Головний тренер "Оболоні" Олександр Антоненко в ефірі УПЛ ТБ прокоментував нічию в матчі першого туру УПЛ проти "Металіста 1925" (0:0).
– Олександре Сергійовичу, вітаю вас з дебютом на посаді головного тренера в українській Прем’єр-лізі. Які емоції у вас після сьогоднішньої гри?
– Дякую за вітання. Емоції позитивні. Ми здобули результат. Я вважаю, що емоції повинні бути у нас позитивні.
– Сьогодні у "Оболоні" був серйозний суперник, який добре підсилився влітку. Прийшов новий тренер. І попри це вашій команді вдалося стримати опонента. Не пропустили м’яч – це вже показник хорошої підготовки. Розкажіть, у чому секрет такої підготовки? Про що саме ви говорили зі своїми підопічними?
– Насамперед, хочу подякувати експертам, хочу подякувати Младену. Дуже приємно. Ми готувалися, ми дивилися, переглядали ігри. І практично, як стало відомо після жеребкування, що гратимемо з "Металістом 1925", ми цілеспрямовано готувалися саме до цієї гри. Вони підсилилися – це їхня робота. Я вважаю, що ті гравці, які є в нас, виконали те, що ми просили, те, що бачили в іграх "Металіста". Ми працювали над цим і, здається, у нас вийшло.
– У стартовому складі "Оболоні" вийшли троє новачків, ще кілька з’явилися на заміну. Як оціните їхній виступ сьогодні?
– Хочу привітати нашого 17-річного форварда Артема Чорного. Мені здається, це один із наймолодших гравців Прем’єр-Ліги. Він дуже добре проявив себе на зборах. Щодо інших гравців – Чех, Кулаковський, Шевченко, Семенов, який з’явився на заміну, це гравці, які погодились із нами співпрацювати. Дякую їм за дебют. Думаю, що вони теж можуть бути задоволені.
– Перша гра на посаді головного тренера. Які ваші враження? У чому головна різниця між роллю головного та асистента?
– Я працював з тренерами, які були головними тренерами, і дуже багато у них навчився. Ми зараз відпрацьовуємо свою стратегію з тренерським штабом – Денисом Шапочніковим, Олександром Ковпаком, Миколою Михайловим і тренером з фізичної підготовки Максимом Покотилюком. Ми працюємо в унісон, як єдине ціле. Для мене це дуже багато значить – більше навіть як для людини, а не як для тренера.
– Ви родом із Житомирщини, а матч відбувався у Житомирі. Наскільки для вас це була особлива подія?
– Я завжди приїжджав сюди як додому, тому що виріс у Коростені Житомирської області. Дуже багато грав у Житомирі на юнацькому рівні, в ДЮСШ. Мені імпонує, що Житомир розвивається. Це місто не може бути нефутбольним.
