі він перетворився в своєрідний "Будинок Амітівілля", вулицю В’язів, закладом для дорослих із "Євротура" з його легендарним Флюгегегайменом.
У складі Далласа Перрі програв Тампі, потім тим таки "блискавкам", але вже у складі Монреаля. Тепер дві поразки від Пантерз.
Не можеш перемогти – очоль перейди. Напевно, такі думки мав хокеїст, коли в 2021 приєднався до Тампи. У тому сезоні Лайтнінг не змогли оформити три-піт, віддавши трофей Колорадо.
Corey Perry has played in 5 of the last 6 Stanley Cup Finals. 2020 (Dallas): Lost to Tampa 2021 (Montreal): Lost to Tampa2022 (Tampa): Lost to Colorado2024 (Edmonton): Lost to Florida2025 (Edmonton): Lost to Florida 😬 pic.twitter.com/yw35IVQfhX
Здається, що Корі вирішив приміряти на себе ще й роль Доктора Стренджа, з його мемним: "Дормамму, я прийшов домовитися". Вік спортсмена не вічний. 40-річний Корі виступом у постсезоні оновив кілька рекордів, але, не факт, що в нього ще буде шанс виграти чашу.
У моїй колонці я граюся з кінематографом, але тут хочеться згадати літературу. Габріель Гарсія Маркес писав: "Полковник Ауреліано Буендіа підняв тридцять два збройні повстання й програв їх усі."
Та на захист Перрі все-таки варто відзначити, що переможцем Кубку Стенлі він ставав. Відбулося це ще в 2007 році разом з Анагаймом. І взагалі, не будемо забувати, що Корі – дворазовий олімпійський чемпіон, чемпіон світу, переможець юнацького чемпіонату світу і має кілька індивідуальних нагород. Всім би таку кар’єру.
Просто він – герой трагічного артхаусу, а не голлівудської казки з хеппі-ендом.
Едмонтон – культова франшиза зі своїми падіннями і золотими роками. За перші 30 років (1979-2009) організація змінила 9 наставників. Рівно стільки ж (щоправда, Дейв Тіппет і Джей Вудкрофт робили по два заходи, тому формально тренерів було 7) головних тренерів було й до призначення Кноблауха в 2023 році.
Хтось не розкривав потенціал молоді. Хтось не витискав максимуму з суперзіркових підопічних. І саме в такому "тренеропадінні" свій раптовий шанс отримав Кріс Кноблаух.
Але у світі спорту пам’ятають не тих, хто дав новий імпульс колективу, а тих, хто вигравав. Заслужено, не заслужено, випадково, за допомогою суддів – то вже другорядне.
У міжсезоння навряд чи хтось у фронт-офісі "нафтовиків" наважиться миттєво попрощатися з тренером, який двічі вивів команду до фіналу. Та вже тепер Кноблаух має усвідомити, що час летить, а прайм Макдевіда й Драйзайтля – не вічний.
Some things never change. ❤️ Kris Knoblauch first coached Connor McDavid in 2012 with the @ErieOtters. 13 years later, they're chasing down a #StanleyCup together.📺: @EdmontonOilers vs. @FlaPanthers Game 3 tomorrow at 8p ET on @NHL_On_TNT, @SportsonMax, @Sportsnet, and… pic.twitter.com/mta6UfZPR4
Як писав Ернест Гемінгуей: "Ніколи не питай по кому подзвін, можливо, він по тобі".
Чи побачимо ми Едмонтон у третьому фіналі поспіль? Цілком імовірно. Чи керуватиме цією командою Кноблаух... Інтрига рівня трилеру.
Лише час покаже: Ойлерз – це Роккі Бальбоа, що піднімається після нокдаунів і йде до перемоги, чи Енекін Скайвокер, який морально й фізично розвалився під тиском невдач та страху.
Любіть хокей найвищого рівня. Любіть якісне кіно. І те, і те – прекрасне.
