17 липня Україна отримала новий Кабмін. Юлія Свириденко стала третім прем’єр-міністром, якому судилося працювати під час президентства Володимира Зеленського. Хоча прізвище очільника уряду змінилося, цей Кабмін важко назвати новим. Напевно, в українській історії ще не було випадків настільки поверхових символічних кадрових перестановок. Не дивно, що багато хто сприйняв новину про призначення нового уряду з відвертим здивуванням: а що це взагалі було?
Перші серйозні чутки про наміри влади перетасувати склад уряду з’явилися в червні. Та більшої чіткості вони набули в липні. Після рекордно тривалого перебування на посаді прем'єр-міністра 15 липня Денис Шмигаль написав заяву про свою відставку. Зрозуміло, що таке рішення він ухвалив не сам. Так захотіли на Банковій. Хоча Шмигаль ніколи не давав підстав сумніватися у своїй лояльності. За день до того, 14 липня, президент України Володимир Зеленський поінформував українців про свою пропозицію до Юлії Свириденко очолити уряд.
«Маємо якнайшвидше реалізувати все, що може підтримати стійкість нашої держави та суспільства. Обговорили й конкретні заходи, які зможуть зміцнити економічний потенціал України, розширити програми підтримки українців і масштабувати наше власне виробництво зброї. З цією метою починаємо трансформацію системи виконавчої влади в Україні», – пояснив президент своє рішення суспільству.
Багато хто справедливо звернув увагу, що в нас все-таки парламентсько-президентська республіка. І було б правильно, якби спочатку парламентська більшість визначилася, кого вона хоче бачити очільником Кабміну. А вже потім президент, за поданням коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді, вніс би цю кандидатуру для призначення на посаду. Насправді роль парламенту й нардепів у формуванні нового уряду була мінімальною. «Слуг народу» поставили до відома про рішення, яке раніше ухвалили в Офісі президента. Провладні депутати не ставили зайвих питань, не дискутували і швидко погодилися.
«Ми у фракції підтримуємо її кандидатуру, добре знаємо Юлію Свириденко по роботі як фахову і професійну людину, яка здатна очолити уряд у такий складний період», – написав голова президентської фракції Давид Арахамія за підсумками зустрічі з президентом 16 липня.
Ще раніше озвучувалися застереження щодо законності відправляти у відставку уряд під час дії воєнного стану. Але, схоже, на них вирішили не зважати.
Результати голосування за призначення Свириденко підтвердили те, про що вже давно стверджували аналітики. Монобільшість як явище у Верховній Раді давно зникла. Натомість є конгломерат ситуативної коаліції у складі «Слуг народу», ОПЗЖ і різношерстних депутатських груп – «Довіра», «За майбутнє», «Відновлення України». Цього виявилося достатньо, щоб забезпечити Свириденко комфортні 262 голоси підтримки нардепів.
Взагалі, вся ця історія з появою третього уряду Зеленського виглядає дуже дивно. Попри заяви про необхідність швидкої трансформації виконавчої гілки влади, персональний склад кабінету змінився мінімально. Юлія Свириденко з посади першої віцепрем’єрки стала прем’єр-міністром. Багато міністрів зберегли свої крісла. А дехто просто перейшов на іншу посаду.
У першому уряді Арсенія Яценюка Володимир Гройсман також працював на посаді віце-прем’єра. А згодом очолив власний уряд. Більш незвичним виглядає те, що колишній глава Кабміну Денис Шмигаль погодився попрацювати в ролі міністра оборони. Такий випадок нетиповий для української політики. Як правило, усі звільнені прем'єри не отримували посад у новому Кабміні. Але раніше й не було практики відправляти весь уряд у відставку, щоб просто поміняти місцями деяких міністрів чи їхніх заступників. Як і обставин, коли Кабмін фактично перетворився на філію Офісу президента.
Загалом стратегічний задум влади міняти уряд саме в такий спосіб і на конкретному часовому етапі не дуже зрозумілий. Назвати це глибоким перезавантаженням виконавчої гілки важко. Вибори найближчим часом також не очікуються. Тож позитивний імпульс навіть від таких мінімальних кадрових перестановок швидко випарується. Чи не простіше було б просто замінити окремих міністрів і залишити старого прем'єра, якщо влада принципово не хоче створювати уряд національної довіри? Важко сказати, чим Свириденко буде кращою (чи хоча б іншою) за Шмигаля в роботі на посаді очільниці Кабміну. Навіть якщо вона володіє хорошими професійними рисами, нова прем’єрка змушена буде працювати у вже сформованій системі координат. А в ній Кабміну відводиться переважно підпорядкована роль упровадження в життя настанов Офісу президента.
Не дивно, що почувши про такі урядові кадрові перестановки, українці стали кепкувати з них у соцмережах. Стрічку публікацій заполонили кумедні меми. А хтось взявся порівнювати процес міністерських ротацій з процесом переставляння ліжок у борделях. Зрозуміти суспільне обурення з виразними елементами розчарування можна. Важко збагнути, яку ж глобальну мету ставила влада, коли вирішила посадити віцепрем'єрку – міністра економіки у прем’єрське крісло.
У своїй заяві після призначення Юлія Свириденко говорила в цілому правильні, але загальні речі. «Війна не дає права на зволікання. Ми мусимо діяти швидко й рішуче. Наші пріоритетні кроки у перші шість місяців – це якісне забезпечення армії, збільшення власного виробництва зброї та підвищення технологічності війська».
Також друга жінка в незалежній Україні на посаді керманича уряду заявила, що Кабмін уже почав роботу над оптимізацією державного апарату і бере курс на повний аудит видатків з метою їхнього скорочення. Пролунали й тези про підтримку українських підприємців, дерегуляцію, припинення тиску на бізнес. А також обіцянка не зважати на політичну належність, а лише на цифри й конкретні результати роботи.
Звісно, приємно чути слова, що уряд ставить своїм стратегічним завданням повну самодостатність України у військовій, економічній та соціальній складовій. Та ми маємо розуміти: це типові класичні заяви політика. Більш цікаво було б почути методи досягнення згаданих цілей. А також те, чи планує Свириденко працювати над відновленням інституційної самодостатності виконавчої гілки влади. Персоналії важливі. Але ще важливіше, хто ухвалює рішення і хто несе за них відповідальність.
