Коли пішли чутки про "Реал", ПСЖ і клуби з АПЛ, у Неаполі просто зітхнули: "Ну все, поїхали". Там чудово розуміли, що довго Осімхена в місті піци, сонця й напіврозваленого "Сан-Паоло" не втримають.
Але вирішили діяти як дорослі люди: не скиглити, не просити, а підписати контракт-пастку. Влітку 2023-го клуб і гравець дійшли згоди: підписують нову угоду до 2026-го, але з відступними на 120 млн євро.
Усе виглядало як розумний компроміс.
"Наполі" тримає хлопця ще рік, заробляє на ньому ще десяток голів у Серії A, ще трохи маркетингової магії з маскою на обличчі — бо ніхто не носив її так стильно з часів "Зоряних війн" — і спокійно продає.
А Віктор отримує бонус, підписний, любов фанів і шанс на ще одну гонку за "Капоканоньєре", після якої може піти хоч куди, якщо там є 120 млн.
А потім був січень. Кубок африканських націй, спека, драми, дудки, й Осімхен — у білій футболці Нігерії, трохи втомлений, трохи загадковий, але як завжди прямолінійний.
"Я вже прийняв рішення… Багато чуток пов’язують мене з Прем’єр-лігою — побачимо".
Переклад з дипломатичної: так, я йду; так, скоріш за все — в Англію; ні, ще не скажу куди; і так, "Наполі", готуйте валізи.
Де Лаурентіс, президент, шоумен, наполовину Голлівуд, наполовину Дон Корлеоне, теж не втримався: "Так, він піде. Реал, ПСЖ, АПЛ — вибирайте самі".
Ніхто й не кліпнув. Звісно, знайдуться охочі. Це ж Осімхен — хлопець, який може забити навіть тоді, коли в нього закриті очі, перев’язане коліно і маска на обличчі. Найбільш очевидна трансферна ціль року.
Чому саме "Реал" і ПСЖ? Бо це був спектакль. Поки футбольний світ грав у шахи з трансфером Мбаппе, "Наполі" й Осімхен вирішили зіграти у стару добру гру: переможець отримує мого форварда.
План був простий і навіть елегантний: якщо "Реал" проколюється з Мбаппе — то звертається до Осімхена; якщо ж Мадрид бере Кіліана, то ПСЖ лишається з мішком грошей і дірою в атаці — отже, кому дзвонити? Правильно.
І все. Завіса. "Реал" підписав Мбаппе, поклавши край найдовшій сазі залицянь у сучасному футболі. У Мадриді більше не було місця — ні в атаці, ні в сюжеті. Віктору навіть не залишили дрібної репліки в титрах.
А в Парижі тим часом включили артхаус. Луїс Енріке глянув на ринок, глянув на свої тактичні схеми — і сказав: "А навіщо нам дев’ятка? Дайте мені ще одного флангового гравця. Бажано з Кавказу".
Усе перевернулося: поки Осімхен чекав, що світ танцюватиме навколо нього, режисер змінив сценарій. І замість сцени в Лізі чемпіонів — тиша, очікування і саудівські гроші, що дихають тобі в потилицю, як нічний потяг на порожній платформі.
Лишалася Англія. Останній бастіон, останній шанс, останнє коло в грі. Але часу було обмаль, вікно стугоніло на закриття, а варіантів — як у "Тоттенгема" на останніх хвилинах дербі: тільки рандом або молитва.
Ну, або — "Арсенал", що має дивну, трохи романтичну пристрасть до нігерійських форвардів. Ностальгія — сильна штука.
Але замість цього — знову тиша.
Були надії на "Челсі". Клуб, який за останній рік витратив мільярд фунтів, але так і не зрозумів, чого йому бракує: лівого фуллбека, правого інвестора чи просто здорового глузду.
Ідея з Осімхеном здавалася логічною: він — новий Дрогба. Потужний, непередбачуваний, африканець із харизмою, що може розбурхати "Стемфорд Брідж".
Та виявилося, що "Челсі" нині — це не про пристрасть чи історію, а про Zoom-конференції і нескінченні планерки. Здається, навіть для них Осімхен був занадто простим варіантом.
Сам Віктор хотів тільки одного — АПЛ. Заради неї йому навіть довелося трохи "порізати правду" — назвати агента Кварацхелії "шматком лайна". Бо той, не витримавши, сказав, що влітку Осімхен пакує валізи до Саудівської Аравії.
Зрозуміло, для Віктора це були не просто чутки, а справжнісінькі отруйні спекуляції, які треба було прибирати з гри. Але Осімхена справді активно опрацьовував "Аль-Ахлі" — паралельно з тим, як він фліртував із "Челсі".
Літо 2024-го пролітало, а часу залишалося дедалі менше. В підсумку у "Челсі" раптом вирішили, що їм бракує не форварда, не вінгера і навіть не інвестора, а логіки. І дали зрозуміти: зарплатні запити Осімхена — це історія про рожевих єдинорогів, яких вони не готові купувати.
На руках — лише пропозиція "Аль-Ахлі". Кажуть, Осімхен вже майже погодився і змирився, що буде спека, приватний водій, 50 мільярдів на рік. Але "Наполі" в останню мить підкрутив ціну і угода зірвалася.
Стосунки між клубом і Осімхеном тріснули. Залишатися в Неаполі було якось дивно. Ще й Конте, великий прихильник дисципліни, вертикальних передач і Ромелу Лукаку. Стало очевидно: Осімхену тут не місце. Але й варіантів не було.
І тоді з'явився "Галатасарай" — не мрія, не топ-5, але тимчасове укриття від усього цього хаосу. Оренда на повний сезон — просто щоб виграти час і дати цьому сюжету ще один раунд, ще один шанс на нормальне, доросле вирішення.
Минув рік. І нічого не змінилося.
Осімхен видав у Туреччині сезон-монстр: 41 матч, 37 голів у всіх турнірах. Це не просто хороша статистика — це рівень, коли тебе зазвичай беруть в орбіту "Баварія"–"Ман Сіті"–"хтось із Саудівської Аравії з нескінченним бюджетом".
Але реальність виглядала якось… мовчазно. "Галатасарай", звісно, був у захваті — але викупити контракт? Та ну... Це ж не карусель у парку. А з Європи — тиша, глуха, як роздягальня після поразки в фіналі. І це дивно. Бо такі цифри зазвичай кричать на ринку.
"Наполі" він більше не потрібен. Вони стали чемпіонами і без нього — з Лукаку на передовій, із Конте на бровці і без жодного натяку на ностальгію. Осімхен перетворився з героя на зрадника, який відвернувся від міста, яке прийняло його, як свого.
А тепер — іронія долі. За тиждень він має повернутись у Неаполь. Обов’язкове медобстеження перед збором. Той самий клуб, те саме місто, ті самі стіни — але зовсім інша атмосфера.
Ситуація, м’яко кажучи, кепська. Наче сцена з фільму, де головний герой заходить у бар, і всі просто мовчки повертають голови.
Так, до зборів ще є час — і в цьому футболі за цей час може статися що завгодно. Але ясно одне: вже ніхто не говорить про 120 мільйонів. Тепер на столі — 75. І то з обережністю, наче хтось купує авто після трьох ДТП.
"Наполі" хоче просто скинути баласт — позбутися зарплати гравця, який їм більше не потрібен. І вибору особливо немає: або знижуєш ціну, або платиш за мовчання ще сезон і потім втрачаєш актив задарма.
Але найкумедніше — покупців немає. Взагалі. І це справді дивно. У Туреччині Осімхен був зразковим: жодних скандалів, ніяких "я втомився" чи "мені болить душа". Просто забивав гол за голом, як швейна машинка.
І все одно — тиша. Ніхто не телефонує, ніхто не торгується, ніхто не дзвонить у двері з тортиком і пропозицією.
Якщо так піде далі, повернення в Стамбул — не жарт, а цілком реальний варіант. Бо "Наполі", схоже, готовий скинути не лише ціну, а й принципи. А Осімхен — ще одну ілюзію.
Хоча очевидно, що форвард хоче грати в Європі. І знову ж таки дивно, що немає інтересу, бо в топ-лігах вакансії під форварда є.
Так, "Челсі" вже закрили позицію Ліамом Делапом. І тут логічно виникає питання: чому Делап, а не Осімхен? Бо якщо порівнювати з іншими новачками "Челсі", Осімхен виглядає як надійний, перевірений варіант — той, хто може забити, навіть коли все валиться, і не зламається під тиском.
Ще більше дивує "Арсенал". Вони готові викласти шалені гроші за Шешко чи Дьокереша — хлопців, які навіть близько не мають досвіду Осімхена. Тобто, ніби ти відмовляєшся від спорткара з перевіреним мотором і купуєш щось, що просто виглядає як спорткар.
"Ліверпуль" уже віддав немалі гроші за Флоріана Віртца, тож навряд чи готовий платити більше — особливо за зарплатні запити Осімхена. Але проблема в тому, що Нуньєс може піти, а втрата Діогу Жоти — це як втратити запасний план у ключовий момент.
Тож клуб може шукати нову "дев'ятку", навіть якщо Віртц залишиться "фальшивим" форвардом на полі. Інакше є ризик залишитися без того, хто реально забиває. Але всі розмови — лише про Ісака, який удвічі дорожчий за Осімхена, але точно не вдвічі кращий.
Ринок поки що не закритий — можливо, всі просто грають у гру "хто перший кліпне". Кажуть, Осімхен знову відхилив пропозицію "Аль-Хілаля", тримаючи в голові тільки Європу і можливість не спішити.
Але от біда: пункт про відступні в його контракті з "Наполі" горить після 15 липня. Якщо до того часу нічого не зрушиться, неаполітанцям доведеться рубати ціну ще більше, щоб позбутися зарплатного ярма.
Схоже, всі просто чекають на свій знак. Бо варіанти є — контури намальовані.
Наприклад, Конте хоче Нуньєса, а "Ювентус" мріє позбутися Влаховіча — дорогої і непотрібної ваги. Осімхен цілком може стати деталлю в масштабній перестановці, ніби фігуркою в шахах, яку пересувають задля більшої гри.
Але факт залишається фактом: до закриття трансферного вікна таки доведеться щось робити. Бо і "Наполі", і Осімхен не хочуть повторювати минулорічний цирк із нескінченними перегонами й гучними заявами. Де Лаурентіс не може дозволити собі зволікати з невизначеністю, а сам гравець не готовий втрачати найкращі роки кар’єри.
Та зараз обом бракує здорового глузду і готовності до компромісів. Ще недавно вони рухались за планом, а тепер, здається, самі не розуміють, що відбувається.
Фото — Getty Images / Global Images Ukraine
