Ідея цього міського квесту зʼявилась у мене під час розмови зі знайомою, якій, мешканці селища Котовського, із серпня доведеться кожного тижня возити хворого чоловіка до регіонального протипухлинного центру на процедури. І так протягом двох місяців. Чоловік хворіє вже довго, помітно шкутильгає. По грошах вони, два пенсіонери, можуть розраховувати добиратись до Слобідки лише на міськелектротранспорті, де мають право на безкоштовний проїзд.
– Я навіть не уявляю, скільки це займе часу і чи витримає чоловік такі поїздки, – сказала Віра.
І я вирішила пройти тим шляхом, який доведеться долати подружжю, щоб зрозуміти, з чим стикнуться вони.
Спершу з вулиці Марсельської їм треба буде дістатись Пересипського мосту. Це 30-35 хвилин. А якщо водії вагонів з низькою підлогою випускатимуть пасажирів лише через перші двері, що значно ускладнює людям похилого віку вихід з трамваю, то поїздка стає значно довшою і триває десь 40-50 хвилин.
Далі – біля Пересипського мосту знадобиться перейти з кінцевої 7-го чи 1-го трамвая на кінцеву 12-го у Херсонському сквері. Це два світлофори на дуже завантажених трасах. Мені знадобилось 7 хвилин, щоб подолати відстань з однієї зупинки до іншої. Потім ще треба діждатись 12-го трамвая. Зазвичай їх працює на сьогоднішньому скороченому маршруті (Херсонський сквер – Слобідський ринок) два. Тому очікування займе десь 15-20 хвилин. До 11-ї міської лікарні, де треба виходити, дістатись вдасться за 11-12 хвилин.
РАЗОМ: на «трамвайну» частину подорожі піде більше години.
Далі починається саме цікаве і складне. Безпосередньо до протипухлинного центру на вулиці Нежданової доходять лише маршрутні таксі. А від трамвая на зупинці біля 11-ї лікарні треба доволі довго йти пішки.
РАЗОМ: на «пішохідну» частину подорожі пішло 25 хвилин.
Раніше існував більш короткий шлях. Можна було доїхати на 12-му трамваї до обласної психіатричної лікарні і через її територію, навпростець, дійти до диспансеру за 10 хвилин.
Вже багато років, як цей шлях закрили. І тепер дістатись протипухлинного центру можна лише по вулиці Нежданової. Я, щоб дістатись центру, витратила майже дві години. А в подружжя, якому доведеться подолати цю відстань, це займе, думаю, більше двох годин. І це в один бік. Потім процедури і дорога назад. Загалом кожного разу доведеться витрачати десь 5-6 годин. Чи вистачить сил? Не знаю. Бо мені, хоч і маю в минулому спортивну підготовку, було не просто.
РАЗОМ: на «трамвайну» та «пішохідну» частини подорожі треба витратити майже дві години, враховуючи час очікування.
Отже, якщо мешканці селища Котовського розраховують дістатись Слобідки трамваями, вони повинні бути готовими до досить важких випробувань. І мова йде не лише про тих, кому треба до протипухлинного центру. Там ще знаходяться обласний медичний центр психічного здоровʼя, обласна дитяча лікарня, 11-та міська клінічна лікарня.
Складна транспортна логістика може зробити необхідну людям медичну допомогу недоступною. Бо витримати такі подорожі під силу одиницям.
З маршрутними таксі ситуація теж дуже цікава. Якщо людина з селища Котовського хоче дістатись Слобідки, їй доведеться «вписатись» у графік маршрутки №165 (вул. 28-ї Бригади – Кривобалківське кладовище). Раніше вона ходила раз на дві години, вдень була навіть перерва в три години, а зараз – раз на годину. Якщо не встигли, або очікуєте наступну маршрутку, або торуєте вже описаний вище довгенький шлях трамваями, або їдете маршрутками з пересадками. Перспектива вимальовується чудова.
Додам, що графік не завжди витримується. Зовсім недавно маршрутку, яка за графіком повинна була йти о 12-й годині, я на вулиці Нежданової так і не дочекалась.
Можливо, саме тому на зупинці є інформація про рух 214-ї, 198-ї,197-ї маршруток, а от про 165-ту – нічого.
Маршрутка №165 йде на Слобідку по проспекту Володимира Великого (колишній Добровольського). А от мешканцям вулиці Семена Палія доїхати на Слобідку зовсім нічим – колись існуючу там 164-ту маршрутку зняли і, здається, забули про неї назавжди. Чи справедливо це щодо мешканців тієї частини міста? Питання риторичне.
Оскільки дорога із селища Котовського, якщо користуватись трамваями, займає декілька годин, виникає досить важливе питання: а де людина на цьому шляху може скористатись туалетом? Так, щоб не дуже від маршруту віддалятись, бо й так він займає багато часу.
Відповідь проста: ніде. Раніше існуючий туалет на зупинці «Пересипський міст» – закритий. Це дивно, бо зупинка велика, в цьому місці перетинаються різні шляхи пересадок пасажирів на трамваї, тролейбуси та маршрутки. Але туалет не працює. І людям доводиться випробовувати свої нирки та сечовий міхур на міцність.
Написала про все це, бо останнім часом багато розмов точиться щодо безбарʼєрності та забезпечення доступності в Одесі. Але доступність – то не лише пандуси, голосові світлофори чи трамвайні вагони з низькою підлогою. Доступність – це ще рівні транспортні можливості для людей з різним рівнем достатку і різним місцем проживання в Одесі. І, безумовно, доступність – це й існування нормальної системи громадських туалетів. Не лише у центрі міста, де проходять туристичні тропи, а й на околицях теж, де живуть містяни і заслуговують на створення для них нормальних умов життя.
Якщо хтось захоче запропонувати нашим героям скористатися послугами таксі, то цей варіант їм навряд чи підійде. Ми розрахували вартість поїздки у кількох одеських службах таксі.
Шлях біля 15 кілометрів в один бік коштуватиме мінімально 386 гривень. Максимально – біля 459 гривень. І це без націнок у години пік, пробки та негоду. Непосильна ціна для пенсіонерів із захворюванням.
